Від нейтральності до відповідальності: еволюція гуманітарних принципів

Йош

Ідею нейтральності в гуманітарній роботі запропонував Генрі Дунант в кінці ХІХ століття. Він вважав, що ті, хто допомагають рятувати людей під час різних криз, не мають займати сторони в конфлікті. Цей принцип, разом з іншими, з часом став класичним в гуманітаризмі. Втім, з часом виникло багато критики щодо ідеї нейтральності, і сьогодні часто організації та філантроп(к)и відходять від ідеї нейтральності. В цій статті ми розглянемо деяку критику підходу і чому цей підхід не актуальний в контексті повномасштабної війни в Україні.

Як нові контексти впливали на принципи гуманітаризму у XX ст.

Критика принципу нейтральності охоплює як практичні проблеми його реалізації, так і фундаментальні етичні питання. Девід Чендлер стверджує[1], що гуманітаризм змінили правозахисні НУО. Вони інтегрували права людини та етичну зовнішню політику в гуманітарну діяльність, яка раніше орієнтувалась на нейтралітет і аполітичність.

В другій половині минулого століття були закладені напрямки розвитку універсального підходу гуманітарного реагування: пріоритизувалось забезпечення прав людини потерпілих спільнот. Окрім того, заходи для розвитку країни, де виникла криза, стали вважатися такими, що відповідають гуманітарними цілям. Адже для уникнення повторення кризової ситуації необхідно вкладатися в розвиток.

Одним з перших прикладів є реакція  Oxfam на голод в Біафрі в 1968 році, які вирішили діяти всупереч нейтральності і відкрито підтримати державу, вважаючи, що тільки так можна запобігти геноциду населення. Цей конфлікт також привів до створення й інших організацій, які вважали аморальними зберігати нейтралітет в умовах масових страждань. 

Девід Кеннеді[2] у 2001 році звернув увагу на те, що дистанціювання гуманітаризму від політики не допомагає досягати поставлених цілей, відповідно до ідей про права людини. Кеннеді наголошує, що гуманітарна діяльність, яка зосереджується лише на моральних або етичних аргументах без врахування політичних реалій, може призвести до втрати легітимності та погіршення становища тих, кому вона має допомагати​. Він стверджує, що важливо враховувати політичні та правові площини в гуманітарній роботі. Кеннеді підкреслює, що гуманітарна допомога часто страждає через нав’язування загальних стандартів і процедур, які не враховують конкретні обставини регіону та потреби місцевого населення.

Неталі Кляйн-Келлі зауважує[3], що є суперечність між виконанням вимог підзвітності (наприклад, перед донорами чи постраждалим населенням) і дотриманням гуманітарних принципів, таких як нейтралітет і незалежність. Організації обирають, що для них важливіше: підзвітність чи етичні принципи. Підзвітність часто вимагає зосередитись на результатах допомоги, а це входить у суперечність з етичними підходами, зокрема принципом нейтральності. Подібні очікування щодо результатів формує перед гуманітарними організаціями українське суспільство і партнери України в цій війні. Про це буде йтися нижче.

Почасти засади міжнародного врегулювання були розроблені для формату ведення воєн, які вже відійшли в минуле. Раніше держави здебільшого були схильні дотримуватися цих зобов’язань та правил ведення війни[4]. За Герфрідом Мюнклером, сучасні війни ведуться без визнання норм міжнародного права, гуманітарних міркувань і угод щодо захисту цивільних осіб, поранених і полонених. Такою війною є і вторгнення Росії в Україну.

Історичні приклади демонструють нам, що підходи можуть і мають змінюватися з часом, відповідно до контексту. Наразі в міжнародній практиці паралельно з принципом нейтральності використовується протилежний підхід — право на втручання в різних політичних конфліктах. Військове втручання інших країн в Сирії, в Іраку, В’єтнамі, Косово було виправдане гуманітарними мотивами. Хоч ведуться дебати в кожному конкретному випадку, але й сам факт цих дебатів нам свідчить про те, що загалом міжнародний дискурс давно вже відійшов від ідеї безумовної нейтральності.

Нейтральність там, право на втручання тут

Photo by Freepik

Статус нейтральності теоретично може допомагати в деяких аспектах гуманітарної роботи: допомога на полі бою, звільнення вивезених і полонених, створення зелених коридорів і евакуація людей. Також цей статус може захистити самих працівників гуманітарних служб. Втім, якщо тактично і ситуативно такий підхід має сенс, стратегічно нейтралітет важливих міжнародних акторів може бути загрозою для демократії у світі. Важливо розрізняти, по-перше, про яку війну йдеться, по-друге, про який саме аспект протидії і які цілі йдеться, і відповідно до нього застосовувати дієві тактики.

У ситуації нерівного розподілу сил нейтральність фактично сприяє сильнішій стороні конфлікту, яка має більше ресурсів. Тому часто наголошується на взаємозв’язку між безпекою України та збереженням демократії в Європі. Зайняти позицію підтримки України є гуманним вчинком, адже це зупинить смерті під час війні й репресії російського режиму проти громадян окупованих територій. Щобільше, такі дії можуть сприяти припиненню страждань громадян Росії, особливо корінних народів, які потерпають від авторитарного режиму.

Також громадські рухи часто говорять про взаємопов’язаність свободи людей у світі: ми не можемо бути вільні, поки хтось інші поневолені. Наслідки поширення авторитарних режимів для демократій відомі: це Китай, Іран, Афганістан, Венесуела. Уряди цих країн підтримують антидемократичні дії у світі та впливають на радикалізацію міжнародного порядку денного.

Аргументи проти гуманітарної нейтральності під час війни в України

Війна Росії проти України — це складне середовище для безумовного нейтралітету гуманітарної роботи, і багато хто вважає, що займати певну позицію є необхідним для забезпечення правосуддя поряд з наданням допомоги. Такі правозахисні й гуманітарні організації, як Схід СОС, Альянс Українських НУО, Центр громадських свобод, Українська Гельсінська спілка з прав людини, Кримськотатарський ресурсний центр, Український жіночий фонд висловлюються проти нейтральності в контексті сучасної війни.

Війна в Україні характеризується безпрецедентним рівнем документування завдяки розвитку технологій, публічних медіа та міжнародній увазі до російських злочинів. Кількість і якість свідчень про те, що зробили російські окупанти, дає достатню базу, на основі яких демократичний світ мав би займати позицію, а не залишатися нейтральним. Серед них:

• Російське вторгнення в Україну є прямим порушенням міжнародного права, зокрема Статуту ООН, який забороняє застосування сили проти територіальної цілісності інших держав.
• Потреба захисту цивільного населення потребує протидії Росії, адже Російські військові здійснюють численні воєнні злочини проти цивільного населення України, включаючи вбивства, тортури, депортації та руйнування інфраструктури[5].
• Засвідчені випадки викрадення і страти українських активістів, правозахисників, волонтерів, журналістів, працівників органів місцевого самоврядування, які проживають, зокрема, на територіях Донецької, Запорізької, Київської, Луганської та Херсонської областей, частково зайнятих російською армією[6].

Навіть ті, хто до повномасштабного вторгнення проблематизували мілітарні дії, змінили свою позицію. Серед них діячі та діячки, які пропагували права людини, пацифізм, антимілітаризм, але повномасштабне вторгнення стало переламним моментом, коли права людини стало неможливо забезпечити без зброї. Так, Український жіночий фонд закликає надавати зброю задля демократичних цінностей і гуманітарних цілей: «Нормалізація російської агресії руйнує міжнародну систему безпеки й може призвести до нового витка загарбницьких воєн у всьому світу. Щоби зупинити агресора і запобігти глобальній катастрофі, нам терміново потрібна зброя для захисту нашої землі»[7].

Ми бачимо також і всеохопний рівень підтримки українського населення збройного спротиву як такого: від добровільної мобілізації, самоорганізованої участі в акціях спротиву, закликів до міжнародної спільноти підтримати оборону, до акцій протесту та фінансової підтримки ЗСУ. В українському суспільстві складно провести чітку межу між тими, хто залучені до співпраці з силами оборони, і тими, хто не бере в цьому участі. Половина населення робить благодійні пожертви, і більшість з них жертвують саме на підтримку оборони[8]. Також люди переважно схвально ставляться до нефінансової допомоги збройним силам, співпраці з силами оборони[9].

Яка роль гуманітарних організацій в Україні і яка має бути їхня позиція?

Ми розуміємо, що зупинка агресора – єдине, що може врятувати людей. А відтак, якщо українська громадська організація надає допомогу постраждалому населенню та залучена в підтримку військових ЗСУ, вона вдвічі ефективніша.

Якби ми могли уявити, що, скажімо, херсонська організація пропрацьовує стратегію роботи з метою збереження та розвиток демократії в регіоні, то вона б неодмінно включила і підтримку військових, і гуманітарну роботу. Це очевидно вело б до більш позитивного соціального впливу.

Випадки непослідовності в принципах піддаються критиці. Наприклад, ЮНІСЕФ окрім безпосередньо гуманітарної роботи, має займатися дотриманням прав дитини. Аксана Філіпішина, заступниця керівника аналітичного відділу Української Гельсінської спілки з прав людини, звертає увагу на те, що Фонд співпрацював з владними структурами Білорусі, які утримували українських дітей. Це суперечить місії сприяти дотриманню прав дитини, на погляд експертки:  «Фонд не може не помічати також порушення права дитини на інформацію, на збереження своєї ідентичності, громадянство і т.д.  Все, що в цьому випадку ми можемо абсолютно чітко підвести під дії, які відбувалися на території білоруських таборів з нашими дітьми, яких вчили любити Росію. Але оцінку ефективності реалізації політики організації чи, наприклад, відступу від політики має розслідувати керівництво ЮНІСЕФ, центральний офіс якого знаходиться у Нью-Йорку», — зазначає Аксана Філіпішина[10].

Правозахисниця Олександра Матвійчук, лауреатка Нобелівської премії миру, наголошує, що гуманітарні організації передусім мають дотримуватися міжнародного права. За її словами, Росія використовує принцип нейтральності як прикриття, щоб виправдати співпрацю з Червоним хрестом для своїх злочинних дій на території України[11]. Це свідчить, що сам принцип нейтральності втрачає сенс, коли він перетворюється на інструмент пропаганди та перешкоджає гарантуванню базової безпеки людей.

Отже, в умовах повномасштабної війни Росії проти України принцип гуманітарної нейтральності потребує переосмислення. Історичний досвід та сучасна практика показують, що ефективна гуманітарна діяльність має враховувати політичний контекст та базуватися передусім на нормах міжнародного права. Для українських організацій поєднання гуманітарної роботи з підтримкою оборони країни є не лише природним, але й необхідним вибором, що відповідає потребам суспільства та завданням захисту демократії. Такий підхід дозволяє не лише надавати безпосередню допомогу постраждалим, але й працювати над усуненням причин гуманітарної кризи та запобіганням подібним ситуаціям у майбутньому.

Титульне фото – Freepik

[1] https://typeset.io/pdf/the-road-to-military-humanitarianism-how-the-human-rights-2afc3j2d3g.pdf

[2] David Kennedy “The Dark Sides of Virtue: Reassessing International Humanitarianism” (2001 р.)

[3] More humanitarian accountability, less humanitarian access? Alternative ideas on accountability for protection activities in conflict settings,  Natalie Klein-Kell https://www.corteidh.or.cr/tablas/r39346.pdf

[4] https://isnasu.org.ua/assets/files/books/2023/Maket_Ukr_suspilstvo_2023.pdf стор. 208

[5] https://www.helsinki.org.ua/articles/rosiia-vchynyla-kryvavu-rozpravu-nad-sotniamy-myrnykh-meshkantsiv-kyivshchyny/

[6] https://www.helsinki.org.ua/articles/zvernennia-do-mizhnarodnoi-spilnoty-shchodo-vykraden-ta-strat-ukrainskykh-aktyvistiv-zhurnalistiv-predstavnykiv-orhaniv-mistsevoho-samovriaduvannia-na-zakhoplenykh-rosiieiu-terytoriiakh/

[7] https://uwf.org.ua/vidozva-uchasnycz-forumu-do-140-richchya-ukrayinskogo-zhinochogo-ruhu/

[8] https://suspilne.media/395672-opituvanna-suspilnogo-polovina-ukrainciv-regularno-abo-cas-vid-casu-donatat-aki-vidi-dopomogi-najposirenisi/

[9] https://www.icip.cat/wp-content/uploads/2022/10/UKR_VF.pdf

[10] https://www.helsinki.org.ua/articles/yunisef-spivfinansuvav-perebuvannia-ukrainskykh-ditey-u-taborakh-bilorusi-yak-tse-mozhlyvo/

[11] https://www.ukrinform.ua/rubric-other_news/1806924-moskva_tsinichno_vikoristovue__simvoli_chervonogo_hresta___pravozahisnitsya_oleksandra_matviychuk_2013635.html