Мирослав Маринович: “У часи випробувань люди стають або на бік добра, або на бік зла”

Якими ми будемо після пандемії? Чи будемо здатні зберегти вищі людські цінності та незалежність України в умовах викликів сьогодення, власну свободу, гідність і права людини? Думками відомого правозахисника, одного із засновників Української Гельсінської групи, колишнього політв’язня (1977-1987 років), проректора УКУ Мирослава Мариновича розпочинається новий проєкт Музею Гідності у Львові «Людська гідність в контексті суспільних викликів»*, який має на меті озвучувати й обговорювати важливі теми, які мали би хвилювати нас усіх і кожного/кожну зокрема.

1. Досить часто стали звучати думки про те, що світ після пандемії вже ніколи не буде іншим. А яким, на Вашу думку, він буде?

Хе-хе, якби світ так швидко мінявся, то Господь би давно вже різними пандеміями зробив нас праведними! Скажімо, в часи Першої світової війни світом гуляла страхітлива «іспанка». Так, щось у стилі життя справді змінилося після неї. А в духовному наповненні життя? Відповідь: через двадцять років вибухнула ще страхітливіша війна. Людство затяте у своїй гріховності, і сподіватися, що воно само себе порятує – це однаково що вірити, буцімто барон Мюнхаузен справді витягнув себе за волосся з болота. Проте зусилля людські мають значення, і я очікуватиму активізації людства, скажімо, в питанні захисту довкілля. Бо перетворення нашої планети у страхітливе сміттєзвалище робить людину не «вінцем», а могильницею природи – з трагічними наслідками для нас самих.

2. Психологи стверджують, що у часи випробувань (як під час пандемії) людьми керує страх та інстинкти виживання. Чи здатні ми вберегти вищі людські цінності в умовах викликів сьогодення?

У часи випробувань підсилюється дія якогось вселенського «синхрофазотрона», в магнітному полі якого люди неминуче роблять якийсь вирішальний вибір: стають або на бік добра, або на бік зла. Принагідно до Вашого запитання можна сказати, що одні люди будуть справді керуватися страхом і замикатися у своєму егоїзмі, тоді як інші, навпаки, виявлятимуть найвищі людські якості і спроможуться на самопожертву. І вибір цей між зреченням своєї гідності й утвердженням її робитиме кожна людина самостійно.

3. Сьогодні питання збереження незалежності України постає особливо гостро. Чи готове суспільство відстоювати свою свободу, опинившись в умовах обмеження дій?

Тут знову діятиме згаданий «синхрофазотрон», тому на Ваше запитання будуть дані дві відповіді водночас – ствердна й заперечна. Хоча, маючи перед собою досвід останніх шести років, можна стверджувати, що українцям значно легше піднятися на боротьбу за цінності, ніж житивідповідно до них. Тому в разі моменту Х карантинні обмеження можуть бути такими ж неефективними, як і блокування владоюМайдану через встановлення «йолки».

4. Очевидно, що держава як інституція змушена обмежувати права і свободи громадян під час пандемії. Але є велика небезпека зловживання владою. Наскільки великою є ця проблема для України?

Я погоджуюся з думкою Валерія Пекаря, що навіть якщо чинна влада і спробує скористатися з пандемії і «закрутити гайки», у неї нічого не вийде. На думку п. Валерія, для авторитаризму «потрібні слухняні громадяни», якими українці не є. Я той самий висновок обґрунтовую дещо по-іншому. Один-єдиний диктаторпостати зсередини українського суспільства неможе, оскільки українці заражені вірусом отаманщини. Тому в нас за такої спроби було б кілька маленьких диктаторів, яких легко поконав би великий диктатор з північного сходу. Цей сценарій прокручувався в історії України вже не раз. Отож краще нам об’єднуватися довкола позитивних цінностей – Революція Гідності це яскраво продемонструвала.

5. Компанії Apple та Google розпочали спільну роботу над технологією, яка дозволить користувачам відстежувати можливі контакти з хворими на COVID-19. Чи не вважаєте Ви це порушенням прав людини?

В наших умовах я схильний до песимістичної відповіді: радше так. Наші власть імущі не мають традиції самодисципліни й не вміють уникати спокус. Але, кажучи теоретично, це питання нагадало мені проблему:«Чи можна виготовляти ножі?» Адже ними можна вбити людину. Так, можна. Але можна і вкраяти хліб. Злочин гніздиться не в ножі (і не в технологіях), а в людині.

6. Пандемія колись закінчиться, як людям відновити зв’язки? Як перестати боятися доторкнутися одне до одного? Чи ми зараз народжуємо онлайн-суспільство?

Ні, на мою думку, особливі відчуття при поверненні до потисків рук чи доторків триватимуть недовго, і люди швидко звикнуть. Але при цьому ще деякий час жартуватимуть. Хочу вірити, однак, що ми більше цінуватимемо жести приязні й довіри – і це залишиться надовго.

7. Суспільство може відстояти свої права, коли люди об’єднуються. Але є велика небезпека отримати у майбутньому суспільство самотніх людей. Чи зможуть люди відстоювати свої права у новій реальності?

Деякі люди були самотніми й до пандемії. Тому новими можуть бути форми самотності, а не сам її феномен. Але якщо це справді станеться, то людство знайде й нові форми соціалізації самотніх людей. Бо заповідь «люби ближнього свого, як самого себе», попри все, діє, а тому знаходитимуться люди, які спроможуться увійти в самотність іншого з жестом любові.

* Проєкт Музею Гідності у Львові «Людська гідність в контексті суспільних викликів» зародився як реакція на ситуацію, в якій ми опинилися через COVID-19. Очевидно, що ми змушені переосмислювати цінності і підходи в комунікації. Однак ключовим питанням залишається питання поваги до людської гідності.

Пандемія, викликана COVID-19, стала тим «лакмусовим папірцем», який дає можливість побачити особливості індивідуального сприйняття, рівень соціальних взаємодій, а найголовніше – наскільки держави готові дотримуватися чи порушувати права людини та громадянина.

Ми цікавимося думками провідних мислителів/мислительок, діячів/діячок культури, громадських активістів/активісток, аби разом вистояти і не втратити найважливіше – свободу.

Музей Гідності не обов’язково розділяє погляди та думки авторів.