До 24-их роковин зникнення Георгія Ґонґадзе у Києві відкрили пам’ятну Алею та провели меморіальну акцію

У Києві на Контрактовій площі презентували тимчасову Алею пам’яті українського журналіста та активіста Георгія Ґонґадзе, який 24 роки тому був викрадений та вбитий. Завершилася меморіальна акція покладанням квітів на могилу Георгія Ґонґадзе до церкви Миколи Набережного на Подолі. 

Алея складається з інформаційних банерів про життя і діяльність журналіста, покликана продемонструвати вклад Георгія у становлення демократичної України, громадянського суспільства, поширення “українського голосу” у світі. Відкриття алеї розпочало Тиждень памʼяті Георгія Ґонґадзе, вперше організований командою Премії імені Георгія Ґонґадзе. Побачити експозицію можна до 22 вересня 20:00 перед Національним університетом “Києво-Могилянська Академія”.

“В умовах агресивних спроб росії вкотре привʼязати нас, українців, до себе, важливо повертатися не просто до витоків історії, а до конкретних особистостей. Людей, які були рушіями зміни, які стали поштовхом до історичних змін. Георгій був саме таким. Алея, яку ми відкриваємо у Києві на Контрактовій, якраз і має продемонструвати внесок Ґонґадзе у ті трансформації, які пережила і переживає Україна. Його вклад є всюди – у формуванні громадянського суспільства, культурі, самоідентифікації, свободі слова та розвитку медіа. Думки, практики та світогляд Георгія залишаються актуальними й досі. Ця Алея – це ще одне нагадування, що Герої України не можуть і не будуть забутими, а зло – завжди має бути покаране. Погрозам, репресіям і вбивствам – не місце в Україні”, – сказав програмний директор Премії Владислав Зінкевич.

“Для мене історія про Гію Ґонґадзе це історію про людей компромісу і людей самопожертви. Ми знаємо, що люди компромісу завжди знайдуть пояснення і іноді це бувають раціональні пояснення їхній компромісностій, реальності у вирішальний момент. Я впевнена, що поруч з Геооргієм було багато колег, які обрали інший шлях, які вибрали промовчати, які вибрали не допомагати Георгію. Очевидно ці люди є з нами в професії і цей шлях, якому я би навіть не наважилася давати оцінку такому компромісу. Я зараз згадую слова Володимира Єрмоленка президента українського ПЕНу, який казав на скільки важливий для суспільства баланс двох етичних систем. Системи обміну і системи битв” , – розповіла українська журналістка та телеведуча, віцепрезидентка Українського ПЕН та людина, яка знала особисто Георгія Ґонґадзе Мирослава Барчук. 

“Великим потрясінням для українців стало зникнення Георгія Ґонґадзе, наступним потрясінням стало оприлюднення так званих плівок Мельниченка. На жаль ми дотепер не знаємо тієї правди про замовлення Георгія, звідки взялися плівки. Країна ніколи не побачила справжні записи, ані оригінальних носіїв. Суспільство не довідалося правди в частині замовників вбивства. Той факт, що ми знаємо, що Георгія власними руками вбив цілий генерал міліції Олексій Пукачі і те, що він відбуває довічне покарання. Це надзвичайний здобуток, адже в таких справах не завжди, не часто доходить правосуддя принаймні до виконавців”, – зазначила правозахисниця, представниця сім’ї Ґонґадзе Валентина Теличенко.

“Люди, які скоюють напади та ламають камери, не усвідомлюють свою відповідальність. Вони бачать десятки, а може і сотні нерозкритих справ, і роздумують над тим, що становить їм більшу небезпеку: матеріали журналістів про них чи замовлення вбивства”, – сказав журналіст-розслідувач Української правди Михайло Ткач. 

“Бути людиною, це означає брати на себе відповідальність, це означає відчувати свою індивідуальну роль і ось історія про Георгія це як раз про цю роль людини, яка попри те, що хтось вважає, що журналіст це не серйозно, що можна чинити спротив його діяльності, що можна безкарно приховувати правду, знищуючи журналістику чи фізично знищують журналістів, ні, але так це не працює. Людина має значення. З мого власного досвіду, протести до яких я тоді долучилася, це була підготовка, по суті, такий вступ до Помаранчевої революції”, – ділиться заступниця генерального директора Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності Ольга Сало, згадуючи події на протестах. 

“Насправді він (Георгій) не був частиною нашого щоденного життя, але це настільки сильна і притягальна постать, що навіть через десятиліття після його загибелі приходять нові люди в професію , приходять люди для яких важлива його постать та те, що він робив”, – виконавча директорка Українського ПЕН, ініціаторка Премії імені Георгія Ґонґадзе Тетяна Терен.

“Ці цифри (незаконно увʼязнені журналісти чи медійники) ростуть і російська федерація не віддає цих людей і дуже важко на це впливати. Дуже страшно, коли  історії цих людей перетворюються на цифри, і коли не можна розповісти про ці тридцять людей, тому дуже важливо те, що може зробити кожен з нас: боротися, розповідати ці історії, поширювати їх через соціальні мережі та привертати увагу до таких подій”, – розповіла голова правління Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик.

“Розповідати, документувати, розповідати міжнародній спільноті в тому числі, що б нарешті настала справедливість, щоб зло було покарене і Україна мала достатьо зброї, щоб  агресор нарешті сів на лаву трибуналу міжнароднього. На це все є надія саме завдяки роботі журналістів. Наші героїчні колеги ризикують життям, не тільки в окопах, але і, на жаль, висвітлюючи діяльність тих, хто займається корупцією,” – директорка ІМІ Оксана Романюк.

Завершилася подія вшануванням памʼяті Георгія та покладанням квітів до могили Георгія Ґонґадзе на подвір’ї церкви Миколи Набережного на Подолі.

Організаційні партнери: Національний музей Революції Гідності, Український ПЕН, ZMINA.
Інформаційний партнер: “Детектор медіа”, “Українська правда”, ІМІ.

Світлини Анастасії Мантач (Премія імені Георгія Ґонґадзе)

Довідково:

Премія імені Георгія Ґонґадзе – відзнака та екосистема ініціатив для незалежних журналістів, заснована Українським ПЕН у партнерстві з Києво-Могилянською Бізнес-Школою та виданням “Українська правда”. Премія вручається раз на рік, 21 травня, в день народження Георгія Ґонґадзе.

Лауреатами Премії були Тетяна Трощинська (2024), Богдан Логвиненко (2023), Євген Малолєтка та Мстислав Чернов у тандемі (2022), Мирослава Барчук (2021), Павло Казарін (2020), Вахтанґ Кіпіані (2019).

Джерело: Національний музей Революції Гідності.