Олег Полозюк: «Люди з інвалідністю повинні виявляти власну активність на місцевому рівні»

1993 року я закінчив юридичний факультет КНУ імені Тараса Шевченка. З того часу працюю в різноманітних організаціях соціальної сфери – як в громадських, так і державних, міжнародних. Останні 7 років працюю в Національній Асамблеї людей з інвалідністю України, надаю консультації клієнтам, які звертаються до нас.

Я співпрацював з багатьма громадськими організаціями для людей з інвалідністю, котрі входили до Асамблеї. Таким чином я дізнався про це досить потужне та впливове об’єднання і почав працювати в його Секретаріаті.

Передусім, це захист прав людей з інвалідністю, впровадження новітніх підходів до розуміння самого поняття «інвалідність», ролі осіб з інвалідністю в суспільстві.

Зараз ми працюємо над проектом реформування громадських перевезень у м. Біла Церква, який фінансується Канадським фондом місцевих ініціатив.

Була розроблена нова концепція розвитку громадських перевезень у місті. Це пілотний проект, який має на меті вирішити проблему розуміння доступного транспорту для маломобільних пасажирів, послуг, що для них повинні надаватися транспортними організаціями. Далі ми плануємо розвивати ідею доступності та універсального дизайну.

Спочатку я, працюючи в газеті «Рідне місто моє», займався інформуванням суспільства про те, що таке інвалідність, маломобільні групи населення, наскільки важливою є доступність. Це було сім років тому, тоді мій район тільки забудовувався. Спочатку я спромігся того, що забудовники почали впроваджувати доступність до нових будинків, потім доступність до закладів громадського користування – магазинів, банків, аптек, поліклінік. Дуже важливо не проґавити час. Зараз, якщо я бачу, що відкривається якийсь новий заклад або ж змінюється його власник, то усно або письмово звертаюся до нього і на підставі чинних державних будівельних норм прошу забезпечити необхідну доступність. Звісно, в деяких випадках до мене не прислухаються, але, як показує досвід, соціально неорієнтований бізнес не користується успіхом.

Потрібно звертатися з письмовою заявою до власника будинку. Це може бути або кооперативний будинок, або будинок у підпорядкуванні держави, тоді необхідно звертатися до управління ЖКГ. Будинок, у якому я проживаю, – відомчий і багато в чому мені допоміг авторитет Асамблеї. Сусіди навіть жартують, що мене можна радше побачити на телебаченні, а не в житті. Щодо громадських чи культурних закладів, коли я на візку попри архітектурні бар’єри туди потрапляю, то на власному прикладі показую, що всі мають право на повноцінне життя. Я вважаю, що люди з інвалідністю на місцевому рівні повинні виявляти власну активність, щоб суспільство зважало на те, що вони є і так само можуть бути його активними членами.

Дійсно, часто трапляються такі ситуації. Наприклад, сьогодні мені дзвонила мама 19-тирічної дівчини зі змішаною інвалідністю – ураженням опорно-рухової системи та глухотою. Річ у тім, що медико-соціальна експертиза відмовила їм у написанні рекомендації для працевлаштування. Хоча, згідно з чинним законодавством та Конвенцією ООН про права людей з інвалідністю, кожна людина має право на працю. Я порадив їм письмово звернутися до голови МСЕК і вимагати рекомендації на підставі чинного законодавства.

Ми проводимо тренінги для батьків дітей з інвалідністю. Нині є таке поняття як «раннє втручання». Щоб уникнути інвалідизації дитини в більш дорослому віці, відбувається якомога раніший вплив на батьків, родину, надання навичок по догляду за дитиною, за допомогою яких можна досягти результатів від стабілізації стану дитини до покращення і повного видужання. Раннє втручання має провадитися ще під час вагітності, адже деякі хвороби виявляються уже під час УЗД плоду. В таких випадках повинен відбуватися соціальний супровід та консультування. Чим раніше звернутися до профільних фахівців та виявити патологію розвитку, тим більше шансів допомогти дитині. Діяльність багатьох громадських організацій спрямована на допомогу дітям, що вже мають інвалідність. Вони можуть надати консультацію батькам про реабілітаційні центри до яких можна звернутися.

Крім співпраці, до самої Асамблеї входять близько 130 лише Всеукраїнських організацій різного спрямування.

Наразі, найпотужнішим є проект, про який йшла мова раніше, – «Реформування системи громадських перевезень», профінансований Канадським фондом місцевих ініціатив. Особисто я також входжу до Київського міського комітету доступності, де ми проводимо моніторинг доступності міста Києва за такими трьома параметрами – транспортною, архітектурною та інформаційною доступністю. Наприклад, минулого року ми обстежували станції Київського метрополітену як користувачі та експерти. З 52 станцій архітектурно доступними для людей на візках є 15. Але, наприклад, у Лондоні, лише 30% станцій забезпечують таку доступність. Ми з нашими експертами починаємо співпрацю з метрополітеном, зокрема розробляємо інструкції з нормами доступності. Нещодавно запропонували встановлення пандусу на станції «Площа Льва Толстого», таким чином людям на візках можна буде безперешкодно скористатися послугами метрополітену. Серед інших відомих партнерів – фонд IFES, що спеціалізується на виборчих системах та громадянському суспільстві, Міжнародний республіканський інститут, у рамках співпраці з яким, розглядалося інклюзивне навчання як шлях до інклюзивного суспільства, включення осіб з інвалідністю до суспільно-політичних процесів.

Цей проект взяла під свою опіку дружина Президента – Марина Порошенко, і це допомагає нам поширювати власне ідею інклюзивної освіти, зокрема, серед працівників освіти. У Києві вже є декілька шкіл з інклюзивними класами. У Святошинському районі ціла школа має інклюзивний характер, її повністю переобладнали та встановили ліфти. Також вже є декілька інклюзивних дитсадків, відкрився реабілітаційний центр для дітей з інвалідністю на вул. Олени Теліги, де можна підготувати діток до майбутнього інклюзивного навчання. Отже, позитивні приклади є. Серед кроків до інклюзії – поява посади асистента вчителя, який допомагає координувати процес взаємодії з учнями, якщо виникають певні труднощі. Асистентами також можуть бути батьки дітей. До мене часто звертаються батьки за консультацією і я раджу їм звертатися до керівництва школи не перед 1 вересня, а раніше – у березні, щоб відбувся оптимальний розподіл ресурсів для забезпечення дітей гідними умовами.

У моєму дитинстві інклюзивного навчання не було, тому я навчався вдома. Але головним у цьому віці є спілкування з оточуючими. Тому, якщо батьки вважають, що фізичний стан дитини дозволяє навчатися їй у загальноосвітній школі, звичайно, треба вимагати того. Потрібно правильно, з письмовою заявою звернутися до керівництва школи, де вказати «Прошу прийняти мою дитину на навчання та створити необхідні умови для цього». Для того, щоб керівництво школи не мало об’єктивних причин для відмови, можна об’єднатися з такими ж батьками, звернутися до районного відділу освіти. Вирішальна роль має належати громаді, адже наше законодавство вже є достатньо сформованим. Розвинені країни втрачають 7% ВНП через не залучену працю людей з інвалідністю. А для того, щоб її використовувати, треба впроваджувати інклюзію ще з дитячих садків, щоб здорові діти бачили, що наш світ різноманітний, а діти з певними порушеннями комфортно себе почували серед однолітків.

Звичайно! Адже всі перешкоди, бар’єри у спілкуванні – вигадка дорослого світу. Діти знаходять спільну мову і з дорослими, і між собою, і з тваринками. Якось їду я на візку не досить швидко і мене переганяє чотирирічний хлопчик на самокаті і каже мені: «А я перший!» Тобто для нього я не людина з інвалідністю, він сприймає мене як рівного, як друга.

На жаль, ми часто зустрічаємося з необізнаністю населення щодо нашого законодавства, своїх прав. Щоб досягти створення активного громадянського суспільства, потрібно, по-перше, проявляти свою ініціативу, по-друге, знати систему і структуру органів державної влади і, по-третє, мати наполегливість.

Ми завжди реагуємо на потреби та запити наших клієнтів і соціальну ситуацію в державі. Відштовхуючись від цього і плануємо нашу діяльність. Зараз мій колега проводить програму активної реабілітації «Повернення до життя» для ветеранів АТО, адже ця проблема сьогодні є найбільш актуальною. Наша Асамблея є завжди відкритою до співпраці та нових ідей.

Дякуємо Олегу за бесіду. Сподіваємось, що дана інформація сприятиме змінам у ставленні суспільства до людей з інвалідністю, їхніх прав та інтересів.