Самобутність релокованих громад: виклики та шляхи збереження

Один із найбільш гострих викликів, що постав перед релокованими громадами, — це збереження їхньої самобутності. Яким буде та чи буде майбутнє у громад, прямо залежить від того, наскільки успішно вони впораються з цим викликом. Аби спільно знайти можливості підтримки переміщених громад у часи випробувань на міцність, 28 січня 2025 року Мережа правового розвитку (МПР) спільно з запорізькою ГО «СТЕП» організували відкриту дискусію. Захід зібрав 40 учасників/ць із 24 громад Запорізької та Херсонської областей, а також із Києва, Івано-Франківської та Закарпатської областей. Розповідаємо про життєві виклики релокованих і приймаючих громад та їхню взаємодію.

На фото: учасники/ці дискусії

«У 2024 році ми розпочали роботу з релокованими громадами, як такими, які сьогодні потребують додаткової уваги. Оскільки всі ми спостерігаємо, як різні програми допомагають громадам розробляти стратегії відновлення та розвитку, та, на превеликий жаль, дуже мало уваги приділяється тим громадам, які сьогодні знаходяться не на своїх територіях, але продовжують гуртувати своїх людей, тримати зв’язок і при цьому думати про те, яким чином залишатися тими, ким вони є, зберігати свою самобутність та культурну ідентичність», — зазначила на початку директорка з організаційного розвитку МПР Ірина Чайка.

Зі вступним словом звернувся до учасників/ць дискусії голова правління ГО «СТЕП» Олексій Агєнтаєв. 

«Поки що ми не можемо повернутися на рідні території, але Україна — велика. Є приймаючі громади, є люди, готові підтримати тих, хто тимчасово поза домом. Разом долаючи виклики, ми знайдемо в собі сили йти далі і розвиватися», — наголосив Олексій Агєнтаєв.

Релоковані громади: боротьба за існування

Досвідом функціонування у релокації поділилися представниці Молочанської та Терпіннівської громад Запорізької області.

На фото: начальниця Молочанської МВА Ірина Липка

Начальниця Молочанської МВА Ірина Липка (Запорізька область) розповіла, що територія їхньої громади окупована від 26 лютого 2022 року. З червня того ж року громада, її адміністративний центр, перебуває у місті Запоріжжя, що за 100 кілометрів від Молочанська. 

«Ми подумки туди іноді повертаємося, але фізично потрапити не можемо», — зауважує Ірина Липка. 

У Запоріжжі Молочанська військова адміністрація розпочала роботу 1 червня 2022 року, не маючи на той час ані техніки, ані приміщення. Спочатку працювати доводилося в одному кабінеті з адміністрацією іншої переміщеної громади — Преображенської.

«Зараз ми маємо приміщення і завдяки міжнародним партнерам — техніку, проблема не в цьому. Проблема у тому, що, незалежно від того, де перебуваємо, ми повинні зберегти ідентичність нашої Молочанської громади, щоб люди — і ті, які знаходяться на тимчасово окупованій території, але чекають Україну, і ті, які знаходяться в Запоріжжі, і за межами Запоріжжя в Україні, а також за кордоном — знали, що є громада, що вона працює, що ми готові подати руку допомоги кожному нашому жителю, де б він не знаходився», — акцентує Ірина Липка. 

Громада створила «Простір єдності», залучає жителів, які перебувають у Запоріжжі до різноманітних заходів для спілкування, як-от «Кава з головою громади», та для психологічного розвантаження.

«Ми хочемо, щоб наші люди розуміли, що громада є, що у громади є мета — обов’язково повернутися на свою територію. Люди дуже потребують спілкування, різнопланової підтримки, як психологічної, так і гуманітарної», — підкреслює Ірина Липка.

З її слів, зараз, на третьому році повномасштабної війни, стало в рази складніше забезпечувати жителів необхідною гуманітарною допомогою. Водночас, громада робить все можливе, щоб ця допомога не зупинялася. Причому нині, так само, як і у перші місяці війни, Молочанська громада надсилає гуманітарну допомогу жителям своєї громади по всій Україні. Щомісяця це — близько 200 наборів допомоги.

Крім того, Молочанська громада має низку програм соціальної підтримки вразливих категорій населення, виділяє кошти на лікування. Для цього адміністрація громади намагається залучати кошти, подаючи грантові заявки на участь у проєктах міжнародної підтримки та встановлює партнерські відносити з закордонними громадами й організаціями. Проте тут є перешкода: міжнародні партнери відмовляються співпрацювати з тимчасово окупованими громадами. Спосіб подолання цієї перешкоди релоковані громади вбачають в укладенні тристоронніх партнерських угод у форматі: окупована громада — громада, яка знаходиться у більш безпечному місці (Центр або Захід України) — міжнародний партнер.

«Це необхідно для того, щоб після деокупації  ми могли максимально швидко налагодити партнерські відносини з міжнародними партнерами, в тому числі щодо написання спільних грантових заявок, оскільки це не швидко робиться. У нас на території, ми вже знаємо, багато зруйнованих об’єктів: і школи, і будинки культури, і міська рада, і дорожня інфраструктура. Тому це буде непроста робота і треба буде якнайшвидше залучати кошти на відбудову», — пояснює Ірина Липка.

У Запоріжжі у громаді працюють ЦНАПи, які надають людям різні види послуг, розвинена сфера культури, функціонує служба у справах дітей, інклюзивно-ресурсний центр для дітей із особливими освітніми потребами, ДЮСШ із дистанційним відділенням кіокушинкай карате, що бере участь у змаганнях в Україні та за кордоном. Значну увагу Молочанська громада приділяє комунікації і правдивому інформуванню всього населення про те, що відбувається в громаді.

«Разом із громадською організацією «Yes» брали участь у програмі зі стратегічної комунікації: писали статті, спрямовані на об’єднання жителів громади, які залишилися на тимчасово окупованій території, і тих, які знаходяться на підконтрольній Україні території. Адже за три роки окупації у людей з’явилися протиріччя у поглядах на багато питань. Дуже важливо протидіяти російській пропаганді», — каже Ірина Липка.

Перебуваючи у релококації, Молочанська громада розробляє свій логотип. В його основі — крапля води, оскільки брендом громади є Молочанська вода. До окупації на території громади працювали заводи з розливу питної води. Громада підготувала власні презентації, розмістила одну з них на платформі Cities4Cities, адже прагне, щоб про неї дізнавалися у світі.

Щодо Терпіннівської громади, то вона також має свій бренд — це мелітопольська черешня. Саме на цю громаду припадало до 30% урожаю черешень, зібраних у Мелітопольському районі. Також у громаді є і цілющі джерела, стрімко розвивається сільське господарство — рослинництво.

На фото: заступниця голови Терпіннівської громади Ольга Воропай

«Близько двох тисяч, 80%, наших людей вийшли з окупації ще у 2022 році. Виходили без нічого — жодних речей, продуктів харчування — гуманітарним конвоєм між Василівкою, Токмаком і Запоріжжям. Першою приймаючою стороною було Запоріжжя. Це був гуманітарний колапс», — пригадує заступниця голови Терпіннівської громади Ольга Воропай (Запорізька область).

На початках переміщеним жителям громади допомагали гуманітарний штаб, національні і міжнародні громадські організації, благодійні фонди. З часом чимало родин почали мігрувати далі — в різні області України та за її межі. Траплялися випадки, коли жителі вирішували і поверталися додому, в окупацію.

«Для нас збереження нашого людського ресурсу — це величезний пріоритет. Ми зробили невелике дослідження, де живуть наші терпіннівці. Найбільше — це Хмельницька, Одеська, Київська та Житомирська області», — зазначає Ольга Воропай.

У фокусі уваги Терпіннівської громади — сфера освіти. Однією з перших у Мелітопольському районі громада запустила освітній процес, до якого вдалося залучити дітей, які знаходяться у різних куточках України, як у підконтрольних, так і непідконтрольних владі областях, а також за кордоном.

«Освіта — це такий місток між людьми, які живуть і на підконтрольній території, і на непідконтрольній, і за кордоном. І втрати цього місточка не можна, це буде для нас боляче», — наголошує Ольга Воропай, маючи на увазі поширення інформації про нібито призупинення фінансування галузі освіти для релокованих громад так, як це сталося з галуззю охорони здоров’я (медицини).

За її словами, настрої жителів у громаді зараз песимістичні — люди втрачають віру. 

«Просто говорити: все буде добре, ми повернемось, це вже не працює. Ми вже давно зняли рожеві окуляри. Повинна бути підтримуюча політика держави. Ми хочемо розуміти, що буде далі. Адже без віри і надії жити дуже важко», — зауважує Ольга Воропай.

Інструментами збереження ідентичності своєї громади, крім поширення освіти, Ольга Воропай називає сприяння працевлаштуванню переміщених осіб, отримання соціальних і медичних послуг, гуманітарної допомоги, яку надсилають у різні населені пункти за запитами жителів, як це робить і Молочанська та інші громади, підтримка інформаційного зв’язку за допомогою соцмереж та поширення інформації у медіа і на ресурсах громади.

Громади перебування: підтримка та інтеграція

До міста Калуш Івано-Франківської області у перші місяці після повномасштабного вторгнення прибуло близько 14 000 внутрішньо переміщених осіб, більшість із яких зупинялися тут ненадовго на шляху до країн Західної Європи. Станом на січень 2025 року у місті залишилося близько 5 000 переселенців із різних областей: Донецької, Луганської, Харківської, Запорізької та ін. Це — ті люди, яким немає, куди повертатися. Про це розповів калуський міський голова Андрій Найда (Івано-Франківська область).

На фото: Калуський міський голова Андрій Найда

За його словами, через рік після вторгнення у місті розпочала роботу рада ВПО, яку очолила переселенка з Бахмута. Міський голова зустрічається з представниками Ради практично щотижня. Обговорюють проблеми, з якими зіштовхуються переселенці у Калуші, та разом знаходять можливості їхнього вирішення. Адміністрація міста залучає внутрішньо переміщених осіб до культурних, освітніх, спортивних заходів та, водночас, намагається підтримувати ініціативи переселенців. Зокрема, у Калуші функціонує центр «ЯМаріуполь», який організовує культурні заходи для переміщених осіб.

«Новогродівка Донецької області — наше місто-побратим. У Калуші є спільнота переміщених осіб із цього міста. Цього року раніше ми спільно проводили онлайн читання поезії, а декілька тижнів тому виступали з різдвяними вертепами: новогродівці показували свій вертеп, а ми — свій. Ніби робили все однаково, але відмінності є», — розповідає Андрій Найда.

Міський голова висловлює думку про те, що саме завдяки налагодженим зв’язкам із містами і громадами Сходу, до Калуша з окупованих та прифронтових областей релокувалися багато підприємств.

«Наша громада на Прикарпатті взагалі є передовою: до нас релокувалося понад 40 різних бізнесів, малих і великих. Уже багато підприємств будують із нуля заводи — більше 10 000 кв. м. Ми з ними працюємо в режимі економічного патріотизму, я так це називаю, — каже Андрій Найда, — Коли до нас приїжджає харківський, наприклад, бізнес, ми прекрасно розуміємо, що харків’яни обожнюють своє місто. І ми кажемо: не поспішайте сплачувати нам податки, сплачуйте у ту громаду, в яку вважаєте за потрібну. Їм це відгукнулося, і маємо результат: Харківський міський голова Харкова висловив бажання побратися з містом Калуш. Для нас це — мегаподія».

Голова правління Прикарпатського промислового кластеру (Prykarpattia Industrial Cluster) Наталія Захарова (Івано-Франківська область) підтвердила висловлене міським головою, зауваживши, що містяни намагаються не називати ні людей ВПО, ні підприємства релокованими.

На фото: голова правління Прикарпатського промислового кластеру (Prykarpattia Industrial Cluster) Наталія Захарова

«Ми кажемо, що є старі і нові калушани. Просто зараз з’явилось більше нових калушан», — пояснює Наталія Захарова.

У контексті розмови про збереження самобутності та ідентичності Наталія Захарова підкреслила: щоб створювати культурні чи суспільні ініціативи, потрібно мати фінансові ресурси. А оскільки гроші продукує бізнес, на його підтримці зосередило місто Калуш увагу після 24 лютого 2022 року.

«27 лютого 2022 року ми вже були готові і почали приймати в себе підприємства. Разом із підприємствами приїжджали працівники разом зі своїми сім’ями. Відповідно цих людей треба було поселяти, де були можливості. Жили і в дитячих садочках, і в клубах, і в сільрадах — де завгодно жили люди. Зараз вже триває інший етап — так званого закорінення. Ми кажемо, що хочемо, щоб всі ті, хто до нас релокувалися, повернулися на свої території, адже ми всі хочемо звільнення України. Разом із тим, ми хочемо, щоб всі підприємства, які повернуться до себе додому, залишили свої філії, свої торгові доми у Калуші для того, щоб було краще комунікувати з Європейським Союзом. Від Калуша до полички європейського магазину — 48 годин. Ми це перевіряли», — зазначає Наталія Захарова.

Поряд із великими підприємствами Калуш приймає і фізичних осіб-підприємців. У місто приїхали люди, які намагаються відкрити власну справу, часто вони потребують консультацій і перекваліфікації. Prykarpattia Industrial Cluster надає індивідуальні консультації підприємцям-початківцям, забезпечує супровід у процесі отримання грантів на розвиток бізнесу, час від часу проводить навчальні курси.

За словами Наталії Захарової, ринок праці за останні роки помітно змінився. Тому у Калуші планують відкрити центр перекваліфікації. Наразі тривають домовленості з місцевим Центром зайнятості.

Про доступні релокованим громадам шляхи залучення ресурсів ішлося у другій частині обговорення. Читайте за цим лінком.

Матеріали за темою:

• МПР і СТЕП: у пошуках  можливостей розвитку потенціалу релокованих громад Запоріжжя
• Знайти своє місце під сонцем: життєві виклики релокованих громад — підсумки закритої дискусії