Не потрібні державі або забуті в місцях несвободи

Під час брифінгу, який відбувся 25 червня в Українському кризовому медіа-центрі, за участю представників правозахисних організацій Костянтина Ключарьова та Олени Прашко (ГО «Україна без тортур» / NGO «Ukraine without torture»), Михайла Романова та Андрія Діденко (Харківська правозахисна група (ХПГ)), Ганни Скрипки (ГО Захист в’язнів України), Тетяни Соколан (проєктний менеджер по Східній Європі Данського інститут проти катувань ДІГНІТІ), Олени Темченко (ГО “Українські правозахисні ініціативи”) було піднято вкрай гостру тему, яка на превеликий жаль, залишається за межами уваги держави та переважної більшості громадськості, принаймні, про це було наголошено спікерами. А тема стосується долі тисяч громадян України, які на початок повномасштабного вторгнення перебували в місцях несвободи системи соціального захисту населення та установах системи виконання покарань.

Представниця правозахисної організації ГО “Україна без тортур” Олена Прашко зазначила, що у 2014 році на тимчасово окупованій території опинився 21 інтернат в якому проживало понад 4,5 тисячі мешканців, доля більшості з яких сьогодні невідома. Однак, влада не зробила належних висновків і не запобігла повторенню ситуації. Починаючи з повномасштабного вторгнення військ російської федерації 24 лютого 2022 року, потрапив під окупацію, був знищений чи пошкоджений 51 заклад (з цілодобовим постійним проживанням з 232-ох). Після звільнення частини північних і південних територій України, понад 6 тисяч осіб з 27 закладів з Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської, Миколаївської, Сумської, Харківської, Херсонської областей було евакуйовано та поміщено до інших закладів в межах України, понад 800 дітей та осіб евакуйовано за межі України (Німеччина, Польща, Іспанія, Італія, Латвія). Також, релоковано 7 інтернатних закладів з Донецької, Луганської, Миколаївської, Одеської, Сумської областей, які змінили фактичне місцезнаходження та продовжують надавати соціальні послуги.

Попри це, зі слів Олени Темченко представниці ГО “Українські правозахисні ініціативи”, на тимчасово окупованій території (непідконтрольній Україні) залишилися 23 інтернатні заклади: 11 будинків-інтернатів для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю, 11 психоневрологічних інтернатів, 1 дитячий будинок-інтернат. Як стало відомо з російських ЗМІ, частину підопічних цих інтернатів було вивезено до Пензи та інших міст РФ без їх згоди, виготовлено нові паспорти, над недієздатними особами та позбавленими батьківського піклування оформлено опіку з метою отримання коштів.

Наразі 28 закладів перебувають на території можливих бойових дій в безпосередній близькості до лінії фронту та є об’єктами для ураження окупаційними військами, проте їх евакуація не відбувається.

Схожа доля спіткала і осіб, які утримувалися в установах системи виконання покарань. У 2014 – 2015 роках під окупацію потрапило 28 установ різного рівня безпеки на території Луганської та Донецької областей та АРК Крим. На той час у них утримувалося близько 16 тисяч ув’язнених та засуджених осіб.

Ні перед початком повномасштабного вторгнення, ні під час перших його днів, коли загроза окупації окремих територій була явною і обстановка вимагала термінових евакуаційних заходів, зокрема, з установ виконання покарань у Запорізькій, Луганській, Донецькій та Херсонській областях – евакуація не була здійснена. Як наслідок, більше 3 тисяч осіб в 11 установах виконання покарань потрапили під окупацію. Близько 2 тисяч осіб було насильно депортовано до російської федерації, частина ув’язнених була піддана жорстокому поводженню, тортурам, морінням голодом та знущанням, відомі випадки й публічних розстрілів. Відповідні факти було зафіксовано «Голопристанській виправній колонії (№ 7)», Маріупольському СІЗО» та «Херсонському СІЗО». Слід окремо виділити колишніх воїнів АТО, які після завершення служби потрапили у конфлікт із законом та відбували покарання в пенітенціарних установах. Вони стали однією з найуразливіших категорій ув’язнених під час окупації. Багато з них зазнали жорстоких тортур, а відсутність належної медичного допомоги призводила до їх смерті – відзначає Ганна Скрипка представниця ГО Захист в’язнів України. 

Застосування сили, примус та залякування до засуджених і ув’язнених на окупованих територіях стало систематичним – це включає і примушування до отримання російського громадянства та залучення до участі у воєнних діях проти України.

Зафіксовано численні випадки використання, як соціальних закладів, так і установ виконання покарань, «як живого щита». Зокрема, біля або на території установ розміщуються російські артилерійські установки чи військовий гарнізон.

Перелік порушень прав людини та міжнародного гуманітарного права (зокрема Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни), вчинених російською федерацією на окупованих та деокупованих територіях України, може сягати сотень тисяч сторінок. Але частині з цих порушень могла і повинна була забігти держава Україна. Відповідно до статті 3 Конституції України «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Особи які перебувають чи утримуються в місцях несвободи мають однаковий статус громадянина України. Більш того, вони перебувають під контролем держави і саме Держава несе відповідальність за їх життя і безпеку. Особи які позбавлені волі є найбільш вразливою категорією, вони не можуть самостійно пересуватися, обирати місце проживання, або евакуюватися в безпечну місцевість – це завдання держави.

Однак й досі залишаються функціонувати установи, які б відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 546 (Постановою КМУ № 546 затверджено Порядок тимчасового переміщення (евакуації) дітей та осіб, які проживають або зараховані до закладів різних типів, форм власності та підпорядкування на цілодобове перебування, та їх повернення за місцем постійного проживання (перебування), а в разі виїзду за межі України – в Україну) мали б бути релоковані або евакуйовані. Зокрема, мова йде про заклади, які розташовані, майже, на самому кордоні з республікою білорусь, а також в Чернігівській, Сумській та Харківській областях біля кордону з російською федерацією. Наявність укриття не вирішує проблему небезпеки, адже більшість утриманців маломобільні, або взагалі прикуті до ліжка. Продовжують функціонувати і в безпосередній близькості до зони бойових дій Холодногірська виправна колонія №18 міста Харкова (яку три рази евакуювали і знову повертали) та Покровська виправна колонія №17 в якій, переважно, утримуються засуджені хворі на туберкульоз(засуджених евакуювали і знову повернули) – за інформацією від Андрія Діденко координатора програм Харківської правозахисної групи.

Держава Україна несе відповідальність за осіб, які утримуються в таких установах. Тому має бути чітко запланована вчасна евакуація або релокація закладів, які знаходяться на небезпечних або наближених до небезпечних територій, а також подальший порядок організації їх перебування в інших установах, особливо це стосується осіб, які потребують постійного догляду та медичного чи психіатричного лікування.

Невирішеним залишається питання повернення з окупованих територій осіб, які перебували в закладах системи соціального захисту населення та установах системи виконання покарань.

Нажаль, українська влада не вживає належних заходів для повернення цих осіб на територію України. Відсутність системних державних зусиль у цьому напрямку погіршує ситуацію та призводить до додаткових порушень прав цих осіб.

Михайло Романов під час доповіді констатував, що на теперішній час поверненням ув’язнених займаються переважно громадські організації та волонтери. Їхні зусилля є надзвичайно важливими, проте вони не можуть повністю замінити державну підтримку. Ці організації часто працюють у надзвичайно складних умовах і ризикують власною безпекою, щоб допомогти тим, хто потребує допомоги.

Неможливо більше залишати поза увагою долі тисяч українців, які опинилися у пастці війни в місцях несвободи. Держава має взяти на себе відповідальність за захист та безпеку цих людей, забезпечивши своєчасну евакуацію та переміщення закладів з небезпечних територій. Ситуація вимагає негайних і рішучих дій з боку української влади.

Учасники брифінгу звернулися до уряду із закликом докласти зусиль для розробки ефективного плану з евакуації та релокації всіх установ, що знаходяться на територіях, близьких до бойових дій та необхідності забезпечити належний догляд, медичне та психіатричне лікування для тих, хто цього потребує, в безпечних місцях.

А також вжити заходів для повернення громадян України, які залишаються на окупованих територіях, зокрема тих, хто перебуває в закладах системи соціального захисту та установах виконання покарань. Наша держава має обов’язок захищати своїх громадян та забезпечити їхні права, незалежно від місця їхнього перебування.

Закликаємо українську владу до негайних і рішучих дій. Нехай кожен громадянин України відчує підтримку та захист своєї держави навіть у найтяжчі часи. Тільки так ми зможемо зберегти життя та гідність наших співгромадян та продемонструвати справжню силу нашої нації – підсумували правозахисники.

Звертаємо увагу, що правозахисні організації надають підтримку особам, які зазнали катувань чи іншого порушення прав людини в місцях несвободи, зокрема можна звернутися до:

ГО «Україна без тортур» / NGO «Ukraine without torture»: [email protected] або за тел. +38096 010 9160 для дзвінків та повідомлень в WhatsApp, Signal і Тelegram. 

ГО  Захист в’язнів України: [email protected] або +38 044 22 30 120, +38 068 933 28 82

ГО Харківська правозахисна група (ХПГ): [email protected] або +380 50 405 3015

Запис брифінгу – https://youtu.be/cRUIRnmEgs0