Пандемія короновірусу спричинила зріст кількості протоколів «за фейки»

Поширювання неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку – ст. 173-1. Кодексу України про адміністративні правопорушення. Правом складати протоколи за вказаною статтею наділені уповноважені на те особи Національної поліції України (стаття 255 КУпАП), розгляд цієї категорії справ віднесено виключно до компетенції суду (стаття 221 КпАП).

Ця цікава стаття була введена до Кодексу України про адміністративні правопорушення ще за часів СРСР у 1990 році і до пандемічного 2020 року застосовувалась відносно зрідка. За даними альманаху «Антидот», за весь 2019 рік, згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень, у судах було розглянуто лише 15 справ за статтею 173-1 КУпАП.

Але ж з введенням в країні карантину, ситуація змінилась. В червні 2020 року прес-служба СБУ на своєму офіційному сайті відрапортувала, що менш, ніж за 3 місяці карантинних заходів «173 особи притягнуто до адміністративної відповідальності за поширення неправдивих чуток у межах статті 173-1 КУпАП».

Проте, це трохи протирічить даним ЄДРСР про кількість покараних громадян (власний невеличкий фейк? – ред). Відповідно до наявних у реєстрі рішень, з 1 січня 2020 року в Україні офіційно:

Всього постанов в ЄДРСР – 135
Притягнуто до відповідальності – 122

Мотиви непритягнення до адміністративної відповідальності – відсутність пояснення, на підставі чого інформація вважається недостовірною, відсутність посилання чому вказана інформація могла спричинити паніку серед населення.

Разом з тим, навіть ця статистка вказує – за декілька місяців карантину суди розглянули протоколів за поширювання неправдивих чуток у декілька разів більше, ніж за весь попередній рік.

На думку експертів, таке різке зростання кількості направлених поліцією до суду протоколів, як і інформація на сайті СБУ з явним перебільшенням досягнутих показників, показує, що правоохоронці в Україні явно були націлені на посилення контролю за інформаційним полем. Цікаво, що думка пересічних українців, виражена в постах та репостах в соцмережах могла призвести до панічних настроїв у суспільстві, а ось поширення сумнівної інформації з боку чиновників – ні. Адже у контексті статті 173-1 КУпАП за судовими рішеннями жодного можновладця притягнуто не було, всі є «простими смертними».

Наскільки якісно відпрацьовували поліцейські аналізуючи «неправдивість» інформації та можливість настання від її поширення негативних наслідків у вигляді паніки серед населення або порушень громадського порядку? Та наскільки зважено судді підходили до вивчення таких протоколів, які, по-суті, мали б бути лише одним з доказів, а не єдиною підставою для притягнення до відповідальності. Адже оцінювання рівня гіпотетичної небезпеки для держави й суспільства в інформації – то справа не одного дня. Це вже завдання для аналітиків, чия робота в цьому напрямі є більш ніж актуальною, адже пандемія в світі триває.