Працевлаштування людей з інвалідністю в Україні – чому не спрацьовує система квот?

В Україні на законодавчому рівні закріплено квоту, яку мають виконувати роботодавці при прийомі на роботу людей з інвалідністю. Так, відповідно до ст. 19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств, установ, організацій, в тому числі підприємств громадських організацій людей з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, з чисельністю працюючих 8 та більше осіб, норматив робочих місць встановлюється в розмірі 4,0 % від чисельності штатних працівників, а якщо працює від 8 до 25 осіб, – у кількості одного робочого місця.

Згідно з чинним законодавством, роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування людей з інвалідністю відповідно до нормативів робочих місць. Нормативи поширюються як на державний, так і на приватний сектори економіки. Та українські роботодавці не завжди дотримуються цієї квоти. Це свідчить про те, що закон, який покликаний дбати про забезпечення громадян з інвалідністю правом на працю, насправді не завжди виконується.

Так, за січень-серпень 2017 року державними інспекторами праці виявлено 977 порушень вимог законодавства щодо працевлаштування людей з інвалідністю. Було зафіксовано 482 випадки невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що. Це складає 49,3% від загальної кількості порушень. У відділеннях Фонду соціального захисту людей з інвалідністю не пройшли реєстрацію 146 роботодавців на яких працює 8 та більше осіб. 349 роботодавців не подали звіти про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. Зрештою, державними інспекторами праці було складено та передано до суду 412 протоколів про адміністративні правопорушення.

Цікавим є той факт, що на державні підприємства, установи і організації не поширюються умови щодо сплати санкцій за недотримання встановленого нормативу на працевлаштування людей з інвалідністю. Відповідно, за даними аудиту Рахункової палати України державних установ і підприємств, переважна більшість бюджетних установ в Україні ухиляється від виконання цієї квоти. Що стосується підприємств та організацій, які не належать до державного сектору, то вони зобов’язані сплачувати санкції за невиконання квоти. Однак, навіть це не змушує багатьох роботодавців брати на роботу працівників, які мають інвалідність. Так, з грудня по січень 2016 року роботодавцями, які не виконали нормативу щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, сплачено вдвічі більше адміністративно-господарських санкцій, ніж було заплановано державою. Це свідчить про небажання роботодавців брати на роботу осіб з інвалідністю або принаймні про те, що простіше сплатити санкцію ніж створити відповідні умови та знайти потрібного працівника.

Але існує й інша сторона цієї проблеми. Велика кількість роботодавців не виплачують санкції, тому що зробили все від них залежне для виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю: створили спеціальні робочі місця та здійснювали пошук осіб з інвалідністю, зокрема шляхом залучення Державної служби зайнятості. Однак, вони так і не змогли виконати норматив з працевлаштування людей з інвалідністю. Тому суди не вбачають підстав для стягнення санкцій з таких роботодавців.

Як бачимо, чинний порядок сплати роботодавцями адміністративно-господарських санкцій, по-перше, не заохочує їх до працевлаштування осіб з інвалідністю, а, по-друге, не має жодного сенсу в умовах, коли роботодавці не в змозі знайти та працевлаштувати необхідну кількість працівників. Це означає, що задля ефективного працевлаштування осіб з інвалідністю, Україна має подбати не лише про доопрацювання законів, але й про реформування Служби зайнятості.

Cтаття була підготовлена за сприяння Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках проекту «Громадська синергія» під егідою Української сторони Платформи громадянського суспільства Україна-ЄС. Зміст цієї статті є виключною відповідальністю ГПО «Права людини» і не обов’язково відображає точку зору Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження».