Людський фактор в партнерстві

Кажуть, що незамінних людей не буває. Воно то так, але життєвий досвід показує, що є люди, без яких просто не обійтися. Це люди – ентузіасти, які мають дивовижну вдачу створювати навколо себе особливу ауру, що притягує потрібних людей, обставини і події. Саме вони генерують нові цікаві ідеї і, найголовніше, самі ж стають рушіями цих ідей, провідниками нового і значущого. Такі люди трапляються всюди: в громадах, на підприємствах, на вулиці чи, навіть, в дворі. Їм все треба, бо хто ж, як не вони. До таких людей прислухаються, за ними ідуть, їх поважають, бо вони наділені особливою енергією, бачать трохи далі ніж інші та йдуть на крок вперед.

Саме таку людину я зустріла на Львівщині, а точніше в Давидівській сільській об’єднаній територіальній громаді. Чоловіку хоч і під 70, а дідом його не назвеш. Має живий розум, добру пам’ять, сильний дух і загадковість, яка проглядається в кутиках вуст ледь помітною посмішкою. «Називайте мене просто Григорієм», – каже мені при зустрічі. Григорій Дробенко – староста села Кротошин Давидівської ОТГ зустрів мене та В’ячеслава Коваля – експерта Інституту громадянського суспільства на вокзалі. Ми приїхали, щоб взяти участь в засіданні робочої групи з обговорення спільного проєкту «Створення кластеру виробництва плодоовочевої продукції «Галицька ягода» Бібрської міської та Давидівської сільської об’єднаних територіальних громад.

Прибули заздалегідь, на день раніше, щоб поспілкуватися з представниками обох громад, відчути їх дух та настрої, побувати в селах, побачити чим село живе і, найголовніше, переговорити із старостами, чи готові вони долучитися до реалізації проєкту. Пан Коваль, який здійснює консультативний супровід проєкту партнерства, хотів вочевидь переконатися в зацікавленості громад у співробітництві. Вболівав за те, щоб добра ідея пана Григорія не припала пилом. Адже саме він був ініціатором партнерства та головним розробником проєктної ідеї та самого проєкту.

Ранок наступного дня розпочався з Давидівської громади. Уже на під’їзді до села я відмітила вправну руку господаря. Добре впорядкований центр громади, на зразок того, що я бачила в Європі, з красивим ландшафтом, зеленими гірками та квітами. Рівні, викладені бруківкою дороги. І, звичайно, новий будинок місцевої влади, в якому добра частина відведена під Народний дім. Тут милувало все, що попадало в поле зору. Цікавість брала верх, хотілося скоріше поспілкуватися з головою громади, який зумів створити таке красиве обличчя села.

Голова громади, Володимир Керницький, не дивлячись на зайнятість, знайшов час для зустрічі з нами. Розмова відбулася за філіжанкою смачної кави. «Коли я став головою, рівень довіри до влади був нульовий. Мені прийшлося встановлювати контакт з людьми і крок за кроком завойовувати їх авторитет та довіру… Питаєте рецепт? А він простий: обіцяєш – виконуй, прийшла людина – вислухай», – ділиться з нами голова. Сьогодні в громаді майже повсюди є дороги. Центральні дороги, по яких люди ходять у церкву та в різні установи зроблені за бюджетні кошти. А от дороги на окраїні, можна сказати другорядні, то вже спільне будівництво, до них долучилися люди. Не захотіли чекати, коли дійде до них черга. Хочуть жити в гарних умовах уже: тут і зараз! Ось так і співпрацює голова з громадою: ладно і справно.

Про заробітну плату, то окрема розмова. Голова пишається тим, що у його громаді вчителі мають найбільшу зарплату в районі. Та й у виконкомі не має вакансій. Спитати з працівників за результати роботи можна тоді, коли вони мають достойну платню, коли мають стимул виконувати свої обов’язки добросовісно. Із старостами у голови також проблем не має. Весь управлінський апарат працює як швейцарський годинник. Мають гарну зарплату, мають відповідні повноваження, отож справно виконують свої обов’язки та несуть відповідальність за результати життєдіяльності своїх громад. Староста, то господар у старостинському окрузі. Він робить усе, хіба що не вирішує фінансових та земельних питань. Хоча, за ними останнє слово. А що стосується співробітництва, то хоч і є більш важливі питання в громаді, проте голова підтримує запропонований проєкт, бо бачить в ньому перспективу для розвитку всієї громади.

Їдемо далі. Дорога наша стелиться до міста Бібрки. Хто не був у Біберці, обов’язково завітайте. Містечко ніби розмістили на дні великої чаші, що огорнуто з усіх сторін пагорбами. Краса неймовірна! Милуюся краєвидами та чудовими ландшафтами. До чого ж багата наша земля і які безмежні можливості. Тільки от людей не вистачає. Залюбки їдуть працювати за кордон, а наші села задихаються від нестачі робочих рук. Голову свердлить запитання: чому на чужині працюється краще? Мої думки, ніби підхопив і продовжив міський голова Бібрки Роман Гринус. Цей чоловік побачив чимало світу. До того ж 8 років працював в ізраїльських кібуцах. То був гарний досвід спільного життя в общині. Отож, сьогодні голова прагне використати посаду та свій досвід задля змін життя ввіреної йому громади. Хоче створити такі умови, щоб люди залишалися жити і працювати на землі, де зарита їх пуповина. Міський голова намагається скрізь встигнути, з усіма поспілкуватися, щоб довести своє бачення розвитку громади, почути думку людей, по можливості підключити їх до співпраці. Проте знайшов час і для нас.

Громада зовсім молода, тільки з 1 січня працює в умовах об’єднання. Пан Гринус ділиться своїми планами, розповідає про молодих ентузіастів, про паруха місцевої католицької церкви, який в одному із сіл висадив 2 га австралійської верби та підключив людей до її вирощення. Тепер будуть робити пелети. Він вчить людей як можна заробляти на нових світових трендах. А щодо реалізації проєкту партнерства, то голова тільки «за», бо це ж нові можливості для громад.

Від міста рукою подати до села Свірж, куди пан Григорій нас везе після розмови із мером. Я під враженням від розмови з обома головами громад. Вони різні, але є щось, що їх об’єднує. В своїй роботі вони, перш за все, орієнтуються на потреби людей. Не перестаю захоплюватися краєвидами. Вдячна Григорію за таку чудову нагоду споглядати живу природу в найкрасивішу пору року. Свірж – ще одна чудова місцина із захоплюючою історією. Не буду описувати всього побаченого, бо й слів не вистачить та й завдання у мене інше. Скажу тільки, що в цьому старостинському окрузі молодий небайдужий  староста, який познайомив нас із своїм селом, показав унікальний Свірзький замок – пам’ятка 16 століття, поховання польських графів, і чудово збережений млин на березі мальовничого ставу. Ми почули і те, заради чого приїхали. Староста завірив, що буде активно підтримувати реалізацію проєкту партнерства.

В цей день були й інші села не менш красиві та охайні. Пан Григорій, звичайно ж, не оминув і свою вотчину. Показав нову школу, яку він почав будувати ще до об’єднання громади, будучи головою. Розказав про свої плани. Хоче чоловік ще цьогоріч встигнути побудувати теплий туалет біля Будинку культури. Бідкається, що люди в своїй більшості байдужі до життя села, якось відсторонено споглядають на його потуги. А йому хочеться, щоб вони підставили плече, щось порадили, чимось підсобили. Пан Коваль, як професіонал, радить йому як краще працювати з людьми. Я ділюся своїм досвідом. Пропонуємо прописати в проєкті спеціальні заходи, які змінять свідомість людей, допоможуть зробити з патерналіста господаря.

До речі, В’ячеслав Коваль виявився хорошим стратегом. Проведена на передодні робота в громадах далася в знаки. На наступний день в засіданні робочої групи взяло участь 36 осіб. Це було достойне зібрання. Крім голів обох громад, на засіданні були присутні Галина Васильченко – депутат Верховної Ради України, науковці, директор Львівського ЦРМС, депутати місцевих рад, старости, громадські активісти, фермери та підприємці від обох громад. Присутність фермерів та підприємців була особливо важливою, так як проєкт направлений на створення додаткових можливостей для розвитку їх бізнесу.

В своїх виступах Роман Гринус та Володимир Керницький підкреслили значиму користь від партнерства громад та проєкту «Створення кластеру виробництва плодоовочевої продукції «Галицька ягода». Відмітили, що проєкт дозволить мобілізувати внутрішні ресурси села, допоможе активізувати підприємництво, створить умови для зайнятості населення, що в свою чергу скоротить відтік людей із громад.

Григорій Дробенко презентував проєкт. Він зробив аналіз внутрішніх ресурсів громад, звернувши увагу на наявність промислових насаджень. На його думку, якщо правильно використати кожен гектар, то громади матимуть всі можливості для поступу.

Було звернуто увагу на слабку самоорганізацію та самозайнятість населення. Акцент поставив на навчанні як обов’язковому елементі. Кожен день змінюється середовище, інформація, тому вчитися потрібно постійно. Щоб досягнути мети проєкту він запропонував запровадити навчання людей підприємництву та для ефективного використання власних можливостей розробити стратегію розвитку малого бізнесу.

Проєкт не залишив байдужими учасників робочої зустрічі. На їх думку, реалізація проєкту стане потужним поштовхом до розвитку обох громад. Аналізуючи стан плодово-ягідної продукції та ринків збуту, говорили про необхідність стимулювання розвитку насаджень. Запропонували звернути увагу на органічну продукцію, яка сьогодні в тренді, а тому її ринок збуту значно дорожчий.

Директор Львівського ЦРМС, якому сподобався бренд «Галицька ягода» завірив, що буде всіляко підтримувати проєкт, так як він направлений на створення доданої вартості продукції, чого сьогодні так бракує.

На його думку локомотивом проєкту мають стати саме органи місцевого самоврядування, які будуть промоутером всього процесу від посадки матеріалу до вирощення, збору, зберігання та переробки продукції, бо самі фермерські господарства не зможуть зрушити справу з місця.

Для ефективного управління проєктом і привернення до нього якомога більше прихильників було запропоновано створити Асоціацію старост. Після засідання відбулися збори старост обох громад, на яких створили Асоціацію старост та обрали голову – Григорія Дробенка.

Підсумовуючи роботу в громадах та результати робочого засідання, роблю висновок, що партнерство відбулося. Саме засідання пройшло за найкраще прописаним сценарієм. Були присутні всі необхідні для успішного партнерства суб’єкти: влада, бізнес, науковці і громадськість. Активна позиція кожного говорила про актуальність ідеї партнерства та готовність до участі в ньому. До речі, всього цього могло б і не бути. Чому? Та все та ж причина: всі ніби хочуть співпрацювати, але не вистачає «чарівного пенделя», який би підштовхнув сторони до діалогу. І саме таким «пенделем» став проєкт Інституту громадянського суспільства «Партнерство міських та сільських громад як ефективний інструмент місцевого економічного розвитку», що реалізується за підтримки Програми «U-LEAD з Європою». Саме ним і скористався наш герой-пан Григорій, який і закрутив цей непростий, але дуже цікавий сюжет.

Проєкт проєктом, а людський фактор ніхто не відміняв. Отож, якщо є такі голови громад, якщо є такі дивовижні старости, то ми приречені не тільки на співпрацю, але й на успіх.

Разом до більшого!

Наталія Рохова, інформаційно-комунікаційний менеджер Проєкту «Партнерство міських та сільських громад як ефективний механізм місцевого економічного розвитку»