5 історій ВПО у Тернопільській області

“У 2014 році, росіяни були голі і босі, в них не було озброєння, тоді з ними боротися було набагато легше, ніж зараз. Моєму синові було тоді 13 років, коли ми вийшли з підвалу, я побачила у нього за вушком сиве волосся. Це було жахливо”, – зі сльозами на очах пригадує Марина Мірошниченко.

Марина ділиться своїми планами на майбутнє, оскільки вся сім’я жінки – будівельники, то звичайно, як тільки настане мир, всі підуть відбудовувати Україну.

2. «Ніч, коли окупанти бомбили атомну електростанцію в Енергодарі, була пекельною». Історія Олі Тедеєвої, яка переїхала з дітьми у Тернопіль і відкрила приватний дитячий садочок

Оля Тедеєва народилася в Енергодарі, спочатку працювала вчителем української мови та літератури і ніколи не хотіла переїжджати нікуди із свого рідного міста. В 2020 році жінка відкрила перший в Енергодарі приватний дитячий садочок.

«Я в Енергодарі викладала тайм-менеджмент для дітей. І до 24 лютого у мене все було розписано. Тому мені було дуже важко адаптуватися, бо під час війни я нічого не можу планувати ні на місяць вперед, ні на завтра. Мені знадобився час, щоб я звикла нічого не планувати і адаптуватись. Тому мрію, звичайно, щоб перемогла Україна. А чи повернуся в Енергодар не можу сказати. Я вже тричі розпочинаю свій бізнес з нуля. І більше не хочу цього робити. Тому розглядаю такий варіант, після перемоги України, коли в моєму рідному місті все налагодиться, відкрию в Енергодарі філіал свого приватного садочку», – посміхаючись, каже Оля Тедеєва.

3. Оксана Дуванова: «Без дому. Без роботи. Без квітів. Без життя, яке було до війни». Історія переселенки, яка мріє посадити квіти у своєму рідному Рубіжному

Оксана порівнює Рубіжне із Тернополем. Це також було невеличке, компактне місто, з парками, скверами. «Там було комфортно жити», – каже жінка, – Проте, найважче у цій розповіді усвідомлювати це страшне слово – «було».

4. «Повертатися нам вже немає куди, хочемо бути корисними у Тернополі». Історія сім’ї Нагорних із Сєвєродонецька, які через війну втратила дім та улюблену справу.

Подружжя Олена Нагорна та Андрій Нагорний розповідають, що до війни жили у Сєвєродонецьку Луганської області. Вони займалися своєю улюбленою справою, мали сімейний бізнес, ростили доньку та мріяли про мирне щасливе життя.

5. «Наталя Павличенко народилася у Попасній Луганської області. Тут навчалася, одружилася, народила сина і навіть на хвилинку не могла припустити, що коли-небудь покине своє рідне місто. Зараз Попасна – місто-привид, окуповане, в руїнах, там майже нічого вже не залишилось.»

Наталья Павличенко: Моє рідне місто Попасна стало містом-привидом”. Історія жінки, яка чудом залишилася живою.

Статті підготовлені Файне місто в рамках проєкту «Нові мешканці Тернополя» – шлях від міграції до стабільного розвитку, який впроваджується ГО Східноукраїнський центр розвитку місцевої демократії за підтримки Governmemt of Canada та Black Sea Trust for Regional Cooperation, a The German Marshall Fund of the United States.