Пліч-о-пліч: психологічна та соціальна підтримка

ГО СТАН, спільно з австрійською організацією Hilfswerk International, забезпечує в Україні психосоціальну підтримку для людей, які постраждали від війни. Відповідні команди вже працюють в Івано-Франківській, Закарпатській, Волинській та Запорізькій областях. На прикладі Івано-Франківська розповімо, що саме та як саме вони роблять, і чому це  важливо. 

Розділити ношу 

Пригадуєте старий мультик про козлика і його горе? Бідолаха наплакав цілий мішок, закинув на плечі й пішов собі. Мовчки, зігнувшись, похнюпившись. Дорогою зустрівся з козенятами, з білками, всі вони трохи повідсипали від його ноші. Решту — кури видзьобали, й від горя не лишилось нічого. Мудра історія. Вкотре нагадує, наскільки важливо мати з ким розділити свій біль. Наскільки важливо, аби люди, які постраждали від війни, не залишалися самі. Аби було кому допомогти їм вистояти. 

Психологічною підтримкою Громадська організація СТАН займається майже від початку повномасштабного вторгнення. Відтоді вдалося залучити фахівців у кількох областях, допомагати переселенцям, волонтерам. І цей досвід показав, як важливо працювати комплексно. Тому зараз, в рамках проєкту  “Невідкладна допомога та захист постраждалих ВПО в Україні, та українських біженців у Молдові” СТАНу вдалося створити команди психосоціальної підтримки, в кожній з яких, крім психологів, є соціальна працівниця або працівник, освітянин або освітянка. 

Гора неминучих проблем 

Попри власне психологічну підтримку, йдеться й про те, щоб допомогти людям адаптуватися в новому середовищі, розібратися з купою неминучих проблем. Скажімо, треба зареєструватися, щоб отримати гуманітарну допомогу чи якісь виплати. Треба знайти житло. Треба влаштувати дітей до школи, садочка. Треба доступу до медичних послуг, а значить — зрозуміти, де є найближчі лікарні, клініки, підписати договір з сімейним лікарем чи лікаркою. Треба, треба, треба… Кожна з цих справ не є надскладною. Можна дізнатися, записатися, все з’ясувати. Та коли людина в стресі, в незнайомому місті — це дуже тисне. Й допомога з цими справами не менш важлива, як психологічна підтримка. Зрештою, одне не відірвати від іншого. Спробуйте зосередитись на подоланні важких переживань, коли бракує грошей і нема де жити.  

Комплексний підхід не лише правильний, він майже неуникненний. Все одно люди запитують про практичні справи, й це не можна ігнорувати. “Ми ще влітку надавали людям психологічну допомогу в лікарні, й у людей було багато соціальних запитів, з якими вони не мали до кого звернутися. — Розповідає психологиня Анна Биволькевич. — Звертались до нас: дізнатися про якусь пенсію, комусь щось привезти, купити. Так воно все змішалось докупи й це було складно. Тепер, у цьому проєкті є можливість розділити. Якщо в людей є такі питання — то ось контакти соціальної працівниці, звертайтеся. Це дуже класно”. 

В Івано-Франківській команді соціальною роботою займається Дар’я Лагутіна. Дар’я приїхала з Вугледара Донецької області. Вона сама переселенка й дуже добре розуміє обставини, запити людей, із якими спілкується. “Коли й почала тут працювати, та й до того, я теж стояла в чергах; у ЦНАП чи за гуманітаркою. — Розповідає Дар’я. — Розмовляла з людьми, давала таку саму інформацію, як даю зараз. Мені це абсолютно не важко. Допомагати людям приємно.” 

Дар’я консультує, куди можна звернутися з тими чи тими потребами. Де є можливість отримати гуманітарну допомогу: харчі або речі для побуту, як от ковдри, подушки, посуд. Часто звертаюся із запитами навчання дітей, тоді Дар’я скеровує їх до освітянки проєкту Надії Яреми. У просторах дружніх організацій “Я — Маріуполь”, “Вдома” Надія проводить різноманітні творчі, розвиваючі заняття. Коли звертаються за чимось конкретним, як уроки іноземних мов, чи робота з логопедом, Дар’я шукає де в місті є такі можливості для переселенців безкоштовно. 

Запитують і про психологічну підтримку. 

Ми та наші емоції 

В кожній команді психосоціальної підтримки двоє психологів чи психологинь. Для прикладу, в Івано-Франківську Анна Биволькевич працює з дітьми. З дорослими — психологиня Олена Люклян.  

Перш за все, це відкриті групові заняття.  Для прикладу, щотижня проходять арттерапевтичні майстер-класи ліплення з глини: “Мій глиняний будиночок”. Разом працюють психологиня Олена Люклян та майстриня Зоряна Гошовська. Схожі заходи відбуваються й для дітей. Як от малювання на воді за турецькою технікою ебру. “Це сама по собі вже психотерапія. — Пояснює Анна Биволькевич. —  Можна просто дати дітям воду, ці фарби й це вже буде психологічна робота. Це як магія. Малюнок плаває, він рухливий, можна брати паличку і щось змішувати. Особливо діти захоплені, коли ми його переводимо на папір. Це така техніка, що кожен може відчути себе художником. Не треба вміти малювати. Усі — творці”. 

Є й заняття глибшого рівня. Така, для прикладу, психологічна група підтримки «Я і мої емоції», яку веде Олена Люклян. Особливість у тому, що передбачено вісім зустрічей, де учасниці або учасники постійні. Люди знайомляться, поступово стають відкритішими.  “Діляться проблемами та переживаннями, й ми знаходимо на них відгук. — Розповідає психологиня. — Десь додатково я проводжу психоедукацію, пояснюю базові речі. Часто буває, коли одна з учасниць розповідає про свої переживання, то інша каже: “Я думала, тільки в мене таке”. Вони мають можливість одна в одній впізнати щось своє. Це допомагає розкрити, усвідомити, пережити ці речі в безпечному, прийнятному середовищі”. “На кожному занятті є якесь полегшення. — Каже Уляна, одна з учасниць групи. —  Все ж таки, проговорюється те, про що ти з більшістю не розмовляєш”. 

Також дорослі й діти мають можливість записатися на індивідуальні консультації з психологинями. Найчастіше звертаються після того, як спробували позайматися  в групах. “Є листівки з контактами. — Пояснює Анна Биволькевич. — Та це ім’я і номер, а люди йдуть із чимось дуже особистим. З чимось, в чому вони вразливі. Несуть свій біль. Коли людина не може наважитися на індивідуальну консультацію, вона приходить на групову роботу. Це група, тут завжди легше заховатися. Можна спершу познайомитися, подивитися здалеку на ту психологиню.” 

Сьогодні та завтра 

Ясна річ, можна звернутися, просто зателефонувавши за номером телефону з листівки. Там є прямі контакти всіх фахівчинь та фахівців. Важливо, що ці флаєри розповсюджують у кожному регіоні, де є прихистки, навіть, де немає команди психосоціальної підтримки. Хтось із Запоріжжя, чи з ​Нікополя​ може звернутися до психологині із Закарпаття. Поширюють інформацію і в соціальних мережах СТАНу, і в месенджерах, у групах для переселенців. Важливо, аби люди знали, що є можливість безкоштовно отримати допомогу.  

Ігор Тридуб, координатор напрямку психосоціальної підтримки в проєкті, підкреслює, що наразі йдеться не  про глибинну роботу з травмами, а про те, щоб допомогти людям зібратися, знайти сили рухатись далі. “Здебільшого, зараз уся робота спрямована на зниження психоемоційної напруги, на пошук ресурсів. — Пояснює він. — Бо  не на часі розбиратися в глибинних проблемах, якщо людина не в ресурсі”.  

З іншого боку, необхідно планувати, як із цим працювати далі. Згаданий проєкт довготривалий, він діятиме щонайменше до жовтня 2023 року. Але навіть, якби війна закінчилася завтра, з її наслідками доведеться боротися довше.  “Нам треба планувати роботу на кілька років, а може й на десятки. — Пояснює Анна Биволькевич. — Часто людям потрібен час на самовідновлення. Або чогось чекають, або спочатку адаптовуються до нового міста, й тільки потім підуть до психолога. Це може бути навіть через два роки. І нам треба планувати роботу так, щоб через два роки мати можливість надавати безкоштовну допомогу тим, хто цього потребує“. 

Проєкт “Невідкладна допомога та захист постраждалих внутрішньо переміщених осіб в Україні та українських біженців в Молдові” реалізується Hilfswerk International (Австрія) у партнерстві з Громадською організацією “СТАН” (Україна), організацією для дітей та молоді “Mostenitorii” (Молдова) та асоціацією “Гендерний центр” (Молдова) та фінансується Австрійською агенцією з розвитку (ADA), яка є операційним підрозділом Austrian Development Cooperation, та фондом “Nachbar in Not”. 

Найголовніша мета цієї програми полягає у сприянні наданню гуманітарної допомоги та підвищенню стійкості ВПО в Україні, а також українських біженців у Молдові за допомогою негайного гуманітарного реагування.

Очікується, що завдяки цій програмі потреби близько 37 500 найбільш вразливих ВПО, які постраждали через повномасштабне вторгнення, та українських біженців у Молдові будуть задоволені через надання інклюзивного та безпечного доступу до гуманітарної допомоги та найнеобхідніших товарів і послуг для жінок, чоловіків і людей всіх статей і вікових груп.