Активна боротьба Бахмутського бюро правової допомоги із кожним фактом домашнього насильства

07.01.2018 року набув чинності Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (№ 2229-VIII) (далі – Закон).  Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Згідно статті 13 Закону: «до повноважень центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги у сфері запобігання та протидії домашньому насильству належать:

1) забезпечення надання безоплатної правової допомоги постраждалим особам у порядку, встановленому Законом України “Про безоплатну правову допомогу”, у тому числі на базі загальних та спеціальних служб підтримки постраждалих осіб;

2) взаємодія з іншими суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, відповідно до статті 15 цього Закону;

3) звітування центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про результати здійснення повноважень у цій сфері у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

Для відділу «Бахмутське бюро правової допомоги» Краматорського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі – відділ) практика в застосування на практиці юридичних норм цього Закону розпочалась більше ніж через рік після набрання ним чинності, а саме в травні 2019 року.

Перша заявниця звернулась до відділу та надала відомості, що з жовтня 2016 року вона зі  своїм співмешканцем почала фактичні сімейні відносини без укладення шлюбу. Від фактичних сімейних відносин вони мають дитину. Вона стверджує, що:Для відділу «Бахмутське бюро правової допомоги» Краматорського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі – відділ) практика в застосування на практиці юридичних норм цього Закону розпочалась більше ніж через рік після набрання ним чинності, а саме в травні 2019 року.

останнім часом в ході сумісного проживання співмешканець вчиняв сварки, під час яких ображав її нецензурною лайкою, принижував, залякував, застосовував до неї фізичне насильство, навіть в присутності дитини, чим робив її життя нестерпним. Від таких дій вона відчувала емоційну невпевненість, нездатність себе захистити та побоювалась за свою безпеку та безпеку їхнього сина.

Також, вона стверджувала, що 25 січня 2019 року під час сварки співмешканець

здійснив удар ногою в область її тулубу, в результаті чого вона впала та отримала тілесні ушкодження у вигляді підвивиху куприкових (копчикових) хребців, про що є відповідна довідка лікарні. 06 лютого 2019 року вона була вимушена звернутися до відділу поліції із заявою про притягнення співмешканця до кримінальної відповідальності за фактом отримання нею тілесних ушкоджень, тобто за ч. 1 ст. 125 КК України, про що співробітниками відділу поліції було внесено відомості до ЄРДР.

Після вищевказаний дій вона забрала сина та переїхала жити до своєї матері, оскільки відчувала небезпеку з боку свого співмешканця. З цього моменту вони з співмешканцем фактично перестали проживати у фактичних сімейних відносинах.

Крім того, 14 квітня 2019 року приблизно о 15-00 год., перебуваючи у дворі будинку своєї матері її співмешканець

наніс їй удар в обличчя, від чого вона втратила рівновагу та вдарилася спиною та отримала наступні тілесні ушкодження: забій, пошкодження зв`язок грудо-поясничного відділу хребта, ссадна грудо-поясничного відділу хребта. Про отримані тілесні ушкодження їй була надана довідка. 25 квітня 2019 року вона знову звернулася до відділу поліції. Її заява була внесена до ЄРДР за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

Вказані дії з боку співмешканця залякували її, вона не могла навіть вийти на вулицю на прогулянку, вона боїться за своє життя та здоров`я.

Заявниця посилалась на те, що для того, щоб захистити себе, вона вимушена звернутися до суду, який може здійснити заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству. 

Так, під час розгляду справи судом встановлено, що дійсно між заявницею та заінтересованою особою (її співмешканцем)  виникають неприязні відносини, конфлікти, сварки та заінтересована особа вчиняла відносно заявника домашнє насильство. Заявницею надано докази того, що заінтересована особа чинить домашнє насильство та є беззаперечним кривдником, а тому є підстави вважати, що наявні ризики настання тяжких наслідків для заявника без видачі обмежувального припису. Видача обмежувального припису буде сприяти захисту прав заявника.

Заяву  клієнтки  про видачу обмежувального припису задоволено частково. Видано обмежувальний припис відносно кривдника. Встановлено заходи тимчасового обмеження прав кривдника, та покладено на нього строком на 6 місяців наступні обов`язки:

1) заборонити кривднику наближатися на відстань ближче 100 метрів до місця проживання (перебування) заявниці ;

2) заборонити кривднику вести листування, телефонні переговори з заявницею , або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто та через третіх осіб;

3) заборонити кривднику особисто і через третіх осіб розшукувати заявницю , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею.

Друга заявниця звернулась до відділу у червні 2019 року. Вона обґрунтовувала своє звернення тим,

що перебувала у шлюбі з чоловіком. Від спільного проживання з чоловіком вони мають малолітню дитину.  Шлюбні відносини між нею та чоловіком не склалися, в сім`ї постійно траплялися сварки, конфлікти. 06 лютого 2019 року при черговому конфлікті чоловік у присутності дитини, причинив їй тілесні ушкодження, у зв`язку з чим в провадженні відділу поліції розглядається заява про притягнення її чоловіка до кримінальної відповідальності за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 125 КК України. З 07.02.2019 по 19.02.2019 року заявниця перебувала на лікарняному, в лютому 2019 року, у зв`язку з погіршенням стану здоров`я сина (дратівливість, знижений емоційний стан дитини) разом із сином зверталась до дитячого лікаря невропатолога, про що свідчить запис в медичній картці дитини.

В березні 2019 року чоловік під час прогулянки дитини,

двічі намагався забрати у неї сина, погрожував їй розправою, висловлювався нецензурною бранню у присутності сина, штовхав її, принижував, завдяки стороннім людям (перехожі) вона двічі забирала дитину.

Після таких випадків син стає дратівливим, частіше став плакати, порушився сон, апетит. 28 березня 2019 року вона поверталась з дитиною з лікарні, по дорозі до місця проживання прабабусі  у дворі заявниці перестрів її з дитиною, побив та забрав дитину силою, вивіз у невідомому напрямку. За даним фактом у відділі поліції відкрито кримінальне провадження. Ввечері того ж дня разом із своїми батьками приїхали за місцем проживання чоловіка, викликали наряд поліції, однак до воріт вийшла мати чоловіка та повідомила про те, що дитина знаходиться у неї, дитина спить, сина  вдома не має, онука повернуть в ранці 29.03.2019 року. Однак, 29.03.2019 року сина не повернули, телефонний зв`язок не підтримували, заявник разом із своєю матір`ю були вимушені звернутися знов до відділу поліції із заявою про вжиття заходів щодо повернення дитини.

У супроводі співробітників поліції приїхали за місцем проживання чоловіка для бесіди щодо повернення сина. Коли приїхали, то вона почула, що син гуляє у дворі разом із бабусею. Заявниця постукала у двері, бабуся занесла онука у будинок і зачинила вхідні ворота, заявниця не втрималась і забігла у двір намагаючись знайти і забрати дитину, однак двері в будинку були зачинені, відчинив чоловік, сина він тримав на руках і почав лупцювати заявника та її матір. Вона була вимушена застосувати засоби безпеки (балончик із газом) і тільки після цього вони забрали дитину та вибігли на вулицю, де були співробітники поліції. За даним фактом вони звернулись до відділу поліції із відповідними заявами, мати заявниці звернулась за допомогою до санпропускника, де отримала медичну допомогу. Після таких фактів вона, її дитина, члени сім`ї перебували у нервовому стані. 

У судовому засіданні встановлено факт вчинення чоловіком заявниці домашнього насильства по відношенню до неї, останньою доведено існування загрози вчинення протиправних дій у майбутньому та відповідає інтересам малолітньої дитини,  а тому, з метою застосування превентивного засобу методу стримування та попередження повторення неправомірних дій зі сторони кривдника, суд вважає, що заява обґрунтована та до кривдника необхідно застосувати обмежувальний припис.

Щодо вимог заявника про встановлення обмежувального припису строком на 6 місяців, то в цій частині вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки на думку суду, саме 2 місяця є достатнім строком такого припису із врахуванням положень ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом №475/97-ВР від 17липня 1997 року, якою встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Заяву  клієнтки  про видачу обмежувального припису задоволено частково. Видано обмежувальний припис відносно кривдника, в якому визначено наступне тимчасове обмеження його прав та покладено на нього наступні обов`язки:

• заборонити наближатися на відстань ближче 100 м до місця проживання (перебування) та місця частого відвідування заявниці. Встановлено строк обмежувального припису в 2 (два) місяця.

В червні до відділу звернулась третя клієнтка. В  обґрунтування свого звернення заявниця вказує, що вона має сина, доньку та ще одного сина. Вона, та її троє дітей зареєстровані в будинку. Вказаний будинок належить їй на праві приватної власності.

Протягом тривалого часу, починаючи з 2013 року, після народження другого сина в родині почалися конфлікти. Конфлікти ставалися через вживання її старшим сином алкогольних напоїв. При конфліктах старший син, перебуваючи в стані алкогольного сп`янніня, неодноразово вчиняв сварки, та психологічне насилля відносно заявниці, що виразилось у висловлюваннях на адресу заявниці нецензурної лайки, погроз фізичної фізичною розправою. У зв`язку з цим відділом поліції неодноразово були складенні адміністративні протоколи про притягнення старшого сина заявниці до адміністративної відповідальності, а саме згідно з листом відділу поліції, відносно старшого сина було складено 10 адміністративних протоколів за ст.173-2 КУпАП. Також, на звернення з заявою клієнтки до відділу поліції було внесено відомості в ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КК України.

Крім того, у березні 2019 року заявниця зверталася до лікарні за медичною допомогою, діагноз лікаря-невролога: дискуляторна енцефолопатія ІІ ступеня.

Заявниця посилається на те, що для того, щоб захистити себе, вона вимушена звернутися до суду, який може здійснити заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству. Вона не має іншої можливості, щоб захистити своє життя та здоров`я, окрім звернення до суду за захистом від кривдника – її старшого сина.

Аналізуючи подані докази, на підставі установлених судом обставин, суд з’ясував, що наявні очевидні ризики повторного заподіяння домашнього насильства сина відносно своєї матері, тому, з метою застосування превентивного засобу методу стримування та попередження повторення неправомірних дій зі сторони кривдника, суд прийшов до висновку, що заява обґрунтована та до кривдника необхідно застосувати обмежувальний припис.

Щодо вимог заявниці про встановлення обмежувального припису строком на 6 місяців, то на думку суду, саме такий строк буде достатнім із врахуванням положень ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом №475/97-ВРвід 17липня 1997 року.

Заяву  клієнтки  про видачу обмежувального припису задоволено повністю . Видано обмежувальний припис стосовно кривдника , якому визначено наступне тимчасове обмеження його прав відносно заявниці:

1) заборонено перебувати в місці спільного проживання з заявницею;

2) заборонено наближатися на відстань ближче 200 м. до місця проживання: заявниці та місці частого відвідування;

3) заборонено кривднику вести телефонні переговори із заявницею, або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто та через третіх осіб;

4) обмежити спілкування з дитиною, яка постраждала від домашнього насильства;

5) заборонено кривднику особисто і через третіх осіб розшукувати заявницю , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею.

Встановлено строк обмежувального припису в 6 (шість) місяць.

У всіх трьох випадках суд посилався на  ч. 1 ст.1  Закону України 07 грудня 2017 року №2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству», відповідно до якої домашнє насильство – діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вичиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.  А також, на ту ж статтю стосовно визначення фізичного насильства – форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Психологічне насильство – форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.

СПРАВЕДЛИВІСТЬ Є І ЗА НЕЇ ВАРТО БОРОТИСЬ!