Нерозказані історії оборони ДАП: найцікавіше із зустрічі

До Дня пам’яті захисників Донецького аеропорту Музей Майдану провів зустріч із учасниками боїв. 

У Інформаційно-виставковий центр Музею Майдану завітав доброволець Геннадій Дубров і телеоператор Владислав Журенко, ще два “кіборги” – Олександр Чуб і Кирило Недря – були в розмові завдяки відеозв’язку. В Інфоцентрі їх слухали десятки журналістів і десятки інших глядачів.  

“Нерозказані історії оборони Донецького аеропорту” можна послухати на музейному YouTube-каналі. 

Атмосферу вечора добре передає фоторепортаж.

Нижче до уваги читачів кілька історій із тих, які прозвучали на зустрічі 18 січня. 

Кирило Недря, “Доцент”, стрімом із Дніпра: “ДАП був відрізаний від забезпечення об’єктом, а хлопці відшукали резервуари з водою. Затхла, проте було не до переборів. Розробляли варіанти її доправлення в ДАП. І коли авіаційний компресор переробили на насос і подавали воду на вищі поверхи, це для мене-гуманітарія було анріал. 

Пам’ятаю підлітний час – 3 хвилини 42 секунди на заряджання, постріл і політ. 3:42 до прибуття шести снарядів. Після команди “залп!” – спостерігаєш секундну стрілку, і розумієш, скільки в секунді до холєри часу. Спостерігаєш, як повільно вона цокотить між позначками. Секунда – це багато. Дуже багато.

Вересень. У нас були дві розваги – “Сєпар TV” і “Сєпар FM“ ми їх називали. Здається, ця срань надивалася “Первый республиканский”. Бачимо на бігучому рядку, що через пів години буде ефір “с героями Новоросии, взявшими под контроль территорию аэропорта”. Вони так по кілька разів у день нас “брали”. Починається ефір, горе-воїн розказує, як нас вибивали і встановлювали справедливу владу в аеропорту. В один момент вони роблять помилку: “Просим мирных жителей примикаючих районов позвонить, как вам жить после того, как укропская нечисть уничтожена”. В лінійці номер +38063… – ось це була помилка. Один з моїх бійців до мене: “Чуєш, може подзвнимо…?”. Ведучий: “О, у нас есть звонок! Ми вас слушаем!”. І чують: “Ну, що я вам скажу. Сидимо ми з пацанами тут, в аеропорту…” І за кадром голос: “Бл***, ***дец, это укропы, уходим на рекламу. 

Як правило, не хочеться згадувати трагічні речі, відхід людей, як життя витікає. Але що б я хотів із цього забути? Нічого”. 

Кирило Недря – лейтенант ЗСУ. Кандидат історичних наук. Магістр політології та права. Володіє чотирма мовами. Доцент, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін і психології поліцейської діяльності Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. Тренер-інструктор Національної поліції України та низки міжнародних організацій. В аеропорту несподівано зустрів однокурсника, з яким на радощах домовився ввечері випити чаю, проте так і не встиг… Каже, що на війні виручає гумор: “Він на межі розумного. Мирна людина не зрозуміла б”.

Телеоператор Владислав Журенко висвітлював бої за Донецьке летовище: “Я передивлявся сєпарські кадри. Є бомбове відео. Злітна смуга. Летить наш танк. Розворот башні нашого танка, видно довгий політ, раз, два, три… – і в того, хто знімав, усе нарозліт. Це не просто попадання! Це, як з кінця майданчика в кільце баскетбольним м’ячем. Танк – далеко. Хто стріляв? Є дата. Ми знайшли. Командир 5 танкової роти Олексій Лисиченко, теж “Бізон”, в окулярах. Йому було тоді 23 роки. 

93 бригада. Вранці чую, дитячий голос розказує про погоду, що все добре. Командир роти – “Студент”. Бо йому 24, а він керує мужиками “полтінними”. Я питаю, ви туди дитину посадили? Дівчину? Ви здорові люди? Він такий: “Та ми туди не лазимо, це там “Правий сектор”… 

Владислав Журенко – відеооператор інформаційної служби ТСН. За характеристикою колег – “мудрець з усмішкою дитини”. Поранений гранатою під час Революції Гідності. Знімав бої за ДАП. Останній, хто зафільмував там “кіборга” Івана Зубкова – старшого лейтенанта, Героя України, ім’я якого тепер носить 90-й окремий аеромобільний батальйон. Понад усе мріє зняти перемогу України на фронті.

Геннадій Дубров, “Бізон”: “… я продовжу. Це “Апостол”. Йому було 16 років. Пройшов найбільші обстріли, він крутий. Ця його “Хвиля Небо ФМ”…: “Доброго ранку. Говорить хвиля Небо ФМ. Привітаймо під***сів!”. І всі позиції Пісків хв 15 валять сєпарські позиції з усьгго, що є. Потім “Апостол” знаходить якусь радіохвилю, вмикає пісню, починає працювати в нього програма замовлень”. 

Геннадій Дубров до Революції Гідності – начальник відділення банку. Учасник розгонів “русскіх маршів” у Миколаєві. На Майдані врятований від смерті незнайомим дідусем, а в аеропорту – завдяки тому, що вчасно посковзнувся. Під Донецьком Бізона, бійця батальйону “Карпатська Січ”, обшукував покійний командир сепаратистів Моторола (…і де тепер Ґіві, а де Бізон!). Після АТО став помічником депутата Київради. Співзасновник “Всеукраїнської спілки учасників бойових дій та волонтерів”, напрямком діяльності якої є ресоціалізація ветеранів.

Олександр Чуб на зв’язку з Інфоцентром Музею Майдану: “Я в аеропорту на третій день отримав поранення, і моє перебування там скінчилось. Здається, за 7 років я розказав усі історії, які міг. Але ви так спитали – що би я не згадував. Це три дні, які хочу пам’ятати повністю, бо вони одні з найяскравіших у житті. Я був на своєму місці, потрібний, виконував роль, яка допомагає обороні країни. Хоч у мене дуже насичене житя, це найкращі три дні і чудові спогади. На жаль, втрата побратимів, але вони гинули, як справжні чоловіки. В бою. Ще й рятуючи поранених побратимів.” 

Олександр Чуб – мандрівник і педагог. Матросом на танкері перетинав екватор, Атлантику, в Африці його корабель захопили пірати, через що спізнився на Майдан. Учасник Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”, поранений під ДАПом. Коли заважала ходити оперована нога, за 3 місяці проїхав на велосипеді 10 тисяч кілометрів Америкою, показуючи в містах і селах фільми про війну за Донбас. Заснував і розвиває спільноту дитячих походів і таборів “Строкаті Єноти”. 

 

Світлина Богдана Пошивайла,
текст Северина Наливайка

Джерело: Національний музей Революції Гідності.