Як оцінити згуртованість у громаді через опитування та аналітичні дослідження?

powerreform

Важливим першочерговим етапом роботи зі згуртованістю громади є вимірювання її рівня. Не можна управляти тим, що не вимірюєш – це стосується і такого нематеріального явища, як згуртованість громади. Тому соціологи та аналітики розробили різні підходи до оцінювання згуртованості за допомогою опитувань, фокус-груп та інших методів. У цьому розділі розглянемо, як саме можливо дослідити згуртованість громади, які індикатори для цього використовують та який досвід таких досліджень є у ЄС та Україні.

Отже пропонується наступний алгоритм:

Методи збору інформації. Першим кроком оцінки згуртованості є збір даних про соціальні взаємини, настрої та поведінку мешканців. Тут застосовують як кількісні, так і якісні методи соціальних досліджень:

Опитування. Найпоширеніший метод – опитування (анкетування) мешканців громади. Воно дозволяє отримати кількісні показники: частку людей, що довіряють іншим; частку, що відчувають себе частиною громади; рівень участі в заходах тощо. Опитування може проводитися методом інтерв’ю “face-to-face”, телефонного опитування або онлайн-анкетування – залежно від ресурсів та доступу до цільової аудиторії.

Важливо забезпечити репрезентативність вибірки, тобто опитати різні верстви населення (за віком, статтю, районом проживання, освітою) пропорційно до їх частки в громаді. Опитування дають можливість порівнювати різні громади між собою або відстежувати зміни згуртованості з часом.

Фокус-групи. Фокус-групове обговорення – це якісний метод, коли 6-12 мешканців збираються з модератором і обговорюють питання взаємодовіри, спільної ідентичності, конфліктів чи співпраці в громаді. Фокус-групи дозволяють глибше зрозуміти, чому люди відчувають єдність або її відсутність, які фактори впливають на довіру, які проблеми чи обставини роз’єднують спільноту. Цей метод часто застосовують на початку дослідження для формування робочих гіпотез чи підготовки опитувальника. Наприклад, в проєкті, який реалізовував Інститут громадянського суспільства з вивчення згуртованості, спочатку провели фокус-групи в двох пілотних громадах, щоб обговорити з мешканцями поняття згуртованості та протестувати формулювання запитань анкети. У кожній громаді організували по два групових інтерв’ю – окремо з жителями центрального містечка і окремо з жителями сіл громади, залучивши людей різного віку, статі та соціального статусу. Такий підхід допоміг врахувати місцеву специфіку, налаштованість та загальний рівень, перш ніж запускати велике опитування.

• Переваги опитувань: Опитування відносно прості в адмініструванні та дозволяють охопити значну кількість мешканців громади, що забезпечує отримання широкого спектра думок. Вони надають цінну інформацію про сприйняття людьми своєї громади, їхнє ставлення до різних аспектів згуртованості, таких як соціальні зв’язки, довіра та участь у громадському житті.
• Недоліки опитувань: Одним з основних недоліків є можливість отримання неточних відповідей через «соціальну бажаність», коли респонденти схильні відповідати так, як вважають соціально прийнятним, або через їхні особисті переконання, які можуть не відображати реальний стан речей. Крім того, опитування можуть бути обмеженими у відображенні глибинних причин та контексту досліджуваних явищ, тому їх часто рекомендується доповнювати якісними методами дослідження.

 ЯК ГОТУВАТИ ОПИТУВАЛЬНИК ДЛЯ ОЦІНКИ ЗГУРТОВАНОСТІ І ЯК НЕ ДОПУСТИТИ ПОМИЛОК ПРИ ЦЬОМУ?

 Рекомендації щодо підготовки опитувальників для оцінки згуртованості громади:

Для отримання якісних та релевантних даних при проведенні опитувань необхідно ретельно продумати процес підготовки опитувальника.

• Насамперед, слід чітко визначити мету опитування та конкретну інформацію, яку необхідно зібрати для оцінки згуртованості. Питання повинні бути сфокусованими та спрямованими на вимірювання ключових складових згуртованості, визначених на попередньому етапі.
• Важливо враховувати демографічні особливості цільової аудиторії, щоб питання були зрозумілими та релевантними для всіх категорій мешканців громади.
• Самі питання повинні бути сформульовані просто, конкретно та однозначно, без використання складної лексики або незрозумілих термінів. Слід уникати навідних або упереджених питань, які можуть спотворити відповіді респондентів.
• Рекомендується використовувати комбінацію відкритих та закритих питань. Закриті питання з варіантами відповідей полегшують кількісний аналіз, тоді як відкриті питання надають можливість респондентам висловити свою думку більш розгорнуто.
• Опитувальник повинен мати логічну структуру та бути компактним, щоб уникнути втоми респондентів. Важливо також гарантувати анонімність та конфіденційність відповідей, щоб заохотити респондентів бути чесними та відвертими.
• Перед основним дослідженням бажано провести пілотне тестування опитувальника на невеликій групі респондентів, щоб виявити можливі неточності або незрозумілі формулювання питань.
• Для забезпечення доступності опитування для всіх категорій населення слід розглянути можливість використання різних форматів (онлайн, паперові анкети) та врахувати потреби людей з обмеженими можливостями. У громадах, де проживають представники різних національностей, може бути доцільним переклад опитувальника на відповідні мови.

 Типові помилки, яких слід уникати при складанні опитувальників

При розробці опитувальників для оцінки згуртованості громади слід уникати поширених помилок, які можуть негативно вплинути на якість отриманих даних. До таких помилок належать:

• Відсутність чіткої мети опитування.
• Нерозуміння цільової аудиторії та її потреб.
• Занадто великий обсяг або складна структура опитувальника.
• Використання складної або технічної мови, незрозумілої для більшості респондентів.
• Формулювання навідних або упереджених питань.
• Об’єднання кількох питань в одне, що ускладнює надання однозначної відповіді.
• Надмірна кількість відкритих питань, що може призвести до низької заповнюваності.
• Відсутність варіанту відповіді “не знаю” або “не застосовується”, що змушує респондентів давати випадкові відповіді.
• Встановлення обов’язковості відповідей на всі питання, що може викликати роздратування та відмову від участі в опитуванні.
• Ігнорування помилок друку та граматики, що знижує довіру до опитування.
• Недостатнє інформування респондентів про мету та важливість їхньої участі.

Рекомендації на основі практик. Як підготувати опитувальник для оцінки згуртованості і не припуститися помилок?

Вимірювання згуртованості значною мірою залежить від того, наскільки правильно складено опитувальник – набір запитань, які ставлять респондентам. Якісний опитувальник має бути валідним (дійсно вимірювати згуртованість, а не щось інше) і надійним (даючи стабільні результати при повторних вимірюваннях). У цьому розділі розглянемо основні принципи розробки опитувальника для оцінки згуртованості громади, наведемо приклади запитань та типові помилки, яких слід уникати. Також спиратимемося на європейські та світові практики опитувань, щоби врахувати сучасні стандарти соціологічних досліджень.

Основні принципи побудови чітко орієнтованого та надійного опитувальника:

1. Чітка концепція і операціоналізація. Перед складанням запитань дослідник має точно визначити, що саме він розуміє під згуртованістю і які конкретно її аспекти хоче виміряти. На основі теорії обираються ключові виміри – довіра, взаємодопомога, ідентичність, інклюзія, участь тощо – і для кожного показника формулюються індикатори. Цей процес називається операціоналізацією понять. Наприклад, абстрактне поняття “соціальна довіра” можна операціоналізувати через питання: “Чи довіряєте ви більшості людей у вашій громаді?” (міжосібна довіра) та “Чи довіряєте ви місцевій раді?” (інституційна довіра). Важливо забезпечити, щоб усі основні складові згуртованості були охоплені хоча б одним-двома питаннями. Якщо ж забути про якийсь вимір, опитування не дасть повної картини. В європейській практиці часто спираються на вже розроблені ланцюги питань. Наприклад, для виміру довіри є класичне питання European Social Survey: “Чи вважаєте ви, що більшості людей можна довіряти, чи що у відносинах з людьми ніколи не завадить обережність?” – з шкалою відповідей 0–10. Використання перевірених формулювань підвищує валідність і порівнюваність даних.
2. Простота і однозначність формулювань. Питання повинні бути зрозумілими для респондентів різного рівня освіти. Варто уникати складної термінології, канцеляризмів. Наприклад, замість “Чи відчуваєте ви соціальну ізольованість?” краще спитати “Чи почуваєтесь ви самотньо у своїй громаді, немовби випали з життя спільноти?”. Кожне питання має торкатися лише одного аспекту. Неправильно: “Ви берете участь у громадських заходах і відчуваєте згуртованість під час них?” – це подвійне питання, його треба розділити. Краще спершу: “Як часто ви берете участь у заходах громади?”, а далі: “Наскільки згуртованими ви почуваєтесь на таких заходах?”. Однозначність стосується і термінів: якщо використовуємо слово “громада”, треба впевнитися, що респондент розуміє, чи йдеться про його село/місто, чи про ОТГ в цілому. Бажано додати уточнення в тексті питання (напр. “у вашому місті/ОТГ”).
3. Використання шкал і градацій. Більшість питань про згуртованість доцільно задавати у форматі шкал оцінки або тверджень з рівнем згоди. Наприклад, твердження: “Люди в нашій громаді довіряють один одному” – і респондент обирає, наскільки він згоден: повністю згоден, скоріше згоден, скоріше не згоден, зовсім не згоден. Такі лікертівські шкали (4- чи 5-бальні) дозволяють кількісно виміряти ступінь прояву явища. Інший підхід – частотні шкали: “Як часто ви спілкуєтеся із сусідами?” – ніколи / раз на місяць / раз на тиждень / майже щодня. Головне – давати вичерпний і взаємовиключний набір варіантів. Європейські опитування зазвичай стандартизують відповіді (“ніколи”, “рідко”, “час від часу”, “часто”, “дуже часто”). Для сприйняття безпеки чи задоволеності можна використовувати шкалу від 0 до 10 (де 0 означає “абсолютно незадоволений” чи “зовсім не довіряю”, а 10 – максимум). Важливо також вирішити, чи давати нейтральну опцію (“важко сказати” або “ні згоден, ні не згоден”). Якщо залишити її, частина респондентів може “ухилятися” від оцінки, що зменшує чіткість даних, але якщо прибрати – їх можуть змусити обрати позицію, якої вони не мають. Більшість дослідників схиляються давати нейтральний варіант для чутливих питань, але в міру.
4. Логічна структура опитувальника. Питання слід розміщувати у зрозумілому порядку, щоб інтерв’ю було “логічною розмовою”. Зазвичай починають з більш загальних і нейтральних запитань (наприклад, про загальне задоволення життям у громаді, про участь у заходах), а потім переходять до більш особистих чи складних тем (довіра, почуття безпеки, відчуття дискримінації). Блоки питань групують за темами: спочатку блок про міжособистісну довіру, далі про участь, потім про ідентичність тощо. Перехід між блоками можна позначити коротким вступом. Наприклад: “Тепер хочемо запитати про те, як ви сприймаєте взаємини людей у вашій громаді…” – і далі блок про довіру та взаємодопомогу. Соціально схвальні питання (типу “чи готові ви допомогти в разі чогось”) краще подавати після того, як спитали фактичну поведінку, щоб уникнути впливу на відповіді. Демографічні питання (вік, освіта тощо) зазвичай ставлять у кінці, щоби не напружувати респондента на початку.
5. Апробація (пілотування) опитувальника. Один з найважливіших етапів – протестувати опитувальник на невеликій групі людей перед основним польовим етапом. Таке пілотне опитування або когнітивне інтерв’ю допоможе виявити незрозумілі або некоректні питання. Наприклад, під час фокус-груп в пілотних громадах експерти ІСГ виявили, що деякі наукові терміни люди трактують надто абстрактно. Після зворотного зв’язку формулювання поправили. Це типова світова практика: всі серйозні опитування проходять фазу тестування. За потреби питання перефразовують, змінюють порядок, прибирають ті, що дублюються або провокують непорозуміння. Лише переконавшись, що анкета “працює”, можна запускати повномасштабне дослідження.

Приклади запитань та шкал. Щоб краще уявити, як виглядає опитувальник про соціальну згуртованість, наведемо декілька прикладів реальних запитань, які використовувалися в дослідженнях:

• Довіра до людей: “Наскільки Ви згодні з твердженням: більшості людей у нашій громаді можна довіряти.” (Варіанти: цілком згоден / скоріше згоден / скоріше не згоден / зовсім не згоден). Альтернативне питання: “Чи згодні Ви, що люди у вашому селі/місті готові допомагати один одному?” (та ж шкала згоди).
• Довіра до влади: “Оцініть за шкалою від 0 до 10, наскільки Ви довіряєте місцевій владі (0 – зовсім не довіряю, 10 – повністю довіряю)”. Або в форматі твердження: “Місцева влада враховує інтереси громади при ухваленні рішень” – із шкалою згоди.
• Ідентичність: “Чи відчуваєте Ви себе частиною згуртованої спільноти у Вашій громаді?” (Варіанти: так, дуже / певною мірою / скоріше ні / зовсім ні). Або твердження: “Я пишаюся тим, що належу до нашої громади.”
• Взаємодопомога: “Як Ви гадаєте, чи об’єдналися б мешканці вашої громади для розв’язання спільної проблеми (наприклад, ремонт дороги або допомога постраждалим від стихії)?” (Варіанти: майже всі об’єдналися б / значна частина / небагато людей / ніхто). Це питання оцінює сприйняття готовності до спільної дії  “потенціал згуртованості”.
• Волонтерство: “Чи займалися Ви волонтерською діяльністю протягом останніх 12 місяців (безкоштовно допомагали не своїм родичам)?” (Варіанти: регулярно, час від часу, жодного разу). Якщо “так” – додатково: “Скільки годин на тиждень в середньому Ви витрачаєте на волонтерство?”.
• Прийняття різноманітності: “Чи погоджуєтесь Ви з твердженням: У нашій громаді люди різних національностей і віросповідань живуть дружно.” (Шкала згоди). Або: “Як би Ви поставилися, якби до Вашого села/міста переселилася значна кількість сімей з іншого регіону/країни?” (Варіанти: позитивно, нейтрально, негативно).
• Відчуття безпеки: “Чи почуваєтесь Ви у безпеці у своєму населеному пункті у вечірній/нічний час?” (так / не впевнено / ні). Або: “Наскільки Ви згодні: у нашій громаді можна спокійно жити, не боячись злочинності або насильства.”
• Конфліктність: “Чи траплялися протягом останнього року конфлікти чи серйозні суперечки між різними групами в Вашій громаді?” (ні / так, незначні / так, серйозні). Якщо так – уточнити між ким (напруженість може бути між місцевими та переселенцями, між різними громадами після об’єднання, між громадами та владою і т.п.).

Ці питання охоплюють різні аспекти згуртованості. Важливо після збору даних правильно проаналізувати відповіді: часто обчислюють середні бали довіри, частки згодних з певними твердженнями, будують кореляції (скажімо, чи пов’язані довіра і волонтерство). При наявності індексу – переводять відповіді в бали і розраховують загальний індекс згуртованості. Для більш глибокого аналізу можна побудувати моделі, які показують, які фактори (вік, дохід, освіта) впливають на сприйняття згуртованості; або навпаки, як згуртованість пов’язана з, наприклад, оцінкою якості життя.

Типові помилки при розробці опитувальника. Створюючи анкету, дослідники можуть припуститися кількох поширених помилок, що призводять до викривлення результатів або ускладнюють інтерпретацію. Ось найтиповіші помилки та як їх уникнути:

• Навідні та упереджені запитання. Це питання, сформульовані так, що підштовхують респондента до певної відповіді. Наприклад: “Всі нормальні люди прагнуть допомагати своїй громаді. А Ви берете участь у спільних ініціативах?” – очевидно, це формулювання тисне на респондента, змушуючи відповісти “так”. Треба уникати оцінкових суджень у питаннях (“всі нормальні люди”) і не підказувати “правильну” відповідь. Європейські стандарти опитувань вимагають нейтральності: питання має звучати об’єктивно. Неправильно: “Чи відчуваєте Ви гордість за нашу чудову громаду?” – слово “чудова” зайве. Правильно: “Чи горді Ви належати до своєї громади?”. Також не можна припускати факту, якого може не бути. Наприклад: “Якщо у вашій громаді трапиться надзвичайна ситуація, Ви будете допомагати іншим?” – тут вже припускається, що респондент згоден допомагати. Краще: “Чи готові Ви допомагати іншим у разі надзвичайної ситуації?” – з варіантами так/ні.
• Двозначність і незрозумілі критерії. Деякі питання можуть мати нечіткі формулювання або слова, які різні люди розуміють по-різному. Наприклад, “Чи активна Ваша громада?” – незрозуміло, що мається на увазі під “активна”. Питання треба деталізувати: “Чи часто у Вашій громаді проводяться спільні заходи (фестивалі, суботники тощо) з широким залученням мешканців?”. Інший приклад: “Чи добре працює місцева влада задля згуртованості?” – тут слово “добре” оціночне, краще розбити: “Чи проводить місцева влада заходи для об’єднання громади (наприклад, громадські слухання, святкування)?”. Уникнення жаргону та складних слів – обов’язкове. Якщо доводиться використати термін (скажімо, “соціальна згуртованість”), варто пояснити його простими словами або замінити на опис.
• Подвійні питання. Як згадано, інколи розробники намагаються зекономити кількість питань і зліплюють декілька думок в одну. Наприклад: “Чи довіряєте Ви сусідам і місцевій владі?” – а що робити, якщо довіряю сусідам, але не владі? Респондент не знає, як відповісти. Такі питання категорично не можна включати. Потрібно кожну підмножину питань ставити окремо. В даному випадку – два питання: про довіру до сусідів, і про довіру до влади.
• Неправильний порядок питань (ефект контексту). Послідовність впливає: якщо одразу спитати “Наскільки ви задоволені згуртованістю громади?”, а потім деталізувати, відповіді можуть бути нещирими, бо респондент уже “навішав ярлик” – задоволений або ні. Краще спершу виявити факти (чи знаєте сусідів, чи берете участь у заходах), а потім вже загальні оцінки. Також буває, що питання навіюють певний емоційний фон. Наприклад, після блоку питань про конфлікти і проблеми може знизитися самооцінка згуртованості. Тому блоки варто розташовувати, чергуючи нейтральні та чутливі теми. Не ставити спочатку важких чи потенційно неприємних питань. Наприклад, питання про дискримінацію або недовіру краще не починати інтерв’ю, щоб не викликати захисну реакцію.
• Забагато питань або надмірна довжина анкети. Опитувальник по згуртованості може охоплювати чимало аспектів, і є спокуса зробити 100 запитань, “щоб вже все врахувати”. Але надто довге опитування призводить до втоми респондентів і зниження якості відповідей під кінець (явище респондентської втоми). Практика показує, що оптимальна тривалість інтерв’ю – не більше 30-40 хвилин. Це близько 40–60 питань (залежно від формату). Треба обирати найважливіші індикатори. Менш критичні речі можна чергувати в різних хвилях опитування (сьогодні одне, наступного разу інше). Якщо ж тема потребує багато питань (наприклад, щоб розрахувати складний індекс), можна розбити опитування на модулі і опитати кілька підвибірок по різних модулях, а базові питання лишити спільними. Це вже нюанси методології вибірки.
• Неврахування специфіки аудиторії. Помилкою буде використати однаковий опитувальник для мегаполісу і для маленького села без адаптації. Потрібно переконатися, що всі питання доречні. Наприклад, питання про міжнаціональні відносини у моноетнічному селі можуть бути незрозумілі – там краще питати, наприклад, про відносини між “старожилами” і новоприбулими переселенцями (більш релевантно ситуації). У мультикультурному місті, навпаки, варто більше уваги на толерантність. В сільській громаді може бути недоречним питання про затори на дорогах чи інтернет-спілкування, а в міській громаді – про спільне господарювання на землі. Терміни і приклади в питаннях мають відповідати реаліям: якщо люди не знають, що таке “партиципаційний бюджет”, не слід прямо так питати; краще описати простіше (“бюджет участі, коли жителі самі вирішують, на що витратити частину коштів громади”). Врахування мовного аспекту теж суттєве – переклад опитувальника (українською, польською, угорською, кримськотатарською за потреби) повинен бути точним і зрозумілим.

Аналітичні дослідження є ще одним важливим методом оцінки згуртованості громади, який дозволяє отримати більш глибоке розуміння досліджуваного явища.

• Переваги аналітичних досліджень: Вони надають можливість виявити причинно-наслідкові зв’язки між різними факторами та рівнем згуртованості. Завдяки комплексному аналізу різних аспектів життя громади, таких як соціально-економічні показники, рівень злочинності, активність громадських організацій, можна отримати більш повну картину згуртованості. Використання статистичних методів дозволяє обробляти та інтерпретувати великі обсяги даних, виявляти закономірності та робити обґрунтовані висновки. Порівняльний аналіз різних груп мешканців або різних громад може виявити специфічні особливості та фактори, що впливають на згуртованість.
• Недоліки аналітичних досліджень: Одним з недоліків є складність у визначенні чітких меж досліджуваної громади, що може вплинути на вибір даних та їхню інтерпретацію. Існує також можливість впливу дослідника на процес збору та аналізу даних, що може призвести до суб’єктивності висновків. Інтерпретація причинно-наслідкових зав’язків може бути складною, оскільки кореляція не завжди означає причинність. Висновки, отримані на основі аналізу вибірки, можуть не завжди відображати реальний стан справ у всій громаді. Крім того, аналітичні дослідження можуть недостатньо враховувати суб’єктивні аспекти згуртованості, такі як почуття приналежності та емоційні зв’язки.

Аналітичні дослідження можуть включати різні підходи, такі як статистичний аналіз кількісних даних, порівняльний аналіз, контент-аналіз якісних даних (наприклад, результатів фокус-груп або інтерв’ю), аналіз соціальних мереж для вивчення соціальних зав’язків у громаді, а також концептуальний аналіз для уточнення визначення та складових згуртованості в контексті конкретного дослідження.

Глибинні інтерв’ю. Ще один якісний метод – індивідуальні інтерв’ю з ключовими представниками громади (лідерами думок, старостами, активістами, представниками меншин тощо). У форматі глибинного інтерв’ю респондент може відверто розповісти про свій досвід спільної діяльності або відчуження, про конфлікти чи успіхи в громаді. Такі інтерв’ю корисні для виявлення прихованих проблем, які можуть підривати згуртованість (наприклад, невдоволення певної групи), або навпаки, для збору історій успіху громадських ініціатив.

Соціологічні панелі та моніторинги. Якщо необхідно відстежувати згуртованість у динаміці, використовують панельні опитування (опитування тих самих респондентів через певні проміжки часу) або регулярні моніторингові дослідження. Наприклад, в Україні Інститут соціології НАНУ щороку проводить моніторинг «Українське суспільство», де серед іншого вимірюється рівень довіри, готовність до протестів, громадянська ідентичність тощо – ці дані можна інтерпретувати як індикатори згуртованості з року в рік. В Європі подібну роль відіграють European Social Survey, Eurobarometer, які регулярно питають громадян різних країн про довіру (до людей і державних інститутів), соціальну ізольованість, участь у волонтерстві. Такі довгострокові опитування дозволяють виявити тренди: наприклад, чи зростає довіра в суспільстві, чи більше людей відчувають себе частиною спільноти.

Аналіз статистичних даних. Деякі аспекти згуртованості можна оцінювати непрямо, через наявні статистичні показники. Наприклад, міграція населення всередині країни може слугувати індикатором: якщо громадяни не бояться переселятися в інші регіони, почуваються там комфортно, це свідчить про певну єдність простору. Експерти відзначають, що кількість міжрегіональних шлюбів, інтенсивність поїздок між областями, популярність загальнонаціональної культури (музики, книжок) в різних куточках країни – усе це опосередковано вказує на рівень загальнонаціональної згуртованості. На рівні громади цікавим показником може бути, скажімо, явка на виборах або референдумах (висока явка часто корелює з довірою до спільноти і відчуттям причетності до вирішення її долі). Також інколи аналізують рівень злочинності чи конфліктності: низька злочинність та відсутність міжгрупових конфліктів можуть свідчити про згуртоване і безпечне середовище.

Індикатори згуртованості. Щоби кількісно оцінити згуртованість громади, дослідники розробляють конкретні показники та питання, на які відповідають респонденти. Різні дослідження можуть використовувати різні набори індикаторів, але найчастіше фігурують такі виміри:

Рівень довіри: питома вага тих, хто довіряє іншим мешканцям своєї громади; рівень міжгрупової довіри (наприклад, більшості до меншини і навпаки); довіра до місцевої влади та державних інституцій. Для вимірювання зазвичай ставлять запитання до прикладу “Наскільки ви довіряєте сусідам/односельчанам?” (за шкалою) або “Чи вважаєте ви, що більшості людей у вашій громаді можна довіряти, чи з ними потрібно бути обережним?”. Високий відсоток довіри – ключовий маркер згуртованості.

Ідентичність і почуття належності: частка людей, які ототожнюють себе з громадою, пишаються своїм містом/селом, відчувають, що “ми – єдина родина”. Питання: “Чи відчуваєте ви себе частиною своєї громади?”, “Наскільки сильним є ваше відчуття приналежності до [назва громади]?”. Також можна питати про більш широкі ідентичності – національну (українську), регіональну – щоб зрозуміти, як вони співвідносяться. Наприклад, в індексі згуртованості Ipsos одним з тверджень було: “Я визначаю себе передусім громадянином України” – рівень згоди з ним є частиною виміру “Пов’язаності”.

Соціальна взаємодія та мережі: показники частоти і якості спілкування між людьми. Наприклад, частота зустрічей з друзями та сусідами, кількість близьких соціальних контактів у межах громади. Оригінальне питання, яке використовують для оцінки щільності соціальних зав’язків: “Якби вам раптом терміново знадобилася значна сума грошей (скажімо, 10 000 грн), скільки людей, яких ви знаєте, погодились би позичити вам всю суму?” – чим більше людей називає рем ширше його коло довіри і підтримки. Таке питання вимірює реальну мережу взаємодопомоги. Також індикатором взаємодії може бути участь у неформальних групах: % мешканців, які входять до якихось спільнот за інтересами, гуртків, церковних громад тощо.

Громадянська активність та участь: частка мешканців, які брали участь у громадських зборах, слуханнях, акціях протесту чи підтримки, волонтерських проектах протягом останнього року. Питання: “Чи доводилося вам протягом останніх 12 місяців добровільно й безоплатно брати участь у спільній діяльності для покращення своєї громади?” або “Скільки годин на місяць ви присвячуєте волонтерству/громадській роботі?”. Активна меншість – це добре, але справжня згуртованість передбачає, що значна частина людей не стоїть осторонь. Додатково вимірюють політичну участь: явку на виборах, участь у громадських слуханнях, звернення до органів влади.

Толерантність та прийняття різноманітності: індикатором згуртованості є те, наскільки комфортно почуваються в громаді різні соціальні або етнічні групи. Для цього опитують і представників меншин (чи не стикаються вони з дискримінацією), і загальне населення – щодо ставлення до різних груп. Питання: “Чи готові ви мати сусідом представника іншої національності/віри/культури?”, “Чи погоджуєтесь з твердженням: У нашій громаді різні люди живуть у злагоді та взаємоповазі”. Висока толерантність і відсутність напруженості між гка інклюзивної згуртованої громади.

Відчуття безпеки та конфліктність: згуртована громада зазвичай більш безпечна, бо люди довіряють одне одному і спільно дбають про порядок. Тому можна вимірювати частку тих, хто почувається безпечно на вулицях свого населеного пункту вночі, або частоту конфліктів (міжетнічних, міжрелігійних, політичних) за останній час. Якщо респонденти повідомляють про часті сварки в громаді, про відсутність взаєморозуміння – це сигнал про брак згуртованості. Натомість переконання, що у складній ситуації “моя громада об’єднається і допоможе”, свідчить про високий рівень згуртованості та безпеки.

Інституційна довіра та справедливість: окремо вимірюють довіру до місцевої влади, поліції, суду – бо довіра “вертикальна” теж важлива для соціальної єдності. Запитують, наприклад: “Чи довіряєте ви місцевому голові/раді вирішувати проблеми вашої громади?”. Також цікавим індикатором є сприйняття справедливості: “Чи вважаєте ви, що в нашій громаді рішення влади ухвалюються справедливо і з урахуванням інтересів громади?”. Якщо люди відчувають, що влада “своя” і діє чесно, вони більше схильні співпрацювати (а не протистояти).

Перелічені індикатори можуть бути об’єднані у спеціальні індекси. Наприклад, Індекс соціальної згуртованості Ipsos (який розроблявся для досліджень в українських громадах) включає 9 показників, згрупованих у три виміри:

• “Соціальні відносини” (довіра до людей, соціальні зв’язки, прийняття різноманітності);
• “Пов’язаність” (ідентичність, довіра до інституцій, відчуття справедливості);
• “Фокус на спільне благо” (громадська участь).

У результаті розраховують інтегральний бал згуртованості для громади, а також профіль по складових. Досвід європейських країн (Німеччини, Великої Британії, Канади) показує, що подібні індекси є корисним інструментом для моніторингу суспільного прогресу. Вони дозволяють, скажімо, виявити слабкі місця: може, громада сильна в локальній ідентичності та взаємодії, але бракує довіри до влади – тоді політика має бути спрямована на підвищення прозорості роботи органів влади, комунікацію.

Аналітичні підходи: досвід ЄС та України. У країнах ЄС дослідження соціальної згуртованості найчастіше проводяться на національному рівні. Наприклад, в рамках Європейського соціального огляду (ESS) раз на кілька років публікуються порівняльні дані про довіру, участь, відчуття соціальної відчуженості. На основі таких даних Бертельсманн Штіфтунг підготував “Social Cohesion Radar” – великий порівняльний аналіз 34 країн. Цей аналіз виявив, що найвищі рівні згуртованості – у Північній Європі, а найнижчі – у південних і деяких східноєвропейських суспільствах. Цікаво, що показники згуртованості добре корелюють з індексами демократії та верховенства права. Це узгоджується з думкою Ради Європи про те, що згуртованість – це умова для стійкої демократії.

В окремих країнах ЄС існують і свої рамки оцінювання згуртованості. Наприклад, у Великій Британії після міжетнічних заворушень на початку 2000-х започаткували програму “Community Cohesion”, яка передбачала регулярні опитування на місцевому рівні (так звані Place Survey). В цих опитуваннях місцевих жителів питали, чи вважають вони свій район місцем, де люди з різним бекграундом живуть добре разом, чи беруть участь у волонтерстві, чи відчувають вплив на рішення місцевої влади. Ці дані допомагали муніципалітетам оцінити стан спільноти та ефективність інтеграційних заходів.

Отже, оцінювання згуртованості громади – це багатоаспектний процес, що поєднує соціологічні методи (опитування, фокус-групи) і аналітичне осмислення різних показників (довіри, ідентичності, участі тощо). Міжнародний досвід надає корисні інструменти (наприклад, стандартизовані питання, індекси), але їх слід гнучко адаптувати під локальний контекст. Головне – регулярно вимірювати і обговорювати стан згуртованості, аби своєчасно виявляти ризики розколів у громаді та підкріплювати сильні сторони єдності.

Таблиця 2: Порівняльний аналіз методів оцінки згуртованості громади

Цей матеріал  створено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в рамках реалізації проєкту «Стійкість та розвиток – методичні рекомендації для територіальної громади», що здійснюється ГО «Інститут громадянського суспільства». Зміст цього матеріалу представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».