Громадські активісти з міст на Сході України презентували свої документальні вистави

Наприкінці жовтня відбулися прем’єри документальних вистав про життя в Попасній, Сєвєродонецьку, Бахмуті та Лисичанську. Покази були завершальним етапом проекту «Сучасні театральні майданчики – осередки громадянської активності», який виконують Полтавська філія Суспільної служби України та Театр Сучасного Діалогу за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в рамках програмної ініціативи Громадські ініціативи нової України.

На початку літа цього року громадські активіст(-к-)и міст-учасників відвідали Полтаву. Там вони пройшли навчання: основам культурного та проектного менеджменту; познайомилися із досвідом створення та роботи переважно незалежних театрів. Усім цим з ними ділилися театральні діячі(-ки) з Києва, Львова, Полтави.

Потім вже у своїх містах учасники(-ці) сформували команди однодумців, обрали теми для вистав та кілька місяців поспіль збирали документальний матеріал, проходили тренінги, створювали вистави. І в цьому процесі їхніми кураторами були професійні режисери ти драматурги(-ні).

Команда Бахмута представила свою документальну виставу про декомунізацію «Потяг історії» у неділю, 22 жовтня. Драматургія Анастасії Косодій, режисура Джека Кловера  та чесна подача матеріалу від активістів Простору ідей «Майстерня викликали справді гарячу дискусію серед глядачів.

Декомунізація, як виявилось, у Бахмуті відбувається болісно, з судами та суперечками, які досі лихоманять місто. Команда активістів вивчила проблему, поставила запитання, використовуючи при цьому засоби театру, та дала можливість обговорити те, що болить людям, між собою в широкому колі.

 У Сєвєродонецьку робота театрального майданчика SeverDiVi «Не критикавать» 26 жовтня зібрала неочікувано велику кількість учасників-глядачів. Режисура Ігора Білиця, драматургія Ірини Гарець та виконання, документальний матеріал від професійних психологинь спровокували діалог ще під час квест-вистави: люди поважного віку говорили з дітьми про самотність та важливість підтримки у важкі моменти…

Учасники(-ці) нової мистецької групи «На лінії вогню» без жодного слова розповіли про все, що довелося пережити мешканцям Попасної за останні кілька років… 27 жовтня відбулася прем’єра документальної невистави «Що робити в Попасній після шостої вечора?». Це результат шестимісячної роботи вчительки, учнів, учениць Попаснянських шкіл №1 та №20. Курували створення невистави режисер Антон Романов та драматург Ден Гуменний.

Прем’єра відбулася у бомбосховищі школи, яке працювало під час обстрілів. Від дошкільнят до людей, які все своє довге життя прожили в Попасній, – всі із затамуванням подиху спостерігали за тим, як хлопці та дівчата тілом, дією, звуком «говорили» про те, про що хочеться кричати. На обговоренні звучало багато слів вдячності та підтримки, захоплення сміливістю та відвертістю цих юних, рішучих громадян та громадянок своєї країни.

«Вы, наверное, не местный? Обычно местным все равно,» – так завершується один з монологів у документальній виставі «Подвійні стандарти», прем’єра якої відбулася 28 жовтня у Лисичанську. Її створили учасники(-ці) театрального майданчика «Новий Лісабон», який з’явився на базі ГО «Міст 3.10». Вони ж і стали виконавцями на сцені. Зрежисував виставу Алік Сардарян, драматургиня – Ірина Гарець.

Про те, як воно – жити в Лисичанську, як долати труднощі та залишатися небайдужим – зі сцени лунали правдиві історії з перших вуст. Багато глядачів побачили в героях, героїнях історій самих себе, і теми, які підіймалися, давно і довго ширилися містом, але озвучувалися досі лише в тісних колах, на кухнях.

Кожна з вистав розпочала діалог у своїй громаді – перший крок в діяльності сучасного театрального майданчика зроблено. Далі – нові вистави, діалог з владою, вирішення проблем та конфліктів.

Успішні прем’єри продемонстрували, що у цих команд великий потенціал. Керівниця проекту Ірина Гарець пише на своїй сторінці у ФБ: «Сподіваюся, що ці вистави побачать різні міста України і прошу всіх читачів, друзів, знайомих підтримати ці покази, бо життя, яке показано у виставах, маловідоме в Україні, дехто не хоче, щоб воно стало відомим, дехто свідомо закриває на це очі… Власне для мене робота над цим проектом стала переосмисленням багатьох речей, і так, мені теж простіше думати чорно-білими категоріями, і важко втрачати ґрунт переконань… Переконана, що такі трансформації потрібні суспільству, в першу чергу задля побудови діалогу та миру.»