Запобігання та боротьба з корупцією. Порядок денний Асоціації між Україною та ЄС

ngo.indev

До Вашої уваги аналітичний звіт щодо ходу виконання Порядку денного Асоціації між Україною та ЄС, підготовлений ГО “Ініціатива та Розвиток”. Частина 3 – Запобігання та боротьба з корупцією.

ЗАПОБІГАННЯ ТА БОРОТЬБА З КОРУПЦІЄЮ 

Порядок денний Асоціації між Україною та ЄС

ПДА декларується продемонструвати значний прогрес у боротьбі з корупцією, у тому числі шляхом реалізації комплексного пакету антикорупційного законодавства, ухваленого 14 жовтня 2014 року, починаючи з формування та забезпечення ефективного функціонування Національного антикорупційного бюро та Національного агентства з питань запобігання корупції.

Хід виконання ПДА

Останній з законопроектів з пакету антикорупційного законодавства, про який йдеться у програмі ПДА, був підписаний Президентом України 5 листопада 2014 року. Не дивлячись на те, що після ухвалення пройшло більше року, суттєвих результатів багаточисленних нововведень досі не помітно. Можна говорити про затянуту процедуру призначення директора Національного антикорупційного бюро, а також антикорупційного прокурора, проте першопричиною вважаємо відсутність політичної та моральної волі. Перш ніж переходити до наслідків законодавчих новел вважаємо за необхідне зупинитися на основних моментах кожного закону з антикорупційного пакету від 14 жовтня.

1. Закон України “Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки”.

Реєстраційний номер – 4284а від 14 липня 2014 року, VII скликання ВРУ.

Метою Закону України «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційну стратегію) на 2014-2017 роки» (далі – проект Закону) є визначення комплексу першочергових заходів, спрямованих на зменшення рівня корупції в Україні та формування базису для подальших антикорупційних реформ.

У зв’язку з цим, Законом передбачається:

• схвалити Антикорупційну стратегію;
• визначити порядок та суб’єктів здійснення моніторингу, координації її імплементації, а також критерії оцінювання її виконання.

Проект Антикорупційної стратегії спрямований на досягнення таких результатів:

1) створення в Україні системи прийняття рішень щодо антикорупційної політики на основі аналізу достовірних даних про корупцію, моніторингу виконання цих рішень та їх впливу на стан справ з корупцією незалежним спеціально уповноваженим органом з питань антикорупційної політики у партнерстві із громадянським суспільством, а також формування суспільної підтримки у подоланні корупції;

2) створення системи доброчесної та професійної публічної служби відповідно до міжнародних стандартів та кращого світового досвіду;

3) запровадження ефективних антикорупційних програм у центральних органах виконавчої влади, а також у державних, казенних, комунальних підприємствах та господарських товариствах, у яких державна або комунальна частка акцій перевищує 50 відсотків, забезпечення для суспільства прозорості їх діяльності;

4) усунення ризиків корупції та впровадження прозорої системи проведення державних закупівель;

5) подолання корупції у судочинстві;

6) усунення корупційних передумов ведення бізнесу, формування сприятливого для відмови від корупційних практик бізнес-клімату та нетолерантного ставлення бізнесу до корупції;

7) створення системи інструментів, які би дозволяли ефективно виявляти та розслідувати корупційні злочини, конфісковувати майно, яке було предметом злочинної діяльності або одержане як її наслідок, притягувати до відповідальності осіб, причетних до вчинення корупційних злочинів тощо.

Оцінка ефективності Антикорупційної стратегії здійснюватиметься на основі щорічних досліджень стану корупції в Україні та визначення рівня імплементації міжнародних стандартів у сфері антикорупційної політики.

Визначення рівня імплементації міжнародних стандартів оцінюватиметься виходячи із виконання рекомендацій для України, наданих Групою держав проти корупції (GRECO), а також рекомендацій наданих в рамках моніторингу Стамбульського плану дій для країн Антикорупційної мережі країн Організації економічної співпраці та розвитку, імплементація Плану дій з лібералізації візового режиму з ЄС, покращення значення Індексу сприйняття корупції за результатами досліджень «Transparency International».

Законом запроваджується антикорупційна стратегія, визначаються проблеми та шляхи їх подолання за наступними напрямками:

• запобігання корупції;
• створення доброчесної публічної служби;
• запобігання корупції у діяльності органів виконавчої влади;
• запобігання корупції у сфері державних закупівель;
• запобігання корупції у судовій системі та органах кримінальної юстиції;
• запобігання корупції у приватному секторі;
• доступ до інформації;
• покарання за корупцію;
• формування негативного ставлення до корупції;
• оцінка результатів та механізм реалізації антикорупційної стратегії.

2. Закон України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення”.

Реєстраційний номер – 5067 від 12 вересня 2014 року, VII скликання ВРУ.

Закон спрямований на забезпечення реалізації положень нових міжнародних стандартів в сфері протидії відмиванню коштів та боротьби з фінансуванням тероризму.

Законом пропонується комплексно удосконалити національне законодавство в сфері фінансового моніторингу за такими напрямками:

– запровадження національної оцінки ризиків системи фінансового моніторингу та удосконалення ризик-орієнтовного підходу;

– виокремлення заходів щодо боротьби із фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення;

– зміни до підходу щодо визначення предикатних злочинів (включення податкових злочинів до предикатних);

– вдосконалення законодавчих аспектів, які впливають на якість розслідування злочинів з легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом;

– зміни до Кримінального процесуального кодексу України (щодо підслідності злочинів з легалізації);

– здійснення фінансового моніторингу щодо національних публічних діячів та посадових осіб міжнародних організацій;

– встановлення порогу для міжнародних грошових переказів;

– зняття порогових сум для здійснення фінансового моніторингу рієлторами та нотаріусами;

– виключення осіб, які здійснюють операції з готівковими коштами на суму понад 150000 грн., з числа суб’єктів первинного фінансового моніторингу за рахунок введення обов’язкового моніторингу таких операцій банківськими установами;

– поліпшення процедури зупинення фінансових операцій.

Водночас, Закон передбачає внесення змін до інших кодифікованих та законодавчих актів, які витікають із нього та направлені на реалізацію його норм.

3. Закон України “Про запобігання корупції”.

Реєстраційний номер – 5113 від 30 вересня 2014 року, VII скликання ВРУ.

Законом запроваджується комплексне реформування системи запобігання корупції.

Так, основними складовими превентивної антикорупційної системи згідно із Законом пропонується визначити:

наявність спеціалізованого органу з питань запобігання корупції (Національна комісія з питань запобігання корупції);

правила формування та реалізації антикорупційної політики;

антикорупційні обмеження (щодо використання службового становища, одержання подарунків, сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, спільної роботи близьких осіб, після припинення діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування);

запобігання та врегулювання конфлікту інтересів (види конфлікту інтересів, шляхи врегулювання);

спеціальні антикорупційні інструменти (антикорупційна експертиза, спеціальна антикорупційна перевірка, Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення, вимоги щодо прозорості та доступу до інформації);

захист викривачів (захист осіб, які повідомляють про факти корупції від незаконного звільнення, переведення, зміни істотних умов трудового договору);

відповідальність за корупційні та пов’язані з корупцією правопорушення (кримінальна за безпосередньо корупцію (зловживання повноваженнями, незаконне збагачення тощо), адміністративна (за пов’язані із корупцією правопорушення (порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, щодо одержання дарунка (пожертви), вимог фінансового контролю тощо), дисциплінарна та цивільно-правова (за обидва види порушень);

усунення наслідків корупційних правопорушень (скасування актів, визнання нікчемними правочинів, відшкодування збитків у судовому порядку);

міжнародне співробітництво.

Зокрема, передбачено створення спеціалізованого превентивного антикорупційного центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом – Національної комісії з питань запобігання корупції, на яку покладатимуться функції із:

забезпечення формування та реалізації антикорупційної політики із залученням громадськості;

здійснення аналізу та дослідження ситуації з корупцією;

розроблення, моніторингу та координації виконання Антикорупційної стратегії та державної програми з її реалізації;

моніторингу та контролю за виконанням актів законодавства щодо професійної етики та конфлікту інтересів;

координації і методичної допомоги у виявленні та усуненні органами корупційних ризиків;

здійснення фінансового контролю (перевірка декларацій, моніторинг способу життя);

затвердження правил етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування;

співпраці з викривачами, вжиття заходів щодо їх правового захисту;

роз’яснення, методичної та консультативної допомоги щодо застосування антикорупційного законодавства;

здійснення міжнародного співробітництва у сфері антикорупційної політики.

При цьому Національна комісія наділяється правом одержувати від органів необхідну інформацію; вносити обов’язкові до виконання приписи (щодо усунення порушень виконання антикорупційного законодавства); звертатися до правоохоронних органів з обов’язковими для розгляду висновками щодо виявлених ознак правопорушень; звертатися до суду із позовами (заявами) щодо визнання незаконними нормативно-правових актів, індивідуальних рішень, визнання нікчемними правочинів, виданих (прийнятих, укладених) внаслідок порушення антикорупційного законодавства); мати доступ до баз даних органів.

Комісія складатиметься з п’яти членів, які призначатимуться Кабінетом Міністрів України за результатами конкурсу із залученням громадськості. Організація роботи Комісії забезпечуватиметься її апаратом.

З метою забезпечення незалежності Національній комісії гарантуватиметься належне фінансування із зазначенням його обсягів окремим рядком в Державному бюджеті України. Крім того, з цією метою пропонується забезпечити належні умови оплати праці членів та службовців апарату Комісії, встановивши розмір посадового окладу члена Комісії на рівні окладу судді Верховного Суду України, а окладів службовців апарату Комісії на рівні окладів відповідних категорій службовців Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Ще одним блоком положень Закону запропоновано чітко визначити правила формування та реалізації антикорупційної політики.

Крім того, пропонується запровадження відомчих антикорупційних програм в державних органах, що ґрунтуватимуться на основі аналізу існуючих в діяльності відповідних державних органів корупційних ризиків та будуть спрямовані на їх усунення.

Законом передбачено визначити низку правил щодо запобігання проявам корупції, серед яких обмеження щодо використання службового становища, одержання подарунків, сумісництва та суміщення публічної служби з іншою оплачуваною діяльністю, щодо спільної роботи близьких осіб в умовах прямого підпорядкування один одному, а також обмеження щодо осіб, які припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування.

Також Законом передбачено низку механізмів запобігання та врегулювання конфлікту інтересів – пропонується встановити правила щодо уникнення публічними службовцями реального та потенційного конфлікту інтересів, чітко визначити алгоритм дій службовців та їх керівників щодо вирішення ситуацій наявного конфлікту інтересів, що дозволить забезпечити максимальну об’єктивність при виконанні відповідними особами своїх службових обов’язків.

При цьому серед запропонованих способів врегулювання конфлікту інтересів усунення особи від виконання завдання; вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів; застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняття рішень; обмеження доступу особи до певної інформації; перегляд обсягу службових повноважень особи; переведення особи на іншу посаду; звільнення особи.

Закон включає перелік правил етичної поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що ґрунтуються на Модельному кодексі поведінки державних службовців, передбаченому в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R (2000) 10 від 11 травня 2000 року.

Важливою складовою Закону є правила щодо системи об’єктивного фінансового контролю за майновим станом публічних службовців, що полягатиме у: поданні декларацій в електронній формі; комплексі перевірок декларацій антикорупційним превентивним органом; оприлюдненні декларацій у спеціальному єдиному реєстрі; розширенні переліку відомостей, що підлягатимуть зазначенні у декларації; встановленні кримінальної відповідальності за подання у декларації завідомо недостовірних відомостей, а також за умисне неподання декларації; проведенні стосовно службовців моніторингу способу їх життя з метою перевірки відповідності рівня життя задекларованим майну та доходам; встановленні обов’язку службовців повідомляти антикорупційний орган про істотні зміни у своєму майновому стані та про відкриття рахунків у закордонних банках.

Закон містить положення щодо забезпечення захисту викривачів, які повідомляють про факти корупції, в тому числі заборону застосування до них негативних заходів впливу (незаконне звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці тощо) у зв’язку із здійсненим повідомленням, а також залучення Національної комісії з питань запобігання корупції як третьої особи у справах щодо оскарження негативних наслідків, застосованих керівником або роботодавцем до інформатора. При цьому передбачено обов’язок органів влади забезпечити наявність каналів зв’язку для здійснення відповідного повідомлення.

Серед запропонованих Законом превентивних антикорупційних інструментів є також проведення антикорупційної експертизи нормативно-правових актів та їх проектів; спеціальна перевірка щодо претендентів на зайняття вищих посад в публічному секторі; функціонування Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення, який включатиме інформацію як щодо притягнутих до відповідальності за корупційні правопорушення фізичних осіб, так і щодо юридичних осіб, до яких застосовано заходи кримінально-правового характеру у зв’язку із вчиненням в їх інтересах корупційних правопорушень.

Законом визначається види відповідальності за корупційні та пов’язані з корупцією правопорушення – кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та цивільно-правову. Поряд з цим встановлюються адміністративні стягнення у виді позбавлення права займати певні посади за окремі адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією.

Закон України також містить положення щодо запобігання корупції в юридичних особах. Зокрема, передбачене обов’язкове визначення антикорупційних програм та уповноважених осіб з їх виконання в юридичних особах, частка держави в яких складає не менше 50 відсотків, або які є учасниками процедур державних закупівель.

Також передбачено правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень, а саме скасування виданих внаслідок порушення антикорупційного закону актів, визнання нікчемними відповідних правочинів, відшкодування завданих корупційними правопорушеннями збитків.

Крім того закріплюються засади здійснення міжнародного співробітництва в антикорупційній сфері.

4. Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення кінцевих вигодоодержувачів юридичних осіб та публічних діячів”.

Реєстраційний номер – 5114 від 30 вересня 2014 року, VII скликання ВРУ.

Поняття «кінцевого вигодоодержувача» є поширеним в міжнародній практиці контролю за відмиванням доходів, отриманих злочинним шляхом.

На жаль, хоча сьогодні законодавством України і передбачено обов’язок банків ідентифікувати фактичних вигодоодержувачів з фінансових операцій, практична реалізація даних положень є складною. Низка норм щодо здійснення банками первинного фінансового моніторингу є суто декларативними і такими, що неможливо виконати.

Крім того, сьогодні потребує перегляду підхід до порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, задля доступності інформації, що міститься у ньому.

Встановлення обов’язку розкриття інформації про фізичну особу − кінцевого вигодоодержувача юридичної особи та встановлення вільного доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно сприятиме зменшенню рівня корупції в країні, а також сприятиме відкритості і прозорості надання адміністративних послуг.

Метою закону є встановлення механізму розв’язання проблеми виявлення фізичної особи – кінцевого вигодоодержувача юридичних осіб, а також вільного доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

5. Закон України “Про систему спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції”.

Реєстраційний номер – 5085 від 16 вересня 2014 року, VII скликання ВРУ.

Законом пропонується створити новий державний орган – Національне антикорупційне бюро України (далі – Національне бюро).

Національне бюро пропонується створити як державний правоохоронний орган, на який покладається попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

Завданням Національного бюро пропонується визначити протидію кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці.

Законом пропонується визначити гарантії незалежності Національного бюро, зокрема, особливий порядок конкурсного відбору Директора Національного бюро та вичерпний перелік підстав припинення повноважень Директора Національного бюро, конкурсні засади відбору інших працівників Національного бюро, їх особливий правовий та соціальний захист, належні умови оплати праці.

Основними функціями новостворюваного Національного бюро пропонується визначити досудове розслідування віднесених до його підслідності кримінальних правопорушень; проведення оперативно-розшукових заходів.

Підслідність справ Національного бюро пропонується визначити, виходячи з необхідності обмеження кількості справ, якими займатиметься новий орган, і зосередження його уваги на високопосадовій корупції та корупційних правопорушеннях, що завдають особливо велику шкоду захищеним законом інтересам. Це передбачає виключення зі сфери уваги нового спеціалізованого органу менш серйозних справ про корупцію та адміністративних корупційних правопорушень.

Згідно з преамбулою до закону метою створення Національного бюро є “протидія кримінальним корупційним правопорушенням, що вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або становлять особливу суспільну небезпеку”. Перелік цих вищих посадових осіб та корупційних правопорушень, що становлять особливу суспільну небезпеку, визначено у змінах до Кримінального процесуального кодексу щодо підслідності нового органу.

Відповідно, згідно із пропонованими змінами до Кримінального процесуального кодексу України (стаття 216) до підслідності Національного бюро належатимуть:

досудове розслідування таких корупційних та інших суміжних злочинів – привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (стаття 191 Кримінального кодексу України); протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації (стаття 206² Кримінального кодексу України); легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (стаття 209 Кримінального кодексу України); нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням (стаття 210 Кримінального кодексу України); видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону (стаття 211 Кримінального кодексу України); підкуп працівника державного підприємства, установи чи організації (стаття 354 Кримінального кодексу України); зловживання владою або службовим становищем (стаття 364 Кримінального кодексу України); прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (стаття 368 Кримінального кодексу України); незаконне збагачення (стаття 368² Кримінального кодексу України); пропозиція або надання неправомірної вигоди службовій особі (стаття 369 Кримінального кодексу України); зловживання впливом (стаття 369² Кримінального кодексу України); викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (стаття 410 Кримінального кодексу України).

При цьому для віднесення провадження за цими злочинами до підслідності Національного бюро повинна бути наявна принаймні одна з таких ознак:

– злочин вчинено:

народним депутатом України, Прем’єр-міністром України, членом Кабінету Міністрів України, першим заступником та заступником міністра, Головою Національного банку України, його першим заступником та заступником, членом Ради Національного банку України, Секретарем Ради національної безпеки і оборони України, його першим заступником та заступником;

державним службовцем, посада якого віднесена до першої та другої категорій посад, особою, посада якої прирівняна до першої та другої категорій посад державної служби;

депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом обласної ради, міської ради міст Києва та Севастополя, посадовою особою місцевого самоврядування, посаду якої віднесено до першої та другої категорій посад;

суддею Конституційного Суду України, суддею суду загальної юрисдикції, народним засідателем або присяжним (під час виконання ними цих функцій), Головою, членами, дисциплінарними інспекторами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Головою, заступником Голови, секретарем секції Вищої ради юстиції, іншим членом Вищої ради юстиції;

Генеральним прокурором України, його заступником, помічником Генерального прокурора України, прокурором Генеральної прокуратури України, слідчим Генеральної прокуратури України, керівником структурного підрозділу Генеральної прокуратури України, прокурором Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя, області та його заступником, керівником структурного підрозділу прокуратури Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя, області;

особою вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, посадовою особою митної служби, якій присвоєно спеціальне звання державного радника податкової та митної справи III рангу і вище, посадовою особою органів державної податкової служби, якій присвоєно спеціальне звання державного радника податкової та митної справи III рангу і вище;

військовослужбовцем вищого офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України;

керівником суб’єкта великого підприємництва, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків;

– розмір предмета злочину або завданої ним шкоди дорівнює або перевищує суму, яка в п’ятсот і більше разів перевищує мінімальну заробітну плату, встановлену на відповідний рік (якщо злочин вчинено службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб’єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків);

– злочин, передбачений статтею 369, частиною першою статті 369² Кримінального кодексу України, вчинено щодо службової особи, визначеної в частині четвертій статті 18 Кримінального кодексу України (зокрема, посадові особи іноземних держав), або щодо вищеназваних посадових осіб державних органів України, органів місцевого самоврядування.

Законом також передбачається, що прокурор, який здійснює нагляд за досудовими розслідуваннями, які проводяться слідчими Національного бюро, своєю постановою може віднести кримінальне провадження у злочинах, передбачених зазначеними вище статтями Кримінального кодексу України, до підслідності слідчих Національного бюро, якщо відповідним злочином було заподіяно або могло бути заподіяно тяжкі наслідки охоронюваним законом правам, свободам та інтересам фізичної або юридичної особи, а також державним чи суспільним інтересам. Під тяжкими наслідками розуміється загроза заподіяння або заподіяння шкоди життєво важливим інтересам суспільства та держави, зокрема державному суверенітету, територіальній цілісності України, реалізації конституційних прав, свобод і обов’язків трьох і більше осіб.

Національне бюро не займатиметься справами про адміністративні правопорушення.

Розслідування корупційних злочинів, вчинених працівниками Національного антикорупційного бюро України, проводитимуть слідчі Державного бюро розслідувань (яке має бути створено) (до створення Державного бюро розслідувань такі злочини розслідуватимуть слідчі органів прокуратури).

Систему Національного бюро складатимуть центральний апарат та                 7 територіальних (міжрегіональних) управлінь.

До структури Національного бюро входитимуть інформаційно-аналітичні, оперативно-розшукові та оперативно-технічні, слідчі підрозділи, підрозділи, що здійснюють виявлення майна, яке може бути предметом конфіскації, підрозділи швидкого реагування, забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, представництва інтересів в іноземних юрисдикційних органах, експертні, фінансові, кадрові та інші підрозділи.

До працівників Національного бюро належатимуть особи начальницького складу, державні службовці та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Національному бюро.

Гранична чисельність центрального та територіальних управлінь Національного бюро становитиме 700 осіб, у тому числі не більше 200 осіб начальницького складу.

Директор Національного бюро призначається на посаду відповідно до результатів відкритого конкурсного відбору на зайняття цієї посади, організацію та проведення якого здійснює конкурсна комісія у складі 9 осіб (по 3 особи, визначені Президентом України, Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України).

Директор Національного бюро призначається строком на 7 років Президентом України; одна й та ж особа не може призначатися на два строки підряд.

Закон визначає виключний перелік підстав, з яких може бути достроково припинено повноваження Директора Національного бюро, звільнено його з посади.

Так, повноваження Директора Національного бюро припиняються у зв’язку із закінченням строку його повноважень або смертю.

Директор Національного бюро звільняється з посади в разі:

подання письмової заяви про припинення повноважень за
власним бажанням;

призначення чи обрання на іншу посаду за його згодою;

досягнення віку 65 років;

неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я відповідно до висновку медичної комісії, що створюється за рішенням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;

набрання законної сили рішенням суду про визнання його недієздатним або обмеження його цивільної дієздатності, визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим;

набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;

припинення ним громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України;

набрання законної сили судовим рішенням, відповідно до якого його притягнуто до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, пов’язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України “Про засади запобігання і протидії корупції”;

невідповідності обмеженням щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, передбаченими Законом України “Про засади запобігання і протидії корупції”, встановленим рішенням суду, що набрало законної сили.

Такі положення дозволять знизити можливість неналежного впливу на керівника Національного бюро і сприятимуть забезпеченню незалежності Національного бюро та його керівника.

Призначення на посади у Національному бюро здійснюється виключно за результатами відкритого конкурсу.

Створення нового спеціалізованого органу з протидії корупції матиме сенс лише в разі найму на роботу до нього високопрофесійних та некорумпованих працівників. Тому законом виключається можливість автоматичного переведення працівників існуючих правоохоронних органів та вводиться обов’язковий конкурсний відбір на посади, наділені слідчими, оперативними або адміністративно-розпорядчими повноваженнями.

Крім того, встановлюється заборона на прийняття на службу до Національного бюро щодо осіб, які протягом останніх п’яти років працювали (проходили службу) у спеціально уповноважених підрозділах по боротьбі з корупцією в органах прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції, Служби безпеки України, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України та митних органах.

Особи, які не мають попереднього досвіду роботи в державних органах на посадах, пов’язаних з оперативно-розшуковою діяльністю, проведенням досудового розслідування, після проходження конкурсу на заміщення посади слідчого або оперативного працівника зобов’язані пройти стажування, за підсумками якого вирішується питання про їх подальшу роботу у Національному бюро.

Важливими положеннями закону є відрядження до Національного бюро прокурорів, які при цьому залишаються на службі в органах прокуратури. Це дозволить посилити гарантії незалежності Національного бюро, забезпечити ефективність його роботи шляхом спеціалізації прокурорів з корупційних справ.

Закон передбачає створення в Національному бюро та його територіальних органах підрозділів внутрішнього контролю, які здійснюють попередження та виявлення службових правопорушень працівників Національного бюро, проводять щодо них службові розслідування, проводять спеціальну перевірку кандидатів на посади в Національному бюро, проводять перевірку працівників Національного бюро на доброчесність та моніторинг їх способу життя тощо. Керівники та працівники підрозділів внутрішнього контролю Національного бюро призначаються на посаду та звільняються з посади безпосередньо Директором Національного бюро.

Підрозділи внутрішнього контролю здійснюють моніторинг способу життя працівників Національного бюро з метою встановлення відповідності рівня життя працівника майну і доходам цього працівника та його членів сім’ї згідно з декларацією про майно, доходи, витрати та зобов’язання фінансового характеру, що подається ним відповідно до закону. Встановлення невідповідності рівня життя працівника Національного бюро майну і доходам цього працівника та його членів сім’ї є підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Передбачається, що Національне бюро проводитиме перевірку на доброчесність службовців Національного бюро та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування. Під такою перевіркою розуміється імітація ситуацій, подібних до тих, що виникають у службовій діяльності особи, з метою перевірки доброчесності поведінки службовця. На підставі перевірки робиться подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності і звільнення особи. Результати такої перевірки не можуть бути підставою для кримінального провадження. Процедура перевірки на доброчесність потребує детального врегулювання законом з метою гарантування додержання прав людини, тому запровадження цього механізму передбачається здійснити лише після набрання чинності законом, який таку процедуру регулює.

Також пропонується запровадити проведення психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа до вступу на службу до Національного бюро, а також не рідше одного разу на рік під час її проходження.

Відповідно до закону, Національне бюро двічі на рік оприлюднює детальний звіт про свою діяльність, а також подає звіт Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України та Президенту України (звіт подається разом з висновком до нього Ради громадського контролю при Національному бюро). Законом встановлюються мінімальні вимоги до змісту звітів Національного бюро.

З метою забезпечення прозорості та цивільного контролю за діяльністю Національного бюро утворюється Рада громадського контролю при Національному бюро у складі 15 осіб на підставі відкритого та прозорого конкурсу. Рада громадського контролю при Національному бюро:

1) заслуховує інформацію про діяльність, виконання планів і завдань Національного бюро;

2) розглядає звіти Національного бюро і затверджує свій висновок щодо них;

3) обирає з її членів двох представників, які входять до складу Дисциплінарної комісії Національного бюро;

4) має інші права, передбачені Положенням про Раду громадського контролю.

Наслідки прийняття антикорупційного пакету

Переходячи до наслідків та результатів прийнятих законів, дуже важливо розділити теоретичну та практичну частини. Під теоретичною частиною мається на увазі текст законів, їхні нововведення та пропоновані зміни.

Саме тому, на наш погляд, законодавчі новели можна охарактеризувати як дуже позитивні. Серед них створення 2 ключових інституцій для боротьби з корупцією:

• Національна комісія з питань запобігання та боротьби з корупцією. Окрім нормативно-методичної роботи, Комісія також займатиметься перевіркою декларацій державних службоців та їх відповідності способу життя того чи іншого держслужбовця.

Проте реалізація створення Комісії є вкрай незадовільньою. Не дивлячись на те, що створення органу було фактично ухвалене 24 жовтня 2014 року підписом Президента України, його функціонування досі не розпочато, оскільки станом на грудень 2015 року обрано лише 3 членів Комісії.

Нагадаємо, що для повноцінної роботи даного органу Кабінетом Міністрів України мають бути призначені 5 членів Комісії за результатами публічного конкурсу.

• Національне антикорупційне бюро України, в обов’язки якого входить протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці.

Звертаємо увагу на те, що діяльність Бюро буде спрямована саме на високопосадовців, й не чіпатиме адміністративні правопорушення. Таким чином створюється єдиний відповідальний орган за боротьбу з корупцією на державному рівні, який у співпраці з Антикорупційною прокуратурою призначений навести лад у цій сфері.

Закон, що регламентував створення НАБ був підписаний Президентом України 24 жовтня 2014 року, проте директор НАБ був призначений 16 квітня 2015 року, а фактично приступив до виконання своїх обов’язків лише 30 листопада після призначення голови Антикорупційної прокуратури у складі Генеральної прокуратури України.

Підсумовуючи антикорупційний пакет законопроектів, наголосимо, що законотворчі нововведення можна охарактеризувати як вкрай позитивні. Інституціональне забезпечення боротьби з корупцією втілено на високому рівні, однак все буде залежати від практичної реалізації покладених на антикорупційні органи обов’язків.

Можна констатувати, що Порядок денний Асоціації між Україною та ЄС виконаний лише в частині прийняття та ухвалення антикорупційного пакету законопроектів від 14 жовтня 2014 року. Законопроекти, що були підписані Президентом України більше року тому, поки що не знайшли своєї реалізації у діяльності того чи іншого антикорупційного органу. Саме тому боротьба з корупцією характеризується слабким прогресом та досягненнями настільки малого масштабу (за рідкими виключеннями), що такі події не завжди набувають освітлення серед громадськості. Виражаємо сподівання, що НАБ у співпраці з Антикорупційною прокуратурою та Національна комісія з питань запобігання та протидії корупції розпочнуть реальне виконання своїх обов’язків, що призведе до реальних результатів.