Історія Медвинського повстання стає ще актуальнішою. Чотири роки тому засновано освітню ініціативу “Медвин. Повстання”

У січні 2023-го маємо четверту річницю з початку діяльності освітньої ініціативи «Медвин. Повстання». Саме попередній 2022 рік був кінцевим ювілейним у відзначенні сторіччя Медвинського антибільшовицького повстання (1919–1922). Попри те, що у цей рік почалося повномасштабне вторгнення росії до України, восьмий рік тривала і триває далі російсько-українська війна, усі ми стали свідками намагання росіян знищити український народ і державу Україну (що так перегукується з подіями Української Революції, однією з яких стало Медвинське повстання), вдалося провести ряд заходів, пов’язаних з меморіалізацією визвольних змагань українського народу, зокрема, в Медвині.

У зв’язку з окупаційною війною, яку розв’язала росія проти України, історія Медвинського повстання та досвід боротьби проти російських окупантів стають ще актуальнішими. У цей непростий час незайвим буде пригадати, як сталося, що Медвин 100 років тому був другим Холодним Яром і кілька років підряд чинив опір російській окупації – навіть тоді, коли територія УНР вже була ними захоплена, армія була інтернована, а уряд емігрував? Відповідаючи на це питання, варто написати про те, ким були повстанці та особливо ті, хто їх очолив?

Керівники повстання – місцева інтелігенція з-поміж вчителів, ветеранів Першої світової війни, членів товариства «Просвіта», бандуристів – мали виразну проукраїнську позицію та підтримували Українську Народну Республіку. А все це – завдяки наявності в містечку на Київщині яскравого громадського, освітнього і культурного життя (кількох шкіл, Вільного козацтва, товариства «Просвіта» з хатою-читальнею, драматичним гуртком, цехом бандуристів). Та харизматичним лідерам, найяскравішим серед яких був бандурист Антін Митяй (1886–1921), відомий не лише тим, що був ідеологом повстання, а й підтримував армію УНР, виконував для них думи і пісні на фронті. У квітні 1919 року мешканці Медвина, Ісайок зуміли протистояти встановленню і поширенню у їхніх селах більшовицької влади, у серпні 1920-го, наснажені травневим наступом на Київ української і польської армій, – тримати оборону Медвина проти переважних сил дивізії Будьонного, а після окупації містечка – ще кілька років чинити опір у підпіллі. Тривала стійкість перед більшовицькою пропагандою та затятість була б неможлива без ідейності та освіченості, якими володів повстанський штаб і які ширилися в маси.

Що ж зроблено 2022 року для збереження пам’яті про визвольні змагання в Медвині і за його межами?

У січні 2022-го освітня ініціатива запустила нову серію інтерв’ю, записаних в місцях Української Революції. Перше з них – з істориком Едуардом Мондзелевським – записали в очолюваному ним Музеї-вагоні злуки УНР і ЗУНР у Фастові. Потім подорожі місцями Української Революції довелося призупинити, адже почалося повномасштабне російське вторгнення.

Однак незмінним було проведення Літературного конкурсу імені Івана Дубинця, яке, у зв’язку з воєнними подіями розтяглося в часі. 2022 року до організації конкурсу долучився й Національний музей Революції Гідності, незмінними партнерами були Український інститут національної пам’яті, Фундація імені Івана Багряного, Музей історії Богуславщини, ГО «Молодь в тренді». Переможців оголосили 22 серпня, на річницю повстання, оголосивши чотирьох переможців (трьох дорослих і одного – віком до 18 років). Таким чином, найвищі оцінки від журі отримали такі твори дорослих учасників: «Сіра книжечка» (49 балів), авторка – Олена Скуловатова (також цей твір найбільше сподобався оргкомітету, що також мав обрати переможця, за правилами конкурсу), «Червона папка професора Загоруйка» (42 бали), автор – Валерій Хмелівський, «Славка-бавка, стільчик і лавка» (40 балів), автор – Василь Горбатюк, дитячий твір, який отримав найбільше балів від журі – «Очі Медвина» (36 балів), авторка – Марія Кухарук.

8 травня, у День пам’яті та примирення, освітня ініціатива започаткувала традицію вшанування борців за незалежність України під час Другої світової війни. Тоді зібралися разом з волонтерами біля пам’ятника учасників ОУН на Богуславщині та Медвинщині, що знаходиться на території Свято-Миколаївського чоловічого монастиря. Після панахиди, яку звершив архімандрит Арсеній, та промов, які переривалися звуками “повітряної тривоги”, виступив з думами та піснями Святослав Силенко.

20 серпня відзначали річницю повстання у подвір’ї «міністерської» школи, де навчався Іван Дубинець, автор спогадів про повстання «Горить Медвин» та чимало учасників повстання. У програмі заходу традиційно вже була екскурсія місцями Медвинського повстання – цього разу, за сприяння Медвинської сільської ради, – автобусна. Під час урочистої частини пролунали виступи краєзнавців, істориків – зокрема, директора Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті Ігоря Кулика, працівниці Українського інституту національної пам’яті Наталки Позняк-Хоменко, краєзнавця Петра Гогулі та засновників освітньої ініціативи «Медвин. Повстання» Віталія Ніщименка й Марини Гогулі, презентація брошури Українського інституту національної пам’яті «Воля України або смерть» до сторіччя Холодноярського і Медвинського повстань, оголошення переможців ІІ Літературного конкурсу імені Івана Дубинця, вокальних ансамблів «Джерело» і «Світанок» з Медвина.

Кульмінацією дійства став виступ бандуриста Святослава Силенка на пошану його батька – бандуриста Тараса Силенка. Під час заходу волонтери з Медвина і Богуслава проводили дитячу програму та благодійний ярмарок, зібрані кошти на якому скерували на потреби армії.

9 жовтня вже втретє провели акцію «Квіти пам’яті», відвідавши не лише могили повстанців, але й військових з Медвинщини, що загинули в російсько-українській війні – Віталія Підлубного Браного Поля, Олександра Василенка, Олександра Бочарова, Володимира Шевченка, Андрія Дороша з Медвина. На жаль, 6 січня Медвин втратив ще одного захисника – Романа Науменка, який загинув у бою з російськими окупантами на Донеччині. Кульмінацією заходу була поїздка на могилу Антіна Митяя у с. Стара Буда Черкаської області і виступ бандуриста Святослава Силенка. У планах освітньої ініціативи є запис інтерв’ю про полеглих воїнів-земляків, адже важливо зберегти пам’ять про них і знати наших не лише імена Героїв.

13 жовтня, у день щорічної панахиди на пошану страчених у 1920 році окупаційними військами Будьонного близько 80 молодих мешканців Медвина, у центрі села відкрили меморіальний стенд Небесної Сотні. На церемонію приїхали працівники Національного музею Революції Гідності, члени родин Небесної Сотні – Наталя Бойків (дружина Героя Небесної Сотні Володимира Бойківа) і Ігор Кульчицький (син Героя Небесної Сотні Володимира Кульчицького, життя якого, до речі, було пов’язане з Медвином). Після відкриття стенда відбулося вшанування медвинців, страчених «червоними» біля урочища Ковтунів лісок у 1920 році. У той же день делегація Національного музею Революції Гідності та освітньої ініціативи відвідала могилу батька Героя Небесної Сотні Володимира Кульчицького – Станіслава Кульчицького та учасника Медвинського повстання Івана Плаксуна.

15 жовтня «Медвин. Повстання» долучилася до організації панахиди за мешканцями села Киданівка, що також загинули від рук більшовиків 1920 року. Під час заходу в Киданівці записали спогади про загиблих від їхніх родичів.

Рік завершився співпрацею освітньої ініціативи з ГО «Навколо нас. UA». У рамках проєкту «Богуславська коляда» записували фольклор і свідчення про Голодомор на території Богуславської громади.

Російське вторгнення в Україну зробило історію Медвинського повстання ще більш актуальною. Методи ворога такі ж, як і 100 років тому, зате уроки, засвоєні нашим народом, досвід, хай і трагічний, допоможуть його перемогти.