Проєкт про людей. Кут 772

Протягом літа 2024-го року ГО Культурний діалог та ГО Конгрес Активістів культури шукали живі прояви нематеріальної культурної спадщини та натхненних спадкоємців у Харківській та Тернопільській областях у двох громадах та відстані 772 кілометри. У результаті провели нетворкінгову подію та виставку сучасного мистецтва “Кут 772. Скарби” у співпраці з Полтавським обласним краєзнавчим музеєм імені Василя Кричевського. 

Фото: Світала Погасій. Відкриття виставки “Скарби”

Проєкт базується на практиках просторів: “Хати-мазанки на Белебені” у Краснокутській громаді та “Мистецької резиденції Назарія Войтовича” у Збаразькій громаді. 

Кут 772 – це зустрічі та взаємодії ідентичностей у процесі архітектурно-мистецької дослідної програми резиденцій, котра була реалізована за співфінансування програми ZMINA: Rebuilding, створеною за підтримки European Union in Ukraine в рамках спеціального конкурсу заявок на підтримку українських переселенців та українського культурного і креативного секторів, за підтримки IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives., Trans Europe Halles та Malý Berlín.

Фото: Ірина Каць. Програма досліджень у Збаразькій громаді

Команда пілотної програми мистецько-архітектурної дослідної резиденції об’єднала дослідницю нематеріальної культурної спадщини, кураторку мистецьких проєктів, архітектора-урбаніста, мисткиню, котра зосереджена на дослідженнях ідентичностей, та митця, котрий своїми проєктами реагує на соціальні та геополітичні виклики. 

Розвивали ідею Ірина Каць – дослідниця, Люся Ничай – кураторка, Роксолана Дудка – мисткиня, Вартан Маркар’ян – митець, Олександр Столовий – архітектор-урбаніст.

Різноманітні експертизи та підходи членів команди зробили процес дослідження багатогранним та об’ємним. 

Команда розпочала свою роботу онлайн та визначилась з питаннями, відповіді на які вони вирушили шукати у дві громади на відстані 772 км. Кожна програма тривала тиждень. Це дозволило отримати перші враження, подивитись свіжим оком на громади, знайти найсміливіших публічних креативних людей та почати комунікацію. 

Переосмислення досліджень частково відбулося у період підготовки до виставки, візуально-наративної презентації самобутніх особливостей громад. Теоретичні питання, що постали у процесі досліджень були винесені на публічне обговорення під час нетворкінгової події. 

Команда проєкту пропонує зануритись у роздуми та визначити для себе цінність та значення живої спадщини, яка буде жити допоки живі носії. А найважливіше відновити цінність різноманітності української традийної культури, підсвітити своєчасність знань, умінь і навичок, котрі актуальні сьогодні та мають потенціал бути базою для креативності, і як висновок, на вершину цих усвідомлень поставити людину – носія, спадкоємця, майстра, кожного та кожну з нас.

Фото: Свтлана Погасій. Нетворкінгова подія.

Довкола цих наративів відбувались дискусії нетворкінгової події «Кут 772. Скарби», котрі обʼєднали у внутрішньому дворику Полтавського краєзнавчого музею ім.Кричевського науковців, архітекторів, митців, майстрів, менеджерів культури та представників креативних індустрій, незалежних дослідників і людей, причетних до збереження та розвитку традиційних знань, екологічних будівельних та стилістичних традицій із фокусом на урбаністику міст і сіл.

Деякі важливі думки з дискусії про майбутнє культурної спадщини. 

Зоряна Рибчинська у своїй доповіді зазначила, що актуальність культурної спадщини логічно зросла під час війни, бо і саме розуміння важливості її збереження  виникло поряд з війнами, котрі спричиняють руйнування та викрадення цінностей. І що саме питання про те, чим є нематеріальна культурна спадщина – а саме те, без чого ми не можемо жити і бути тими, ким ми є, – постало на рівні питання безпеки. Людина себе почуває безпечніше, коли вона розуміє хто вона, звідки і що її оточує. 

Елементи нематеріальної спадщини, звичаї, традиції, ритуали і т.п не можуть вважатись повноцінними без носія, без місця, спільноти та людей, які її створюють. А також лише за суспільною згодою ми можемо визначити що з минулого ми продовжуємо використовувати і будемо це робити у майбутньому. 

Ліза Євсєєва поділилась історією заснування громадського руху довкола збереження матеріальної культурної спадщини, архітектурного ансамблю Нової Каховки: будинків з “кам’яними вишиванками”. До повномасштабного вторгнення росії в Україну, в  процесі боротьби із забудовниками її команда віднайшли історію про Григорія Довженка, художника бойчукіста та його учнів, які у 1950-ті повоєнні роки намагалися утверджувати українську ідентичність, у тому числі і мешканців затоплених українських сіл. В основі феномену оздоблення нових повоєнних будинків “кам’яними вишиванками” – безцінні знання, які плекалися та використовувались бойчукістами в умовах тоталітарної системи. Тепер, в умовах воєнного часу Ліза, як кураторка проєкту “Окупована спадщина: кам’яні вишиванки Нової Каховки” підвищує обізнаність про історію Нової Каховки та проводить воркшопи, аби знання та техніки монументального оздоблення “кам’яні вишиванки” не були втраченими.

Дмитро Дорошенко з юридичного боку підкреслив, що використання традиційних знань, зокрема стилів розпису сучасними майстрами чи митцями продовжує традицію, несе знання та зберігає їх таким чином для майбутніх поколінь. 

Богдан Малій у свою чергу зазначив важливість узаконення авторських прав та права інтелектуальної власності на рівні держави, що полегшить та допоможе презентувати Українську культуру на міжнародному рівні. 

Олег Рибчинський, говорячи про традиційну забудову українських старовинних міст зазначає, що їх особливість по всій території це – самоврядність та самозарадність. 

Олександр Столовий підкреслює, що багато культурних нашарувань не встигали зафіксуватись у повільній архітектурі України, тож ціннісні, світоглядні речі варто шукати у інших проявах культури, зокрема в нематеріальній спадщині.

Артур Ароян звертає увагу на архітектурну традицію, котра вийшла з народу, стала романтизованим стилем українсього модерну і повернулась у народ, у копіях чи репліках у приватному будівництві. 

Олег Рибчинський також висловлює сумнів щодо відновлення традиційних форм у будівництві через споживацьку людську природу і пропонує усе що не можемо у такому середовищі використовувати, – фіксувати у книжках, а рано чи пізно знання повернуться. Вважає, що культура містобудування має орієнтуватися на людей, тож при відбудові розуміти та пам’ятати як то було, коли місто засновувалось, щоб скористатись цими знаннями. 

Послухати дискусії у запису можна на сайті проєкту за посиланням: https://kut777.framer.website/events 

Про знання, традиції та вміння та їх потенціал для підтримки ідентичності та процесів відновлення та відбудови наочно презентувала виставка результатів програми резиденцій. 

Виставка «Кут 772. СКАРБИ»

Разом із кураторкою Люсьою Ничай, митці Роксолана Дудка і Вартан Маркарʼян та архітектор і письменник Олександр Столовий створили цифрові роботи та фізичні арт-обʼєкти в продовження досліджень, висловлюючи враження та занепокоєння, погляди в минуле та майбутнє. 

Основою для цих рефлексій стала творчість місцевих та заїжджих художників та майстрів. В експозиції представлено ряд артефактів, котрі і є доказовою базою дослідження контексту Збаразької та Краснокутської громад. 

Серед «Скарбів» можна було побачити оригінальні артефакти родин ковалів Міщенків та майстрині по бісеру Галини Михальської, абстрактний живопис Сергія Декалюка та документальне відео Світлани Погасій лемківської пісні у виконанні Віктора Мандзюка. Роботи з колекції Мистецької резиденції їм.Назарія Войтовича, резидентів програм 2017-22 років: Олександри Павловської, Роксолани Угринюк, ТхТ групи, Володимира Шумило. А також роботи друзів простору затій «Брати»: Люби Попової, Олени Мойсеєнко, Олени та Анни Спірідонових, Вʼячеслава Нікітченко, Олексія Васильєва.

Проєкт “Кут 772″ поєднав дослідження нематеріальної культурної спадщини з сучасним мистецтвом і архітектурою. Ми спробували інтегрувати традиційні знання та вміння у сучасні культурні формати, підкреслюючи важливість спадкоємців спадщини.

Однією з головних цінностей проєкту є взаємодія різних гравців — від місцевих майстрів і місцевої влади до сучасних митців, юристів, підприємців, архітекторів та дослідників. Такий міждисциплінарний підхід дозволив не тільки виявити та зробити більш видимими важливі традиційні знання та вміння локальних громад, а й включити в дискурс про культурну спадщину питання авторського права, правового режиму охорони географічних зазначень, можливості комерціалізації для громад.

Ми побачили, що для збереження спадщини, поряд з її фіксацією та документуванням, надзвичайно важливою є активна участь спадкоємців — людей, які живуть цією спадщиною щодня. Їхній голос був важливим у процесі дослідження, і саме вони стають містком між минулим і майбутнім.

Проєкт підкреслив, що для сталого розвитку громад нематеріальна спадщина може бути не лише культурним ресурсом, а й інструментом соціального згуртування та економічного піднесення. Ми переконалися, що сучасне мистецтво та традиційні знання можуть співіснувати, взаємодіяти та створювати нові цінності, актуальні сьогодні.

Це лише початок шляху. Результати цього пілотного проєкту закладають основу для подальших досліджень в інших регіонах України, зокрема через резиденції, воркшопи та мистецькі проєкти. І ми продовжимо шукати нові способи актуалізації спадщини та її інтеграції у сучасний культурний простір.

Проєкт «Кут 772» демонструє, що спадщина житиме, поки живі її носії, і вона має величезний потенціал бути рушієм креативності, підтримки та відродження ідентичностей як окремих громад, так і країни в цілому.

Про перебіг проєкту детальніше читайте на Facebook 

Проєкт про людей. Кут 772. 

Люся Ничай, Ірина Каць.