Ми боремося не тільки за території, а й за все українське

Погодьтесь – ще нещодавно, до початку повномасштабного вторгнення рф в Україну, ми легковажили нашим національним надбанням –– традиціями,  обрядами, тобто тим, що вирізняє українців з-поміж інших націй. Догоджаючи горезвісним «трендам» чи остерігаючись невдалого іміджу в очах ситуативних «френдів», ми почали втрачати автентичне, споконвічне, наше – те, що формує код українства.  Скільки сучасних дітей не знають жодної колядки? Яка частина молоді навіть не здогадується що таке гаївки? Як традиції, які були покликані об’єднати український народ, померли разом із нашими бабусями та дідусями?

Всі ці питання є риторичними, а відповідь на них ми усвідомлюємо і без статистичних даних. Але знаєте, таки є світло в кінці тунелю. А головне – є люди, які готові знову запалити це полум’я посеред темряви втрачених традицій.

За відновлення культурних цінностей українців взялися у Печеніжинській громаді. За словами керівниці громадської організації «ДІЄ. Добрі Ідеї Єднають» Марії Луцак, зараз, під час повномасштабного вторгнення Росії, ми боремося не тільки за території, а й за все українське, а особливо за нашу культурну спадщину. Тож довго не замислюючись вона із своєю командою твердо вирішили, що відродження українських традицій на сьогоднішній день таки на часі.

«Гаївки – це вид веснянок, який було прийнято виконувати лише під час великодніх свят та ще два дні після. Співали їх здебільшого на церковному подвір’ї. Виконання також супроводжувалось обрядовими дійствами, іграми», –розповідають на сторінці ГО «ДІЄ. Добрі Ідеї Єднають». Але це так, якщо офіційно. Насправді ж така традиція має значно глибше значення та викликає багато приємних емоцій.

«У моєму дитинстві це було захоплююче дійство. Воно для мене якесь таке сакральне. Я згадую і відчуваю щем на серці. Пам’ятаю, як ми з дітьми водили «Подоляночку», грали «Листок до листочка», співали «Зайчика», а підлітки мали якісь свої ігри. Та найбільш захоплююче для мене маленької було слухати, як старші жінки, одягнені у вишиванки та хустки, виконували гаївки. Зараз, на жаль, такого нема. Пісні ці були особливі, в них були і наші діалекти, й старі слова, які ми вже не використовуємо, і та така народна манера виконання. Мене так захоплював ось цей їхній спів, що я вже навіть не хотіла гратись із дітьми, а сиділа й слухала.», – ділиться спогадами Марія Луцак.

Питання виникає лише одне: «Чому така чудова традиція згасає з кожним роком?». Відчуття наче десь ми звернули не туди, або ж не правильно розставили пріоритети. Керівниця громадської організації вважає, що переломним моментом став «бум» на новітні технології: комп’ютери, телефони, планшети. Всі перейшли в онлайн. Саме тоді дітям стало не цікаво проводити час біля церкви, граючи в ігри та виконуючи гаївки. А молодь охочіше бігла на дискотеку потанцювати й поспівати сучасні пісні.

Проте Марія Луцак щиро рада, що має такі спогади, які згадує з теплотою через тридцять років. Але чи багато з нас можуть похвалитись такими моментами з дитинства? Мабуть, ні. Та все ще можна виправити і, як то кажуть, «відкрити нове дихання». В цьому переконані у Печеніженській громаді.

Керівниця ГО «ДІЄ. Добрі Ідеї Єднають» та її команда вирішили брати все в свої руки, бо гаївки – це не лише культурна спадщина, яку потрібно відроджувати, а й те, що можна зробити, як то кажуть «мейнстрімом». «Ми з командою поставили собі за завдання придумати якийсь чи то флешмоб чи іншу активність в соц. мережах, що не потребуватиме значних фінансових вкладень. Наш вибір зупинився на конкурсі. Спочатку провели його серед виконавців колядок. Він не був таким масштабним, як ми очікували, але все ж, приніс приємні результати. Тому в березні ми запустили наш наступний проєкт – конкурс гаївок.», – розповідає Марія Луцак.

Ось так жителі Печеніжинської громади взялися за розповсюдження гаївок. Сама ж керівниця з захопленням розповідає про конкурс, який згодом назвали «Гаївкобаченням». «Я дуже задоволена тим, що ми тепер маємо відео «старожилів», тобто таких старших жінок, бабусь, які зібралися та записали гаївки. Дуже цінно й те, що до конкурсу доєднались молодь та діти. В такий спосіб малеча навчалася ось цій культурі, й, можливо, в майбутньому будуть згадувати та розповідати своїм нащадкам про такі традиції».

Журі конкурсу стали ведучий та журналіст Костянтин Грубич, Ірина Янцо – учасниця гурту АНЦЯ, які стали півфіналістами конкурсу Євробачення 2022 та цимбаліст, засновник гурту ZAPAL, учасник телепроєкту “Україна має талант” Андрій Стовп’юк.

Своїм конкурсом організатори не тільки змусили жителів громади згадати старі обряди й пісні, а й звернули увагу інтернет-глядачів на потребу відродження давніх звичаїв. Також важливість проєкту полягає в тому, що записані гаївки вже точно не забудуться, а старше покоління передало нам в спадок таку важливу традицію.

Також у громадській організації «ДІЄ. Добрі Ідеї Об’єднують» переконані, що такі обряди та пісні – це наша особливість, яка однозначно може стати тим, що об’єднує українців навколо спільної мети. «Культурна спадщина – це фундамент, на якому можна будувати бізнес в малих гірських громадах. Це те, що може забезпечувати сталість та розвиток. Я живу в Печеніжинській громаді, тут навчаються мої діти, тут мої друзі, саме тому мені важливо, щоб Печеніжин не був депресивним селищем, а культурним та туристичним осередком для людей з сучасними поглядами та глибокими цінностями.», – каже Марія Луцак.

Гаївки – це не щось старомодне та не цікаве, це щось сакральне й духовне, що варто повертати в життя українців, як це робить Марія Луцак із своєю командою. Вони невтомно вже дуже довгий час також допомагають нашим військовим. Та цього разу на Великодні свята волонтерки плели сітки, виконуючи гаївки. І як то кажуть: «поєднали корисне з приємним».

Планів щодо відродження й поширення гаївок у Печеніженській громаді ще багато. Команда ГО «ДІЄ. Добрі Ідеї Єднають» хочуть спробувати знайти спеціаліста, який би зміг дослідити архіви й відшукати забуті тексти веснянок, які співали в їхній громаді. Також продовжити «Гаївкобачення» та, за сприятливих умов у державі, провести фестиваль гаївок. Планували й видати збірку текстів таких пісень, але, на жаль, проєктна заявка не була підтримана. Проте, команда не засмутилася, а навпаки сприйняла це як поштовх працювати ще більше.

«Ми маємо бажання та амбіції і я вірю, що ресурси теж знайдуться», – зазначає керівниця громадської організації.

Статтю підготовано в рамках проекту Агентства з розвитку приватної ініціативи «Адвокати спадщини: підтримка і просування місцевих ініціативних груп молоді»  за співфінасування Національного Фонду на підтримку демократії (NED).