“Шукаймо український вектор!” – підсумки Громадянського лекторію

В форматі живої інтелектуальної дискусії у столиці відбувся І Громадянський лекторій на тему «Прогресивна адженда для людства – й українська суб’єктність», організований Студреспублікою. Республіканці системно займаються проблематикою прогресу і модернізації України, Європи і світу.

26 жовтня 2019 року у Науковій бібліотеці ім. М.Максимовича Київського національного університету ім. Тараса Шевченка на І Громадянський лекторій із міжнародних відносин і місця України в них зібралися небайдужі громадян(к)и і потужні інтелектуали – Олег Бєлоколос, Юрій Буздуган, Андрій Єрмолаєв, Віталій Кулик, Михайло Мінаков (по скайпу), Денис Пілаш. Формат події – інтенсивний лекторій у режимі презентації проблемних позицій у вигляді експертних доповідей із подальшим змістовним обговоренням. Непростий період, який наразі переживає Україна, особливо потребує громадянського просвітництва – систематичних глибоких діалогів про універсальні громадянські цінності, гідне місце нашої країни в глобальному контексті.

Громадянські лекторії – це простір свободи без цензури і хейтспічу, де кожна думка важлива і де немає правильних чи неправильних позицій. Ця важлива ініціатива Студреспубліки збирає активістів/ок, експертів/ок, молодих лідерів/ок і просто небайдужих громадян/ок разом для діалогу про інноваційний розвиток України й особистісну самореалізацію в нових складних умовах, про розвиток людини й універсальні цінності.

Для того, щоб ми були господарями у власній країні і нас поважали закордоном, щоб увійти до топ-20 найбільш розвинутих держав світу за рівнем життя громадян, а не пасти задніх і бути джерелом усе більших колотнеч – необхідно пропрацьовувати питання української суб’єктності.

Під час відкриття І Громадянського лекторію лідер республіканців України Павло Вікнянський наголосив, що інтелектуальний дискурс створюється не в телеефірах чи соцмережах, як у цьому нас намагаються переконати, а в академічних середовищах і вузьких мисленнєвих колах, бо це колективна інтелектуальна творча праця. «Чому саме така тема? Перший виклик, який стоїть перед нами, перед республіканським рухом – підвищувати планку, обговорювати найскладніші теми, які можуть бути, а що може бути складніше міжнародної політики, – акцентував Вікнянський. – Також ви самі бачите, які специфічні історії відбуваються постійно з нашим [державним] керівництвом, тому що вони по суті не володіють матеріалом… а мусили б».

З вітальним словом також виступив друг і партнер Студреспубліки, директор видавництва «Саміт-книга» Іван Степурін, який наголосив, що з великою радістю і повагою перебуває серед людей активних, творчих, інтелектуальних, і радий, що Україну чекають великі зміни, якщо політикою займаються такі люди.

Складові української суб’єктності: цінності, творення альянсів, прагматизм, наявність твердої і м’якої сили

Доповіддю «Нова зовнішня політика України в нових умовах на міжнародній арені» експерт-міжнародник Олег Бєлоколос розпочав інтелектуальний марафон, підкресливши, що українська політика «ані війни, ані миру» призвела до повного руйнування розуміння, що відбувається в світі.

Спікер зауважив, що в нашому суспільстві пропагується дуже одноманітне бачення зовнішньої політики: або Євросоюз, або США, інші варіанти практично не обговорюються. Негативним є і те, що довгострокові цілі Росії в Україні в достатній мірі не аналізуються, а притомної стратегії щодо Китаю взагалі немає.

На чому має стояти українська суб’єктність, на думку фахівця?

• Цінності. Євромайдан був за те, щоб зовнішня політика була не в інтересах елітаріїв, а більшості населення. Якщо цінності будуть інкорпоровані, зрозумілі, відкриті – це зробить нашу зовнішню політику зрозумілою для оточення, для наших друзів, ворогів, партнерів, союзників, передбачуваною, і, в кінцевому випадку, ефективною з т.з. захисту національних інтересів України.
• Альянси. Сьогодні в міжнародному правовому контексті у нас немає союзників, тобто угод про взаємодопомогу у випадку війни. Ми могли б їх шукати серед країн середнього розміру, які прагнуть тримати дистанцію від держав «трикутника». Але поки розуміння follow the rules у нас немає.
• Прагматизм. Якщо молодь не бачить свого майбутнього в країні, то така країна немає майбутнього. Зовнішня політика має працювати для того, щоб створювати умови для розумного залучення інвестицій, для створення нових підприємств, для забезпечення робочих місць.
• Тверда сила. В сучасному світі лише країни, збройні сили яких або самостійно, або у колаборації з іншими країнами можуть дати відсіч будь-якому агресору, і є суб’єктами світової політики.
• М’яка сила. Інфополітика має бути співмірною РФ, багатомовною, активно використовувати інструменти державно-громадського партнерства.

«Хотілося, щоб ця дискусія була тригером для широкої професійної дискусії і важливо, щоб після неї з’явився документ під назвою «Зовнішня політика України», […] повинні бути орієнтири. Маємо діяти оперативно, бо у нас вже немає часу, можливості для України будуть не завжди відкриті. […] Треба шукати український вектор!»

Вихід із кризи – це перезаснування України

Наступним був політолог Віталій Кулик із темою «Чи можлива міжнародна суб’єктність у постполітичному світі». В тлумаченні інтелектуала, постполітика – це коли з політичного дискурсу прибирають слова «конфлікт», «вороги», а значить розмивають основні політичні значення (держава, партії тощо), політика зводиться до, за Бурдьє, «таємниці міністерств», технологій (процедур), імітації, змагання не ідей, а бюджетів, візуалки і таргетування.

Про народний суверенітет забули – і рівність перестала бути актуальною, класові протиріччя приховалися, основні ж конфлікти у світі перейшли у площину приватного (сімейні, етнічні, побутові, ґендерні тощо). Політика втратила зв’язок із реальністю, апеляція ж до активного використання соцмереж ні про що не говорить, бо у них своя внутрішня логіка. Обкатка постполітики відбувається саме в Україні. На жаль, поле для маневру суб’єктності в країні експерименту – дуже вузьке. Вихід – в актуалізації нашого суспільного інтересу.

Український конфлікт є унікальним, специфічним (бо з наддержавою) і вимагає відповідного підходу до його вирішення, але неможливо вирішити його на чужих моделях, на кшталт хорватської, йорданської, Кашміру, Ольстера, Північного Кіпру чи Сьєрра-Леоне. Російська інтервенція – це непроста річ із т.з. міжнародного права, бо спирається на концепт «права, обов’язку на гуманітарну інтервенцію». У принципі, суверенітет став річчю достатньо умовною. Глобальні ж гравці зацікавлені в ґешефті з України.

«Потрібно зосередитися на вирішенні побутових, гуманітарних проблем і навчити суспільство жити в умовах війни», – переконує Кулик.

Вихід на сьогодні – це перезаснування країни, максимально інклюзивний конституційний процес, Конституанта, але в умовах постполітики – це все неможливо, бо… меми, скандали. Треба ж, щоб у політику повернувся конфлікт, протиріччя – і вирішувати їх за допомогою небюрократизованих інститутів (мереж, некомерційних економічних проектів, різноманітних горизонтальних форматів – як зараз під час майдану у Гонконзі).

Міф про середній клас сублімував у міф про нове покоління

«Політекономія «зеленої кризи» – тема доповіді філософа Андрія Єрмолаєва стала фактичним продовженням його розмови «Політекономія дна» в рамках IV Громадянського лекторію про громадянськість у Полтаві. Він зауважив, що ми пережили 2 послідовні трансформаційні кризи: 1-а призвела до розпаду СРСР, а зараз маємо 2-у – це соціальні конфлікти. Наголосив, що тема (міф) масового середнього класу стає головною у глобальній рамці, проте в Україні вона вже сублімується у міфі про спасителя, про обраних представників нового покоління середнього класу, в яких буцімто точно все вийде. І цей новий міф ще довго буде працювати.

Проте «нові» замість інновацій реабілітують трофейну економіку дикого капіталізму. Наразі є 2 лінії конфлікту: горизонтальна – між корпораціями й середнім класом і вертикальна – між державою (і новою елітою) й регіональною владою. І лінія: зараз вже почалися непублічний перемовини між державою і «старими» корпораціями («важкими» активами) – цей конфлікт або конвертується в діалог (а значить, і переконфігурацію влади), або стане непримиренним. Друга лінія протистояння може призвести до серйознішого конфлікту, ніж на зараз на Донбасі, виникає можливість макрорегіонального сепаратизму – економічно, культурного й ідеологічно мотивованого, вже не пов’язаного з зовнішніми інстанціями і великою дипломатичною грою.

Важливо розуміти, що регіональна структура відображає систему балансу суспільного і національного капіталу, як промислового, так і соціального. В Україні через розбалансування «держава-регіон-населення» ми самі створюємо ґрунт розірваної громадянськості. Серед необхідних дій – потрібна реабілітація школи економічної географії. «Якщо нічого не будемо робити, … то знову програємо мажорній частині нового покоління», – підсумував Єрмолаєв.

Потрібна спільна мета

Формат Громадянських лекторіїв передбачає дискусію про все, окрім того, що знецінює людей, сіє ненависть. Екскурс у неоднозначний, але нині дуже популярний геополітичний підхід із виступом «4 унікальні «геополітичні ресурси» України. 4 чинника могутності» зробив публіцист, народний депутат України ІІ скл. Юрій Буздуган. Він звернувся до молоді, закликавши її зв’язати свої життєві шляхи «не зі стартапами, не з малим бізнесом, а з відвічними задачами». А ще спікер нагадав, що згідно геополітичної теорії Україна має 4 «природні ресурси могутності»: природні кордони, геополітичну вісь, цивілізаційний двигун, є частиною Хартленду – водночас, як США, Німеччина і Росія мають лише по 1-2 таких чинника. Насамкінець зауважив, що нам, всьому народу, потрібна спільна мета – створити передову цивілізацію із соціальними стандартами країн «золотого мільярду».

За прогрес треба завжди боротися

Естафетну паличку перехопив політолог Денис Пілаш, який говорив на тему «Чи можливий прогресивний поворот американської політики? Наступні президентські вибори в США: наслідки для країни та світу». Відзначив дух часу: буквально в цей момент відбуваються мережеві протести по всьому світу, спричинені соціальними питаннями, відчуттям злиднів і безпорадності, присутністю несвободи, екологічних проблем – Ірак, Ліван, Гаїті, Еквадор, Гонконг, Чилі тощо. Цілком можливо, що нас чекає світова катастрофа (екологічна, мілітарна, комбінована), що знищить не лише капіталізм, але все людство. В США склалася така ситуація, що наступне покоління знає, що воно житиме гірше за минуле. Через це ліві, соціалістичні ідеї там надзвичайно популярні у міленіалів, молоді, а в мейнстримі з’явилися такі цікаві, незвичні для сучасного Вашингтону явища, як Green New Deal – концепт «нового курсу», спрямований на перебудову економіки на «зелені» рейки і згідно кейнсіанської моделі, та феномен таких надзвичайно рейтингових політиків/ес, як Берні Сандерс й Елізабет Воррен. Щодо найближчих президентських виборів, які будуть в Америці, Пілаш зауважив, що радикального розриву з тією політикою, з тим тоном, який США задають у зовнішньому світі, не станеться навіть, якщо оберуть такого достатньо лівого політика, як Сандерс.

Задача всіх людей прогресу, на думку доповідача, перевинайти прогресивну адженду для людства, врахувавши всі плюси і мінуси лівої теорії та практики. Зокрема, необхідні великі низові рухи, які можуть тиснути, як електорально, так і методами прямої дії. Адже за прогрес треба завжди боротися, і не завжди в світі це виходило мирним чином. Тим більше, коли зараз нова українська влада фактично виступає в ролі «корисних ідіотів» для транснаціонального капіталу.

«Головна надія на сьогодні – це республіканське будівництво й мир»

Завершив програму зі скайп-доповіддю «Соціальний прогрес й Україна» відомий у світі український філософ Михайло Мінаков, який розказав про народження і розвиток ідеї та практики прогресу.

Сучасна соціальна теорія розуміє прогрес в термінах:

• або людського розвитку: збільшення й ускладнення індивідуального вибору; багатство як максимум і бідність як мінімум вибору;
• або соціального прогресу — це здатність суспільства забезпечувати базові потреби населення, можливості для інвалідів і спільнот для покращення якості життя, надавати можливість індивідам розкривати свій потенціал максимально, як це можливо.

Зараз людський розвиток – це збільшення свобод і можливостей людей, покращення їх добробуту. Сучасний людський розвиток – це природній процес, коли прості люди вирішують самостійно ким бути, що робити і як жити.

Прогрес – вселюдське надбання, яке має свою вимірювану матеріальність. Відповідно існує спеціальний Індекс соціального прогресу, який враховує: 1) основні потреби: харчування, базові медичні послуги, часта вода і навколишнє середовище, житло, особиста безпека; 2) основи благополуччя: доступ до базових знань, інформації і засобів комунікації, здоров’я і масовий спорт, стійка екосистема; 3) можливості: особисті права, особистий вибір, толерантність й інклюзивність, доступ до освіти.

Деякі країни значно підвищили свій середній показник (наприклад, Непал, М’янма, Гамбія, Есватіні, Ефіопія), Україна ж робить повільний підйом – але швидше, ніж середня швидкість по світу. Головні недоліки: війна й особиста безпека; освіта (погіршення якості й ексклюзивність); середовище проживання й зменшення якісної води й повітря; прихована бідність і міграція.

До ключових ризиків прогресу філософ відносить небезпеку консервативної революції в Україні і небезпеку повторення революційних циклів. А «головна надія на сьогодні – це республіканське будівництво й мир. […] «Республіка», Студреспубліка і ті дискусії, що точаться у цьому співтоваристві – дуже важливі для України; вони дають нам усім шанс на спільний прогрес».

Після всіх доповідей організатор(к)и та спікери І Громадянського лекторію «Прогресивна адженда для людства – й українська суб’єктність» підбили змістовні підсумки. Павло Вікнянський відзначив, що місце України – на верхівці піраміди прогресу, але це можливо, лише коли ми перестанемо бути країною периферії, станемо суб’єктами в глобалізованому людстві.

Єдність внутрішньої і зовнішньої політик ставить особливі виклики перед тими, хто присвятив свої життя задачі модернізації України. Справа не лише в тому, щоб пояснювати причини й закономірності, але й прискіпливо вдивлятися в майбутнє, конструюючи його.

Партнери: Наукова бібліотека ім. М.Максимовича Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, видавництво «Саміт-книга», Газета прогресивних людей «Нова Республіка», Telegram-канал «Можливості».

Детальніше про проєкт Громадянський лекторій читайте на сайті studrespublika.com.