Чарльз Лендрі про громадянське місто. Головне з виступу в Івано-Франківську

Чарльз Лендрі, автор концепції креативного міста з Великобританії, вірить не в креативний клас, а в креативну екологію міста, де кожна людина має можливості бути творчою. 22 вересня в Івано-Франківську в рамках  форуму UkraineLab та Social impact Days Лендрі прочитав лекцію про місто нового типу, з якої ми занотували найважливіше.

Сьогодні люди, блага, – все перебуває в русі. Рухається також реальність у бік віртуальної. Ми проводимо більше часу у віртуальному світі, ніж у цьому, реальному.

Як особиста й громадянська щедрість виражає себе в такому змінному світі? Ось молода жінка в аеропорту з табличкою: «Free hug». Або ініціатива у фавелах Боготи, яка використовує хіп-хоп, аби побудувати розуміння між поколіннями. Є сотні прикладів цього бажання відродити громадянське.

Коли світ змінюється, одних це захоплює, в інших – викликає страх. Це неминуче. Але психологічний компонент – це важлива річ, майже забута в містах. Люди хочуть чогось, що вкорінює їх у минулому. Це традиція, сім’я, пам’ять. Але і чогось протилежного: нових можливостей, вибору. Люди прагнуть цих двох речей водночас. Люди хочуть зв’язків з іншими: всередині міста, але й зовнішніх також. Вони прагнуть aspiration – вийти за свої межі. І також inspiration, натхнення вони можуть знайти в церкві чи культурному центрі.

Я думаю, нинішні перетворення цифрового світу так само драматичні, як промислова революція. Ці зміни розгортаються в нас на очах та потребують бачення, що далі.

Ідея smart city – це прагнення зробити кожен об’єкт у місті «розумним», все – непомітно пов’язаним, щоб ми могли водночас бути тут і скрізь. Це зараз – базова інфраструктура.

Цифрова культура збільшує наші можливості. Проте, швидкість перетворень створює проблеми для роботи нашого мозку. Добре швидко рухатися, але потрібно й бачити щось. Тому в моїй країні кожен говорить про самоусвідомлення. Ще один виклик – як контролювати крихкість? Адже це все нестабільне, може просто розпастися.

Скажімо, місто 1.0 – це таке бачення: збудуймо цей будинок, цю дорогу, забудьмо про нонсенс щодо людей. В такому місті є версія культури – закриті культурні центри. Але з’являються ті, хто каже: це не те, що треба. Може бути soft placemaking. Місце, де ти відчуваєш місто, де software і hardware, якщо я використаю мову комп’ютерів, сходяться.  Це місто 2.0. А ми йдемо до міста 3.0, де всі ми є його співтворцями. Це місто функціонує вже не в спосіб «згори – донизу», де «я кажу тобі що робити». Креативність, яку вможливив цифровий світ, змінює спосіб нашої роботи. І також дає змогу існувати sharing economy.

Один із елементів міста, що працює за іншими принципами,– це тактичний урбанізм. Дні ПАРКування, партизанське садівництво – всі ці процеси ставлять питання про колективну дію. Коли ви займаєте парківку і створюєте там тимчасовий парк, то забуваєте про того, хто хоче там поставити авто.

Зрештою, творення креативного міста – це про те, як надавати людям натхнення, сили брати участь у творенні міста. За останні 30 років було багато переосмислення, як змінити дизайн міста, як зробити так, щоб воно виглядало естетичніше. Добре, якщо місто фізично добре виглядає, але якщо там немає культурного життя? Коли вже маємо добру інфраструктуру й налагоджене культурне життя, як внести нове знання? Адже це створить нову економіку, дасть нові робочі місця.

Все це можливе, якщо в центрі – відкритість. Що далі, то більше міст створюють експериментальні зони. І нові хаби виглядають не так, як хмарочоси.

Жорсткість ніколи не створить можливості тієї співпраці, яка нам потрібна. Ми переходимо до еластичного планування. Де є один простий принцип – довіра.

Короткий висновок щодо цього. Те, що ми називаємо hard, фізичною інфраструктурою, робити важко, але ще важче робити soft. Маємо справу з грою слів: the soft is the hard.

Фото Антона Куби.