Менторство під час війни: реальність і потенціал

На маршруті співпраці ментора й менті експерти бачать чотири етапи: оцінка реалій й потенціалу, узгодження мети та шляху, розвиток здібностей і потенціалу, паузи для моніторингу та коригувань.

Умови війни – кризові обставини, що раптово й невідворотно вплинули на людей та організації. І коли більшість стратегічних для розвитку завдань починають викликати сумніви – чи реально побудувати стосунки менторам та менті?

Ми зібрали для вас практичні кейси та рекомендації від менторів Менторської програми 3.0. Тож пропонуємо разом подивитися на особливості втілення кожного з етапів менторства в умовах війни.

На що варто звернути увагу на першому етапі – етапі оцінки реальності й потенціалу менті – розповіли з власного досвіду Анастасія Прокопенко (ГО «Точка доступу»), Анна Орловська (ГО «Інститут соціокультурного менеджменту») та Наталя Селюкова (ГО «Укрпростір»). 

Що найважче у контактуванні з менті в умовах війни?

Виклик перший: насамперед слід закрити потребу у безпеці, без цього важко рухатися вперед.

Анастасія Прокопенко розповідає: «Найважче у комунікації та контактуванні в першому офіційному статусі було те, що частина команди була на території, де відбувалися військові дії, частина команди – виїхала. Було зрозуміло, що менті не готові зараз говорити про щось, не готові планувати якусь діяльність, поки вони не вирішили свої ситуації. У когось проблеми з житлом, у когось проблеми, що частина родини невідомо де, втрачений зв’язок. Після того, як ці питання були вирішені, комунікація стала більш системною та продуктивною.»

Наталя Селюкова додає про організацію-менті, з якою працює: «У нас найбільша проблема від початку комунікації була в тому, що представники організації роз’їхалися. Хтось залишився на місці, хтось виїхав на захід України, хтось – за кордон. І вийшло так, що виникло дещо різне розуміння, що взагалі потрібно на сьогодні й куди рухатися далі.»

Виклик другий: життя громад в умовах війни змінює ритм, на реалізацію планів впливають великі та маленькі зовнішні обставини.

Анна Орловська ділиться кейсом своїх менті: «Найбільша складність була у розумінні цілей: чи будемо ми далі займатися адвокацією впровадження ДСТУ для парт-конторок на національному рівні, чи будемо фокусуватися на чомусь більш актуальному в умовах війни. Фактично експеримент із впровадження парт-конторок, який тривав у Львові, довелося зупинити, тому що школи закрилися, всі перейшли на онлайн-навчання. І чи буде цей формат онлайн-навчання продовжуватися з 1 вересня, чи повернемося ми до офлайну – не знаємо.»

Виклик третій: молодим організаціям з невеликою кількістю активних членів непросто розподілити нагальну роботу в умовах кризи

Анна Орловська розповідає: «У команді менті активну участь в адвокаційній кампанії бере дві особи. Богдан займається волонтерством, перші півтора місяця він постійно був за кермом, привозив гуманітарну допомогу до Львова. У Тетяни також з’явилися кричущі завдання на основній роботі, і це вибивало її з ресурсу, з продуктивності. З початком повномасштабної війни фокус уваги сильно змістився і приділяти достатньо уваги цілям своєї організації було складно. Та зараз ситуація покращилася, вони вже більше стабілізувалися.»

Виклик четвертий: відсутність єдиного бачення розвитку організації та цілісної команди

Наталя Селюкова каже про власні спостереження: «Була спільна діяльність, але не було команди як такої. Під час війни почали тягти кожна на себе той напрямок, який ближчий і за основним місцем роботи, і за власними інтересами. При тому ми довго рухалися з одного боку на інший: або працюємо з ВПО, або з місцевими мешканцями, або займаємося психологічною допомогою, або ще чимось. І як такий Фонд (організація) взагалі залишився осторонь, бо кожен бачив свою мету, свою діяльність. Тому потрібно було докласти багато зусиль для того, щоб членкині організації побачили насамперед Фонд, прочитали свій статут, зрозуміли взагалі, куди планували й куди рухаються. Після того, як дійшли висновку, через які ресурси ми можемо дати можливість працювати Фонду, за рахунок кого ми можемо його поповнити, – тільки після того зупинилися на підтримці бізнесу.»

Які вміння та навички менторів допомагають стабілізуватися та сфокусуватися на роботі організаціям-менті в кризових умовах?

Для успішної співпраці менторам можуть знадобитися розвинені навички мислити структурно, визначати цілі та залишатися стійкими.

Наприклад, Анна Орловська розповідає про те, що постійно звертала увагу менті на те, яка мета тої чи іншої діяльності: «Наприклад, вони кажуть: “Ми хочемо співпрацювати з онлайн-школою, будемо робити презентацію”. Я кажу: “Яка ціль цієї презентації та партнерства загалом?” Мені здається, саме в цей момент менті замислилися: вони пішли думати, згадали про цілі організації, свій стратегічний план. Можливо, це виходить за межі адвокації, але вміння думати про стратегічні цілі організації, щоб далі будувати робочий план, – оце, мені здається, найголовніше, чого вони навчилися за цей час.»

Олена Матвійчук, координаторка Менторської програми 3.0 та експертка з організаційного розвитку, додає: «У теорії зростання є поняття сталого дорослого. Тобто це коли в командах, в організаціях є така стабільна людина. Наприклад, команди можуть емоційно, психологічно “вдарятися” в цю людину (переважно це лідери) – але людина залишається така сама: сфокусована, структурована. І по суті, різні динамічні процеси її не зачіпають. Насправді це про стержень. Так ми набуваємо нового та такого важливого досвіду для нашого зростання.»

Важливу роль можуть зіграти навички фасилітації.

За словами Наталії Селюкової, в її випадку можна було піти іншим шляхом: сказати, що, мовляв, є статут, є цілі організації, є те, куди слід рухатися, отже, будемо рухатися саме в цьому напрямку. 

«Але з мого боку не було підказок, що робити, – розповідає пані Наталія. – Я намагалася йти саме тим шляхом, що менті мають самі дійти до того, що їм треба.»

Олена Матвійчук додає: «Важливо залишатися постійно на зв’язку з менті та давати їм простір визріти. Тобто щоб вони дійшли до рішення самостійно. І водночас залишатися з ними на контакті й витримувати практично всі їхні процеси щодо дозрівання (думок, ідей, планів).»

Персональна експертиза менторів і вміння передати досвід також має значення. Наприклад, це стало важливим для Наталії Селюкової: «У нас був обраний гендерний напрям, і ми мали працювати більше над цим. Але як виявилося у процесі – розуміння, що таке гендер, досить поверхове, і є певне стереотипне уявлення про лише “порахувати чоловіків та жінок”, а нащо все це і як його застосувати – незрозуміло. Тобто розпочали з певного структурованого навчання: розкладання по поличках різних ситуацій і який чином в них застосовується гендерний підхід, як його використати.»

Крім того, менторам і менторкам у процесі співпраці з менті допоможуть навички фокусування та відмітання всього зайвого. 

Про це розповідає Анастасія Прокопенко: «Менті хотіли займатися абсолютно всім. Починаючи від того, що навчити місцеву владу, як треба працювати й комунікувати, закінчуючи роздачею гуманітарних пакунків. І моє завдання було якось їх плавно та обережно сфокусувати, вивести на те, що ми маємо зосередитися на певній темі, що ми маємо говорити про адвокацію, про фінальний продукт, а не просто про те, що хочемо покращити життя у громаді, до якої ми приїхали.» 

На думку пані Анастасії, проблема полягала у формуванні правильного фокусу: «Менті говорили правильні речі, але наше завдання було допомогти їм у величезному спектрі того, що вони хочуть зробити, побачити ту ниточку, за яку можна вхопитися й розв’язати цей клубочок, щоб прийти до того, що відповідає нашим програмним завданням та що може бути виконано в умовах, у яких ми зараз опинилися.»

Три поради, які можуть допомогти на першому етапі менторства

1. Більше слухати, погоджуватися, уникати бажання підштовхнути до чогось чи пришвидшити процес. За можливості, вислухати кожного окремо, всіх разом, з’ясувати, яким чином менті бачать свою діяльність, згодом обговорити все разом. 
2. Знайти час і можливість для персональної офлайн-зустрічі з представниками організації-менті. Це дозволить більше дізнатися про команду, краще розуміти підводні камені роботи ГО, скласти кращий портрет представників як особистостей.
3. За можливості залучали всю команду організації-менті. В умовах війни, коли представники ГО опиняються в різних місцях, комунікація може звестися до однієї людини, тому що інші не готові включатися. Отже, якщо налагодити постійну та системну комунікацію заздалегідь, то в умовах кризи більше шансів, що команда менті буде підтримувати кращий зв’язок.

Читайте також: Менторська програма: творчий методичний посібник

Менторська програма 3.0 для підсилення адвокаційних та інших спроможностей організацій громадянського суспільства з різних куточків України проводиться в межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку.