4-й рік майже 4% українців є “безголосими”: погляд з Сєвєродонецька

У Сєвєродонецьку відбулася публічна дискусія “Невидимі виборці”. Учасники обговорювали перспективи участі внутрішньо переміщених осіб та трудових мігрантів у місцевій демократії, й механізми, передбачені для цього законопроектом №6240 «Про забезпечення доступу до виборчих прав внутрішньо переміщених осіб та інших мобільних всередині країни громадян».

Про це зокрема розповідав один із співавторів документу, аналітик Громадянської мережі ОПОРА Олександр Клюжев, який також був і модератором спілкування.

Актуальність питання у переселенців не викликає сумнівів. Проблема – у підходах різних політичних кіл до потреби її вирішення. Керівництво парламенту та деяких профільних комітетів не поспішає давати “зелене світло” законопроекту, щоб він пройшов усі процедурні сходинки й дістався сесійної зали.

А тим часом ось уже 4-й рік майже 4% українських виборців залишаються без права голосуна місцевих виборах та в одномандатних округах на виборах до Верховної Ради. 4% – саме стільки в Україні нараховується переселенців. У чергових виборах в ОТГ, що відбулися два тижні тому, внутрішньо переміщені особи, не могли брати участь…

Зважаючи на пасивність Верховної Ради щодо вирішення цього питання, очевидною є потреба його актуалізації на різних рівнях, в тому числі – регіональних, аби люди висловлювалися гучніше з цього приводу і їхній голос став поштовхом для законодавчих змін.

“Складність ситуації полягає в тому, що внутрішньо переміщені особи мають зберігати формальні зв’язки з територіями, які вони покинули внаслідок агресії. Там, згідно з законодавством, їхня виборча адреса. Держава покладає надії, що переселенці у випадках повернення, позитивно вплинуть на результати виборів після можливого звільнення цих територій, – відзначив Олександр Клюжев. – Це складна ситуація, коли з одного боку всі міжнародні стандарти й логіка процесу вимагають від України забезпечення ВПО всім комплексом виборчих прав й повноцінної інтеграції в ті чи інші громади, а з іншого – політики мають занепокоєння щодо наслідків цього рішення. Через ці фактори й спостерігається певна пасивність чи небажання політиків надати переселенцям право голосу”.

Олександр Клюжев також розповів про закладені в законопроекті запобіжні механізми для вчинення фальсифікацій чи шахрайства на тлі виборчих процесів. Усі побоювання з цього приводу, зазначив він, насправді марні, адже в документі чітко прописані численні нюанси – строки подання заяв про зміну виборчої адреси тощо.

Учасники дискусії погодилися з тим, що через публічний тиск, через звернення до депутатів різних рівнів, питання виборчих прав ВПО, трудових мігрантів (також тут згадували про деякі категорії військовослужбовців, що на тривалий час змінюють місце фактичного проживання), потрібно вирішувати відповідно до конституційних норм, які гарантують громадянам право обирати представників влади без якихось обмежень у вигляді “місця реєстрації” чи “виборчої адреси”.

Нагадаємо, що 27 березня 2017 року у Верховній Раді був зареєстрований законопроект №6240 «Про забезпечення доступу до виборчих прав внутрішньо переміщених осіб та інших мобільних всередині країни громадян». Він не розглядається уже більше року. Законодавчі зміни були розроблені та запропоновані народним депутатам експертами громадських організацій, які займаються питаннями реформування виборчого законодавства, а також тими, що опікуються правами внутрішньо переміщених осіб (ВПО).   Попри актуальність, законопроект №6240 досі не винесений на розгляд.

Станом на 14 травня 2018 року, за інформацією Міністерства соціальної політики, в Україні зареєстровано 1 504 262 вимушених переселенців. 

Цей захід проведено в коаліції з громадською організацією «Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ» в рамках проекту «Зміцнення законодавчих та виборчих процесів шляхом посилення громадської участі та надання технічної допомоги», який здійснюється Міжнародною фундацією виборчих систем (IFES) за підтримки Британської допомоги від уряду Великої Британії. Будь-які думки, викладені у цьому документі, належать автору і не обов’язково відображають погляди уряду Великої Британії.