Попереду ще два з половиною роки – експерти підбили підсумки екватора влади

15 грудня пройшов круглий стіл громадської ініціативи Виборча Рада UA з метою презентації аналітичної доповіді, підготовленої за результатами проєкту «Нова влада України 2019-2021 роки: досягнення, проблеми, перспективи»*.

Аналітична доповідь розділена на 4 основні блоки, які охоплюють:

1. Інституційну організацію публічної влади;
2. Соціально-економічну політику;
3. Гуманітарну політику;
4. Зовнішню політику, оборону та національну безпеку.

Експертна спільнота розглянула кожен з них і запропонувала свої оцінки та рекомендації владі.

Інституційна організація публічної влади

Загальний висновок — нова влада зберегла європейський та євроатлантичний курс розвитку України, як це визначено Конституцією, та продовжила євроінтеграційні процеси та реформи. Маючи колосальну перевагу на виборах, як президентських, так і парламентських у 2019 році, влада, на жаль, так і не зуміла скористатися унікальним моментом володіння всією повнотою влади в одних руках для проведення у країні радикальних реформ, які вже давно потребує українське суспільство. 

Детальніше коментуючи реформи, Ігор Коліушко, координатор напряму інституційної організації влади, голова правління Центру політико-правових реформ, зазначає: «Замість обмеження депутатської недоторканності, її скасували зовсім, що у наших умовах слабкої демократії може призвести до проблем через недостатню захищеність народних депутатів та втручання у їхню діяльність. Реформа місцевого самоврядування і територіальної організації влади після відкликання відповідних законопроєктів так і не рушила далі: досі триває процес консультацій. Так званий «турборежим» або «шалений принтер» на початку діяльності нової влади становив загрозу парламентаризму країни, проте він вчасно був зупинений самим же парламентом. У виконавчій владі втрачається довіра до державної служби, адже з 2019 року відбувається фактичне знищення інституту, який повинен бути політично захищеним та незалежним. Проте, є і позитиви: було ухвалено цілу низку законопроєктів, серед яких Закон «Про всеукраїнський референдум», Закон «Про адміністративну процедуру», закон «Про тимчасові слідчі комісії і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України», впровадження адміністративно-територіальної реформи на базовому і субрегіональному рівнях». 

Юлія Кириченко, членкиня правління Центру політико-правових реформ, доповнюючи координатора напряму, говорить про те, що за перші 2 роки парламент не ухвалив жодного із внесених у перший же день законопроєктів про зміни у Конституції України, а закон про референдум передбачає реальне народовладдя, він повністю відповідає конституційному регулюванню та міжнародним стандартам і не дозволяє проведення маніпулятивних референдумів. З іншого боку, насторожує політично-правове протистояння Президента та Конституційного Суду. На думку експертки, дії Володимира Зеленського спрямовані радше на отримання впливу на Конституційний Суд, ніж на його реальне реформування.

Соціально-економічна політика

У цілому, нова влада отримала у спадок від попередньої влади країну з економікою, яка перебувала на етапі післякризового зростання, країну, в якій відбулися серйозні зміни у різних сферах економіки: у повному обсязі почала діяти Угода про асоціацію, була створена і вже довела свою ефективність система публічних закупівель Prozorro, відбулася реструктуризація зовнішнього боргу та очищення банківської системи, та інші зміни.

Водночас, за словами Ігоря Бураковського, Голови Правління Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, координатора напряму соціально-економічної політики, нова влада також успадкувала цілу низку «традиційних» для України соціально-економічних проблем: критичний стан інфраструктури у широкому розумінні цього терміну та пенсійної системи, стійкий дефіцит інвестиційних коштів, неефективне використання обмежених бюджетних коштів, застаріла структура економіки, яка потребує масштабної модернізації, тощо. Серед викликів нової влади слід зазначити також і пандемію COVID-19, українсько-російські газові стосунки та російську агресію, ідеологію сталого розвитку, зовнішні економічні шоки та поки безпрецедентний рівень інформаційної відкритості.

«Традиційно усі здобутки нової влади відбуваються у перший рік правління, як це зазвичай і буває. Зараз бачимо відтік і перетік з лібералізму в державництво/держизм, тобто збільшення впливу держави на економіку», — продовжує Павло Шеремета, незалежний експерт, Голова Ради Шумпетерівської Школи Інновацій. За його словами, останні законопроєкти, розглянуті у парламенті, зокрема йдеться про законопроєкти № 5600 (ресурсний) та № 3739 (про локалізацію), зменшують економічну свободу в Україні. Наша країна залишається єдиною не вільною економікою у Європі, незважаючи на наш економічний прогрес. Країни, у яких забезпечена свобода економіки, значно швидше підіймаються в економічному плані після впливу пандемії COVID-19. 

«Є ще два з половиною роки — досить великий період часу, який потрібно присвятити руху в євроатлантичному напрямку, вивільненню української економіки від утисків держави, підвищенню інноваційності та підприємливості, а також боротьбі з інфляцією, яка вже починає зростати», — підсумував експерт.

Гуманітарна політика

«Влада продовжує політику і реалізацію того, що було закладено попередниками. Нові рішення частіше виявляються непослідовними та вимагають переосмислення», — характеризує діяльність влади у гуманітарній сфері Євген Бистрицький, доктор філософських наук, голова Виборчої Ради UA, координатор напряму гуманітарної політики.

Детальніше щодо реформ:

• Права людини. Поряд з певним прогресом у вирішенні питань з правами людини, низка рішень нової влади були руйнівними з точки зору верховенства права та прав людини;
• Влада і громадянське суспільство. Системного діалогу влади і організацій громадянського суспільства не існує. Головним викликом для громадянського суспільства залишаються кримінальні напади на громадських активістів;
• Політики влади в сфері культури. Два з половиною роки від часу перебування нової владної команди засвідчили тяглість реформи культурної політики, розпочатої минулою командою, проте цей поступ був суперечливим;
• Політика влади у сфері державно-церковних відносин. Недостатньо просто «не використовувати релігію як політичний інструмент». Важливо зупинити втручання іноземних релігійних центрів для досягнення їхніх політичних цілей;
• Політика історичної пам’яті великою мірою розвивається за інерцією попереднього періоду — під знаком декомунізації, дерусифікації та протистояння «русскому миру» як всередині країни, так і зовні;
• Мовна політика. У публічному просторі декларується повага до «державної мови» і заклики до рівноправності усіх «рідних» мов усіх громадян. На законодавчому рівні підтримка «державної мови» не підкріплювалася ні нормативними, ні фінансовими рішеннями.

Вадим Міський, «Детектор медіа», Наглядова рада Суспільного мовлення, Рада з питань свободи слова та захисту журналістів при Президентові України, про медійну політику: «Із суспільним мовленням запізнилися на 25 років, з переходом на цифрове телебачення — на 15 років. Уже 10 років йдеться про нові сервіси, які знаходяться повністю поза регулюванням. Закон про медіа є, але він надто масштабний і охоплює надто багато питань одразу».

Стан справ у медійній та інформаційній сфері, яка залишається здебільшого контрольованою олігархами, можна охарактеризувати як невчасність реагування держави на потреби медіаіндустрії, що стримує її розвиток і призводить до незахищеності медіа споживачів. Разом з тим, варто відзначити позитивні зрушення у боротьбі з дезінформацією, зокрема закриття пропагандистських телеканалів, хоча й у спосіб, який потребує врегулювання у законодавстві.

Зовнішня політика, оборона та національна безпека

Зовнішня політика України на даний момент — це політика емоцій. Емоційне ставлення визначає зовнішні політичні меседжі і роботу з міжнародними партнерами. Відтак, це стає викликом для зовнішньої політики, на думку Павла Клімкіна, Міністра закордонних справ 2014-2019 роки, координатора напряму зовнішньої політики, оборони та національної безпеки.

Серед досягнень зовнішньої політики однозначно слід виокремити звільнення заручників та Кримську платформу. Проте ні те, ні те поки немає продовження і ризикує залишитися лише жестами, які не стали послідовними історіями. Хоч у зовнішній політиці сталість — основний критерій її оцінки.

Дуже тривожним є те, що рішення про Україну ухвалюють без України, зокрема це стосується переговорів Президента Америки Джозефа Байдена та Президента Російської Федерації Володимира Путіна. Зараз для України основним викликом є створення власної гри та свого розуміння системи, яка постійно змінюється. 

Щодо Донбасу, Україна знаходиться у глухому куті, поступово втрачаючи його через  видачу російських паспортів і повзучу економічну інтеграцію регіону. Виклик — побудувати нову стратегію дій щодо Донбасу.

«Ми стали менш суб’єктними, у нас є проблеми з довірою і  проблема з тим, як нас сприймають», — загальний висновок Павла Клімкіна щодо ведення зовнішньої політики новою владою.

Олексій Гарань, професор НаУКМА, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, зосередився на рекомендаціях експертів:

1. З одного боку має бути амбітність, а з іншого — не завищувати очікування і не провокувати розчарування як в українському суспільстві, так і серед наших партнерів;
2. Необхідно посилювати нові регіональні ініціативи за участі України: Люблінський трикутник та Асоційоване тріо;
3. Напрямок США — налагодження регулярного політичного діалогу, а також підготовка візиту Президента США до України, враховуючи те, що востаннє американський президент відвідав нашу країну у 2008 році;
4. По лінії НАТО важливо зосередитись на належній підготовці та виконанню Річних національних програм з фокусом на ті реформи, які у НАТО вважають ключовими (демократичний цивільний нагляд за збройними силами, реформа СБУ);
5. Подальший рух на шляху європейської інтеграції: має бути продовжено процес перегляду Угоди про асоціацію, а також приєднання України до ринку промислових товарів ЄС (Угода АСАА);
6. У стосунках з азійськими партнерами не слід концентруватися лише на Китаї і, взагалі, в умовах війни з Росією варто пам’ятати, що наші партнери знаходяться на Заході;
7. У стосунках з Росією ми зайшли у глухий кут, вона і далі переходить всі червоні лінії. Найближчим часом не очікується реального прориву у цьому напрямку. 

«Зараз фактично йде повзуче вторгнення Путіна. Воно почалося раніше, а не сьогодні», — підсумовує Олексій Гарань.

Минуло два з половиною роки владної каденції. Ще два з половиною попереду. Експертна спільнота підкреслює, що є зрушення, є продовження попередніх і започаткування нових реформ, але, у той же час, в окремих сферах спостерігається «відкат» назад. Детальніше про це — у повному тексті аналітичної доповіді за результатами проєкту «Нова влада України 2019-2021 роки: досягнення, проблеми, перспективи».

Повний текст аналітичної доповіді доступний на сайті Школи політичної аналітики за посиланням. 

______________________________________________
*Проєкт здійснюється Школою політичної аналітики НаУКМА за фінансової підтримки Міжнародного Фонду «Відродження».

Аналітична доповідь підготовлена за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» у межах проєкту «Нова влада України 2019-2021 роки: досягнення, проблеми, перспективи». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду «Відродження».