«Кожен матеріал — допомога людям, що постраждали», — як розповідати історії під час війни

Журналістка Маргарита Тулуп дає дієві поради, як етично розповідати людські історії під час війни. 

Днями Media Development Foundation провів зустріч, де медійники обговорювали те, як спілкуватися з постраждалими від війни. Своїм досвідом ділилася журналістка Маргарита Тулуп, на рахунку якої десятки соціальних статей та інтерв’ю з людьми, які пережили горе.

Зібрали для вас головні тези зустрічі:

1. У першу чергу, коли йдемо на інтерв’ю, варто зважити, чи є у нас на нього моральні сили.

2. Перед початком розмови окреслювати межі: представитися, що ви журналіст\ка; пояснити, навіщо ви ставите ті чи ті питання та навіщо записуєте розмову; уточнити, скільки часу займе діалог та де він буде опублікований.

3. Іноді, коли людина дає інтерв’ю, вона думає, що журналіст\ка якось допоможе їй врятуватися та розв’язати певні проблеми. Спробуйте не брати на себе жодних зобов’язань. Однак поясніть людині, що її коментар зафіксує факт злочину і допоможе досягти справедливості.

4. Шукайте героїв через знайомих. Так з респондентами буде легше налагодити контакт, адже ви не будете здаватися незнайомою особистістю.

5. Людина має відчувати себе у безпеці. Під час розмови дайте їй зрозуміти, що ви в жодному випадку не хочете нашкодити. Якщо лунають сирени, переходьте в укриття та спробуйте продовжити інтерв’ю там. У випадку, якщо це неможливо, припиняйте розмову.

6. Розмову з людьми, які були в полоні, краще починати зі слів: «На прикладі вашої історії хочу показати, що відчувають люди, які пережили полон. Сподіваюся, що ті, хто зробив це з вами, будуть покарані».

7. Відразу запитайте людину, чи знають її рідні та оточення про те, що з нею відбулося. Це дасть змогу зрозуміти, чи хоче ваш респондент\ка залишитися анонімним джерелом.

8. Перші питання у розмові можуть бути такими: «Як ваше здоров’я?», «Як себе почуваєте?», «Чи ви зараз почуваєте себе в безпеці?». А питання «Що вам допомагало триматися?» приземлюють людину, дозволяють відчути свою силу.

9. Ніколи не потрібно питати чи били та катували людину. Якщо хочете дізнатися деталі, запитайте: «У яких умовах вас утримували?». Якщо людина має бажання, вона сама все розповість.

10. Якщо людині важко розповідати про свій досвід прямо, ви можете спробувати спитати так:  «Чи хотіли б ви розповісти, яким був полон/як ви евакуювалися/як жили в окупації?». Якщо людина починає розповідь, переходьте у позицію активного слухача та за потреби ставте уточнюючі запитання.

11. Запитайте, хто ще був в полоні (скільки людей, ПІБ або інші дані, які допоможуть встановити особистість). Проте в жодному разі не потрібно публікувати це. 

12. Люди у стресі можуть розповідати історію не зв’язано та всупереч хронології. Не перебивайте та не перепитуйте. Якщо є можливість, краще уточнити хронологію в інших свідків.

13. Якщо людина починає плакати, потрібно зрозуміти: можете ви продовжувати розмову чи їй потрібен час, щоб заспокоїтися. Якщо ви знімали інтерв’ю на камеру, отримайте згоду, щоб опублікувати її емоцію. Спитайте: «Чи можемо ми продовжити зйомку?». 

14. У розмові важливо говорити не тільки про важкий досвід, а й про те, що було до війни. Запитайте, що раніше робила людина. Це дає розуміння того, що існувало і нормальне життя.

15. Якщо людям важко говорити про свої спогади та досвід, ви можете «перенести» питання на абстрактну групу людей. Замість «Яким було ваше життя в  Маріуполі?» можна спитати: «Як думаєте, що відчувають і як живуть люди, які залишилися\живуть в Маріуполі?». 

16. «Можливо, є речі, про які ви хотіли б поговорити, а я не спитав\ла?», «Що допомагає вам зараз триматися?», «Що ви зробите, коли війна закінчиться?» – запитання, яким можна закінчити інтерв’ю та не залишити людину сам на сам зі своїми спогадами.

І важливе правило для самозбереження: відчепиться від себе. Не думайте, що робите замало або робите погано. Кожен сюжет та матеріал — велика допомога людям, які постраждали. Ці історії потрібно розповідати, щоб такого більше не повторилося. Ні з ким. І ніколи.

Поради записала: Марина Клімчук

Джерело: The Lede