Посібник зі взаємодії з громадськістю для міністерств та інших ЦОВВ

Марко Скакун

Міністерства та інші ЦОВВ, які хочуть налагодити взаємодію з громадськістю, потребують чітких покрокових інструкцій з візуалізацією.

До такого висновку прийшли в громадській організації «Українська Демократія» за результатами проведення громадських експертиз діяльності 18 міністерств та 10 інших ЦОВВ на предмет їх взаємодії з громадськістю протягом 2017-2019 років.

Такі наглядні покрокові інструкції у вигляді Посібника зі взаємодії з громадськістю було розроблено для НАДС в серпні 2019 року в рамках реалізації проекту ПРООН «Підтримка комплексного реформування державної служби шляхом посилення співпраці громадянського суспільства та Уряду України» за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Норвегії.

Розробити один загальний посібник для всіх міністерств або для всіх ЦОВВ неможливо, адже кожен орган має свої унікальні повноваження, проте є спільні загальні підходи. На прикладі посібника для НАДС надаємо рекомендації для міністерств та інших ЦОВВ при розробці своїх власних посібників.

1. Перш ніж починати треба з’ясувати, для чого міністерствам та іншим ЦОВВ взаємодіяти з громадськістю, яку треба мати мотивацію, щоб взаємодія була справді дієвою, а не формальною «для галочки».

Отже, якщо просто, міністерства та інші ЦОВВ формують державну політику (розробляють законодавство), або її реалізують (виконують законодавство, здійснюють контроль за його дотриманням, надають адмінпослуги). Ціль перших: якісне досконале законодавство, яке враховує права всіх заінтересованих сторін. Ціль других: ефективна організація виконання законодавства. Загальна ціль: забезпечені права громадян, задоволена громадськість.

Досягнення цих цілей напряму залежить від ефективності взаємодії з громадськістю, адже:

• тільки споживачі державної політики можуть оцінити якість чинного законодавства та організацію його виконання, є первинним джерелом проблематики;
• без залучення всіх заінтересованих сторін не можна розробити збалансоване законодавство;
• партнерство з громадськістю дозволяє ділити відповідальність, рівень незадоволення державною політикою ділиться пропорційно;
• громадськість це волонтерський ресурс, використання цього ресурсу дозволяє виконати більше задач або більш якісно виконати наявні.             

 2.  Далі треба з’ясувати, а хто споживачі державної політики, яку формує або реалізаціє конкретний орган – заінтересовані сторони.

Це може бути дуже обмежене коло – наприклад, для Державного космічного агентства України це суб’єкти космічної діяльності, або дуже широке: для МОЗ – пацієнти, для Мінінфраструктури – пасажири, для Держспоживслужби – споживачі. Проте, органу потрібні лише активні представники заінтересованих сторін:  як активні громадяни, так і громадські організації, представники або асоціації бізнесу.

Як шукати активних представників громадськості викладено тут:

Одним зі способів є розробка гугл-форми «Заявка на включення до переліку заінтересованих сторін органу» та викладення її на сайті органу.

Вся інформація по заінтересованим сторонам потребує систематизації, необхідно розуміти, куди можна залучити кожного представника, який напрямок діяльності органу йому цікавий. Таку інформацію можна вести в Excel, наприклад з такою структурою:

Це дає змогу шукати потрібних представників за напрямком діяльності, способам взаємодії, територіальним ознакам, надає аналітику щодо досвіду взаємодії. Навіть в разі звільнення якихось дотичних посадових осіб, така структура надасть змогу новій людині продовжувати взаємодію без втрати динаміки.

3. Далі можна описувати механізми залучення громадськості для кожного виду діяльності органу.

Такі механізми можна умовно поділити на два види: типові: консультації, експертизи тощо, та специфічні: стосуються реалізації унікальних повноважень. Ось, наприклад, для унікальних повноважень НАДС (станом на серпень 2019 року) такими механізмами були:

На останньому малюнку унікальним є тільки погодження положень про ЦОВВ, інше – спільне для всіх інших органів.

4. Основу загальних механізмів займають консультації з громадськістю.

Тут є і порядок дій органу при ініціюванні громадськістю консультацій:

Як залучати заінтересованих сторін до заходів вивчення громадської думки (можна використовувати для оцінки державної політики):

Як залучати заінтересованих сторін до публічного громадського обговорення (можна використовувати як фахове обговорення уповноваженими представниками):

Порядок розгляду пропозицій, отриманих під час електронних консультацій:

5. Надається також порядок розгляду пропозицій, отриманих від громадськості відповідно до Закону України «Про звернення громадян» (такий порядок відсутній в самому законі):

6. Приділено увагу громадським експертизам діяльності органів:

7. Надається також інструкція, як залучати мотивовану та фахову громадськість до роботи консультативно-дорадчих та інших допоміжних органів:

Звичайно, всі механізми взаємодії не вдалось покрити, також можна розписати інструкції щодо залучення громадськості до антикорупційної діяльності всередині апарату, проведення громадських антидискримінаційних, антикорупційних експертиз, організація доступу до публічної інформації, залучення до регуляторної діяльності тощо.

При розробці індивідуальних для конкретних органів посібників зі взаємодії з громадськістю необхідно залучати заінтересовані сторони.

Важливими є також питання комунікації з громадськістю: правильні та корисні дії органу без належного роз’яснення можуть сприйматися негативно. Або роз’яснення об’єктивної бездіяльності органу можуть змінити ставлення до проблеми та впливати на рівень задоволення громадськості. Такі методи та механізми потребують окремої Комунікаційної стратегії органу.

P.S. Відсутність налагодженої взаємодії міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади з громадськістю може свідчити про наступне: керівництво цих органів не має за основну мету формування та реалізацію якісної державної політики; такі органи не мають фахової компетенції щодо взаємодії з громадськістю; такі органи неефективно використовують бюджетні кошти, адже нехтують волонтерським ресурсом громадськості; скоріш за все всередині органу відбуваються значні порушення, тому громадськість ззовні не залучається з метою попередження їх виявлення.