З якими викликами зіштовхуються громади з окупованих територій у місцях тимчасового перебування? Як їх підтримують приймаючі громади? Що корисного можуть запропонувати релокованим громадам ті громади, які вже пройшли шлях від окупації до повернення та відновлення? Відповіді на ці та інші запитання шукали учасники/ці відкритої онлайн-дискусії «Умови успішної взаємодії та розвитку релокованих громад», що відбулася 14 грудня у межах ініціативи Мережі правового розвитку та ГО «СТЕП» з підтримки тимчасово переміщених громад. Читайте тези обговорення у цьому матеріалі.

Як живуть релоковані громади

Про досвід життя і функціонування релокованої громади розповів заступник Скадовського міського голови (Херсонська область) Олексій Степовий. Скадовська міська громада знаходиться в окупації з перших днів повномасштабного вторгнення. Тоді ж адміністрація міста переїхала до Львова, тимчасово розмістившись у приміщенні Львівської міської ради. Перше, за що взялися — це спільно з проєктом USAID евакуювали жителів низки громад окупованої Херсонщини. Крім Скадовської громади, це були Лазурненська, Каланчацька, Олешківська, Голопристанська, Херсонська громади. Загалом тоді, як пригадує, Олексій Степовий, вдалося вивезти 2700 осіб.

На фото: учасники/ці відкритої дискусії 14 грудня 2024 року

Скадовська громада також перемістила у безпечне місце колектив виконавчого комітету, працівників фінансового управління, управління економіки, освітян, аби мати змогу продовжити роботу в релокації. Коли це вдалося, постало питання запуску освіти в зоні окупації.

«Нам ніхто не міг відповісти на питання, яким чином це зробити. Тому ми вирішили дотримуватися принципу: якщо не знаєш, що робити, то читай закон», — зазначає Олексій Степовий.

Освітній процес вдалося організувати онлайн, причому в перші місяці на уроки шкіл Скадовської громади приєднувалися учні й інших громад, як-от: Лазурненської та Новомиколаївської. Згодом, щонайменш через рік, коли ситуація дещо стабілізувалася і розпочали роботу військові адміністрації, учні інших громад перейшли до своїх шкіл.

Після деокупації частини Херсонської області Скадовська міська громада запустила проєкт «Майстерня нескорених», спрямований на підтримку відбудови. 

«Ми на власні очі побачили, що після деокупації люди дуже швидко повертаються додому і беруться ремонтувати свої будинки. Тому наш проєкт полягав не у видачі гуманітарної допомоги — ми зробили по-іншому: у звільнених селах відкривали майстерні з інструментами для будівництва і ремонту, люди зверталися у майстерні та отримували в оренду інструменти, а також будівельні матеріали. Причому жителі мали показати, що саме (дах, покрівлю, двері, вікна тощо) і хто (власними силами чи залучатимуть найманих працівників) ремонтуватиме, щоб уникнути ситуації, коли, наприклад, отримані газоблоки місяцями лежать накриті плівкою або, ще гірше, матеріали перепродають третім особам», — розповідає Олексій Степовий.

З його слів, більшість ремонтів полягали у відновленні дахів, які зносило обстрілами та вибуховими хвилями. Завдяки проєкту «Майстерня нескорених» вдалося відновити значну кількість житлових будинків.

У той же час громада почала діяти у напрямі гуртування населення. Містами-побратимами Скадовська є Стрий та Золочів (Львівська область). Саме у ці міста адміністрація Скадовської громади рекомендувала переїжджати своїм жителям, знаючи, що там готові їх прийняти та створити гідні умови для життя. Дійсно, Стрий та Золочів прийняли багатьох скадовчан, які створюють громадські організації, долучаються до рад внутрішньо переміщених осіб та всіляко підтримують одне одного.

Після того, як розблокували тимчасово заблокований через окупацію реєстр територіальної громади, адміністрація почала його актуалізувати і ще більш тісно працювати з переміщеним населенням.

«У кожній області є чати — скадовські львів’яни, скадовські тернополяни і таке інше. Так само є спільноти людей, які перебувають за кордоном. Завдяки якісному ком’юніті я можу подзвонити в будь-яку точку світу, знайти скадовчанина, сказати: піди у міську раду, організуй мені знайомство з міським головою, щоб ми встановили партнерські відносини. Якщо треба автівку для Збройних сил перевезти, то так само є люди, які звідусіль можуть посприяти», — ділиться Олексій Степовий.

У фокусі уваги громади — міжнародне партнерство. Його прикладом є литовське місто Шелуди, що є побратимом Скадовська. Українська та литовська громади мають спільну програму соціального захисту населення, місто Шелуди частково фінансує допомогу пораненим військовослужбовцям у розмірі 10 000 євро. Діти Скадовської громади їздять у Литву на відпочинок.

Крім того, Скадовська громада намагається переймати кращий досвід закордонних партнерів і шукає будь-які можливості реалізації спільних корисних ініціатив, які допоможуть швидше відновитися.

«Я був у Люксембурзі і побачив їхній будинок культури. Кажу: який у вас гарний будинок культури! Нам би такий у Скадовську. У вас ще залишилася проєктна кошторисна документація? Може, подати її на співфінансування у Європейський інвестиційний банк?», — розповідає Олексій Степовий.

Щодо плану відновлення, то у Скадовської громади він є. Перш за все, це — прописані кроки, які потрібно буде зробити у перші пів року після деокупації, щоб стабілізувати безпекову ситуацію. Наступне — це розробка стратегічних та інших документів для подальшого розвитку громади.

«Роблячи висновки з проєкту “Майстерня нескорених” та зі спілкуванням з жителями й іншими громадами, бачимо, що для того, щоб люди поверталися, потрібно забезпечити нормальну безпекову ситуацію, наявність медицини, освіти, дорожньої інфраструктури  — тобто мінімальний пакет, щоб людина приїхала в громаду і почувалася комфортно. І, звісно ж, наявність житла і допомога людям в його відновленні», — каже Олексій Степовий.

Досвід громади, яка приймає переселенців з окупованих громад

Широківська сільська громада Запорізької області після повномасштабного вторгнення прийняла у себе 9563 внутрішньо-переміщених осіб із 11 областей України. Це — більше ніж половина жителів громади, які проживали у ній до 24 лютого 2022 року. Більшість переміщених осіб приїхали Широківську з сусідніх, окупованих, громад Запорізької області. Протягом трьох минулих років Широківська громада багато зробила для того, щоб допомогти переселенцям облаштуватися, адаптуватися, працевлаштуватися тощо. Детально про це розповіла заступниця голови Широківської громади Ольга Ставицька.

На фото: заступниця голови Широківської громади Ольга Ставицька

Зі слів Ольги Ставицької, у їхній громаді в одній із перших прийняли програму підтримки внутрішньо переміщених осіб. У громаді регулярно проводять дослідження, за допомогою яких вивчають проблеми і потреби переміщених осіб. Зважаючи на результати опитувань, потребою №1 пані Ольга називає підтримку ментального здоров’я. Тому у Широківській громаді діють три центри психосоціальної підтримки і Центр життєстійкості, в яких проводяться заходи як для переселенців, так і для місцевих жителів.

На другому місці — потреба забезпечення житлом. У перші місяці після повномасштабного вторгнення переміщених осіб розміщували будь-де, оскільки належним чином облаштованого житла не було. Згодом відремонтували частину амбулаторії, яка стала хостелом для переміщених осіб. Зараз там живуть шість родин. Також облаштовані вісім двокімнатних і одна трикімнатна квартири.

Гарним прикладом є співпраця Широківської громади як приймаючої та Якимівської як релокованої. У Широківській громаді нині проживають 60 сімей, які переїхали з окупованої Якимівської громади. Зважаючи на це, голови громад уклали меморандум, згідно з яким із бюджету Якимівської громади перерахували субвенцію Широківській громаді на забезпечення житлом переселенців. За рахунок цього відремонтували будинок на чотири квартири, в якому тепер проживають сім’ї з Якимівської громади.

Загалом забезпечення житлом переміщених осіб гальмується передусім через обмежені фінансові ресурси. Тож у цьому напрямі приймаючі та релоковані громади мають і надалі об’єднувати зусилля та разом шукати зовнішню підтримку.

Проблемним залишається питання обліку ВПО. Вище названа цифра 9653  — це зареєстровані у Широківській громаді особи. Точною цифрою адміністрація громади не володіє.

«Думаємо, що фактична кількість переселенців у громаді — близько 7000 осіб. Це ми розуміємо по кількості гуманітарної допомоги, яку надаємо, але точну цифру не знаємо. Є державна програма “Соціальна громада”, але вона не показує вибірку, яка кількість людей, якого віку, скільки серед них дітей, і з якої громади. Старости сіл самостійно ведуть статистику, помічаючи, хто приїхав і поїхав. Державні програми у цьому ніяк не допомагають», — вказує на проблему Ольга Ставицька.

У школах Широківської громади зараз навчаються 150 учнів із числа переміщених осіб (загалом у громаді — 1200 школярів). За словами Ольги Ставицької, цих дітей у громаді жодним чином не виділяють з поміж інших, вони цілком залучені до навчальних та позаурочних заходів, як і місцеві. У громаді також із розумінням ставляться до учнів, які продовжують дистанційно навчатися у школах своїх громад — отже, для них так краще.

Чимало осіб із числа переселенців працевлаштовані у Широківській громаді, зокрема, це вчителі та лікарі, адміністративні працівники.

«ВПО працюють у службі у справах дітей, у галузях культури, освіти, охорони здоров’я. Вони — наш величезний ресурс. Якщо хтось із них захоче і після деокупації залишитися у нашій громаді, ми будемо дуже раді», — підкреслює Ольга Ставицька.

Окремо голова Широківської громади наголошує на потребі соціальної інтеграції переміщених осіб у приймаючу громаду поряд зі збереженням ідентичності тимчасово окупованої громади. Зі свого боку Широківська громада залучає переселенців до Університету третього віку, Молодіжної ради, Клубу успішних пань, різноманітних заходів для взаємопідтримки та дозвілля. Проте і сьогодні, через понад три роки спільного життя на одній території, переселенці у приймаючій громаді тримаються осторонь.

«Я розумію, люди хочуть зберегти свою ідентичність, тримаються своїх. З іншого боку, соціальна інтеграція також важлива. Маємо співпрацювати між громадами та разом втілювати проєкти, що сприяють тому, щоб люди почувалися комфортно», — акцентує Ольга Ставицька.

Досвід та рекомендації від звільнених громад

Великоолександрівська громада Херсонської області була окупованою з березня по листопад 2022 року. Вже у грудні селищна рада майже у повному складі повернулася і розпочала свою роботу. Чинником, який дозволяє деокупованим громадам швидко відновлюватися, — це і Великоолександрівська,  і Високопільська, і Кочубеївська громади Херсонської області, — голова Великоолександрівської громади Наталія Корнієнко називає перебування жителів громади в одному місці. У випадку Великоолександрівської громади це було місто Кривий Ріг, де жителі громади збиралися у хабі й отримували допомогу.

«Ми всі знаходилися там і ми працювали кожного дня. Тому наше повернення додому було безболісним, — підкреслює Наталія Корнієнко. — У нас одразу почали працювати сімейні лікарі і лікарі вторинної допомоги, стаціонарне відділення і поліклініка. На сьогодні у нас уже працюють всі державні установи».

До повномасштабного вторгнення Великоолександрівська громада, до якої входить 30 населених пунктів у складі восьми старостатів, налічувала 16500 тисяч населення. Під час окупації на території громади проживали не більше 3000 осіб. На третьому році війни близько 70% жителів повернулися у свої домівки — це 11 500 жителів. Також у громаду повернулися 70% дітей, які проживали станом на лютий 2022 року. Зараз деокупована громада сама стала прихистком для 1500 переселенців, переважно з сусідніх громад Херсонської області, що розташовані вздовж узбережжя Дніпра.

Після повернення першочерговими завданнями адміністрації стало відновлення втрачених громадянами документів та відновлення пошкодженого майна.

«Ні електроенергії, ні газу, ні інтернету — нічого цього не було. Щоб люди могли виїхати з громади для звернення в міграційну службу або отримати послуги нотаріуса, різних державних установ, протягом грудня 2022 року ми організували гуманітарний рейс  до міста Кривий Ріг за рахунок місцевого бюджету. Коли почав працювати наш ЦНАП, всі ці послуги вже були забезпечені», — пригадує Наталія Корнієнко. 

Великою проблемою було забезпечення селищної ради оргтехнікою, оскільки вся вона була знищена, пошкоджена або втрачена. Придбати техніку допоміг проєкт DOBRE, а також — закупили коштом місцевого бюджету. Крім того, завдяки DOBRE громада придбала перший екскаватор, необхідний для ремонту водопровідної мережі та розвантажування гуманітарної допомоги, наприклад, у вигляді дров та палетів для опалення житла.

Наталія Корнієнко називає потрібною та корисною для відновлення громади Постанову Кабінету міністрів № 1119 «Про внесення змін до Порядку залучення працездатних осіб до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану».

«На сьогодні “Армія відновлення” сягає 50 осіб. Ми заохочуємо людей долучатися до суспільно-корисних робіт, які оплачуються за рахунок Державного бюджету. Це — допомога нам, бо ми економимо свій бюджет», — зазначає Наталія Корнієнко.

Великоолександрівська громада відновила роботу БТІ, працює державний реєстратор речового права юридичних і фізичних осіб. Перешкодою у відновленні пошкодженого майна є те, що майно, придбане до 2013 року не занесене до Державного реєстру речового права. Відповідно, лише власники житла, придбаного після 2013 року можуть взяти участь у державній програмі «Є-Відновлення». Для того, щоб підтримати власників пошкодженого житла, Великоолександрівська громада прийняла власну програму, у межах якої заклала кошти на відшкодування населенню. Разом із тим, у Кривому Розі знайшли фахівців, які надають допомогу населенню у технічному обстеженні.

«80 000 гектарів сільськогосподарських угідь були заміновані або забруднені вибухонебезпечними предметами. Відповідно, сільське господарство не працювало, через що люди не мали заробітку. А відновлювати житло потрібно. Тому ми зробили те, що можливо, щоб питання зрушило з місця», — ділиться Наталія Корнієнко.

На запитання про те, що, озираючись на пройдений шлях, варто було б зробити по-іншому, Наталія Корнієнко  відповіла — організувати видачу гуманітарної допомоги. Йдеться про потребу реєструвати кожну людину, відносити її до певної категорії, щоб розподіл допомоги був справедливим.

Голова Великоолександрівської громади закликала голів поки що окупованих громад системно готуватися до повернення на свої території та звернути увагу на напрацьовану нормативну базу раніше звільнених громад. Зокрема, на офіційному сайті Великоолександрівської громади можна знайти перелік нормативно-розпорядчих документів, які стануть у пригоді після деокупації.

Голова Шевченківської громади Миколаївської області Олег Пилипенко, вісім із 21 села якої були окупованими з березня по листопад 2022 року, поділився досвідом відновлення своєї громади та рекомендаціями для громад, які повертатимуться на свої території у майбутньому. Передусім, Олег Пилипенко пригадав, що після відходу лінії фронту від громади у її селах була знищена інфраструктура: зірвані мости, пошкоджені мережі електро- і газопостачання, заміновані поля та автошляхи, в окремих населених пунктах зруйновано до 95% житлових будинків, а також школи, дитячі садки, будинки культури.

На фото: голова Шевченківської громади Миколаївської області Олег Пилипенко

«Ніхто не знає, в якому вигляді ви застанете свої громади. Тому, як відновлюватися у критичній ситуації, маючи дефіцит ресурсів, — це повинно бути у ваших планах. Ніхто не знає, яка кількість людей одразу повернеться і може бути залучена до відбудови. Те, над чим потрібно працювати щодня, — це підтримка зв’язку із тими людьми, які виїхали», — наголошує Олег Пилипенко.

Зокрема, голова Шевченківської громади закликає зробити все можливе для повернення на деокуповані території фахівців медичної, освітньої сфери, за можливості — фахівців із досвідом роботи у міжнародних проєктах, здатних писати грантові програми, вести переговори, знаходити додаткові фінансові ресурси. Якщо таких спеціалістів немає, то їх потрібно готувати, не чекаючи звільнення населених пунктів.

«Дотації допомагатимуть вам закривати потреби у виплаті заробітних плат, оплаті комунальних послуг, аварійних ремонтів. Нічого масштабного на ці кошти ви не зможете зробити. Наприклад, ми (Шевченківська громада — ред.) протягом року приблизно ще два свої бюджети залучаємо на відновлення коштом міжнародної гуманітарної допомоги. Деокупація ваших громад може відбутися стрімко. Варто напрацьовувати досвід уже сьогодні», — підкреслює Олег Пилипенко, пригадуючи, як фактично за кілька днів була звільнена частина Херсонської області, змістився фронт і звільнені громади враз опинилися сам-на-сам зі спектром проблем, спричинених війною.

Нині у Шевченківській громаді відновлена більша частина пошкодженого житлового фонду, залишилися лише будинки, які зазнали найскладніших руйнувань. Жителі громади отримали кошти на відновлення своїх будинків.

«Головне — це повернення людей. Щоб це відбувалося, потрібно створювати реальні умови — допомога у відбудові житла, у забезпеченні базових потреб. Тому що, швидше за все, будинки будуть зруйновані, спалені або спустошені, у людей не буде нічого і треба буде все починати з нуля. Необхідно напрацьовувати зв’язки, які є у вас за кордоном, налагоджувати партнерства з міжнародними організаціями, щоб у потрібний момент все це працювало, як великий локомотив із відбудови громад», — каже Олег Пилипенко.

Акцент — на збереження ідентичності

Відкрита дискусія, тези якої ми наводимо у цьому матеріалі, стала продовженням низки зустрічей МПР та ГО «СТЕП» із головами релокованих громад, а також закритої дискусії, учасниками якої щиро розповідали про гострі проблеми існування громад у релокації.

На фото: юрист ГО «СТЕП» Антон Стасік

«Від спікерів на цій та попередніх дискусіях прозвучало те, що дійсно дуже важливо зберегти кістяк людей, який повернеться на територію звільнену і працюватиме на відновлення кожної з громад. Люди фактично в цій ситуації — це все.  Тому маємо зосередити увагу на тому, щоб розробити певний алгоритм, за яким можна було відслідковувати, де жителі громади знаходяться та комунікувати з ними заради збереження зв’язку. Крім того, дискусії показали потребу віднайдення нових сенсів існування та функціонування релокованих громад, тому що статус громад наразі не закріплений і хиткий. Вони знаходяться, скажімо, у гостьовому становищі в містах свого перебування, тому потребують особливої уваги з боку держави та всіх нас», — наголошує юрист ГО «СТЕП» Антон Стасік.

Директор із організаційного розвитку МПР Віталій Охріменко підтримує висловлену на минулих зустрічах ідею про створення життєвих просторів переміщених громад.

«Очевидно, що у місті Запоріжжя для учнів із близько 70 громад не знайдеться шкіл, де можна запустити змішаний формат навчання. Але на території України є місця, в яких би можна було спробувати зберігати ідентичність громад більш комплексно. Громади потребуть підтримки, щоб точно знати, де знаходяться їхні жителі, та мати змогу застосовувати різні інструменти взаємодії не тільки з тими хто, наприклад, залишився у Запоріжжі, а й тими, хто розпорошені по Україні і за кордоном, — каже Віталій Охріменко. — Ми чули від голів громад фразу: “Ми втратили медицину і не хочемо втратити освіту”. Ці слова мають глибокий сенс через те, що завдяки освіті, завдяки дітям і молоді зберігається прямий справжній зв’язок із сім’ями жителів громад».

Темі збереження ідентичності релокованих громад була присвячена відкрита онлайн-дискусія у межах ініціативи, що відбулася 28 січня 2024 року за участі представників громад, громадських організацій, громадських і професійних спільнот, органів місцевого самоврядування, виконавчої влади різних рівнів, дослідників та медіа. Про ключові моменти цього обговорення читайте у натсупному матеріалі.

Матеріали за темою:

• МПР і СТЕП: у пошуках  можливостей розвитку потенціалу релокованих громад Запоріжжя
• Знайти своє місце під сонцем: життєві виклики релокованих громад — підсумки закритої дискусії