Спільна заява щодо забезпечення інформаційної безпеки України” (№ 6688)

Спільна заява щодо проекту Закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення інформаційної безпеки України” (№ 6688)

21 червня 2018 року з третьої спроби (перша – 13 липня 2017 року, друга – 19 червня 2018 року) законопроект № 6688 був унесений до порядку денного Верховної Ради України. Ми стверджуємо, що він порушує свободу вираження поглядів, яка гарантується статтею 34 Конституції України та статтею 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, й інші міжнародні стандарти прав людини та вимагаємо його відхилення парламентом.

Законопроект спрямований на законодавче впорядкування питання протидії кіберзлочинності, зокрема, технологічному тероризму та терористичним актам у формі кібератаки. Пропонується розширити поняття технологічного тероризму, додавши у його визначення таку характеристику злочинів: «…та/або спрямовані на порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, на здійснення впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста)»

Головним елементом змін є запровадження у Кримінальному кодексі України такої форми державного впливу як блокування інформаційного ресурсу (сервісу), під яким розуміється «припинення доступу необмеженого кола споживачів телекомунікаційних послуг до визначеного (ідентифікованого) інформаційного ресурсу (сервісу) в інформаційно-телекомунікаційних мережах (системах), через який поширюється інформація, розповсюдження якої заборонене в Україні».

Блокування такого ресурсу (сервісу) та видалення з нього інформації застосовується судом у разі поширення через цей ресурс (сервіс) інформації, з використанням якої вчиняються тяжкі або особливо тяжкі злочини. Блокування визначеного інформаційного ресурсу (сервісу) в інформаційно-телекомунікаційних мережах (системах) застосовується судом у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Відповідний порядок регулюється новою главою 18-1 «Тимчасове блокування (обмеження) доступу до визначеного (ідентифікованого) інформаційного ресурсу (сервісу) в інформаційно-телекомунікаційних мережах (системах)» до якої входять статті 213-1 – 213-6. Зазначається, що «тимчасовим блокуванням (обмеженням) доступу до визначеного (ідентифікованого) інформаційного ресурсу (сервісу) є дії, внаслідок яких тимчасово, на визначений період часу, унеможливлюється доступ та/або поширення інформації з визначеного (ідентифікованого) інформаційного ресурсу (сервісу) через інформаційні, телекомунікаційні та інформаційно-телекомунікаційні мережі (системи) з метою припинення кримінального правопорушення чи запобігання вчиненню іншого». З клопотанням про застосування тимчасового блокування (обмеження) доступу до визначеного (ідентифікованого) інформаційного ресурсу (сервісу) в інформаційно-телекомунікаційних мережах (системах) до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор або слідчий за погодженням з прокурором. «Клопотання має містити відомості про: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв’язку з яким подається клопотання; 3) правову кваліфікацію кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 4) виклад обставин, що дають підстави вважати, що продовження вільного доступу до визначеного (ідентифікованого) інформаційного ресурсу (сервісу) в телекомунікаційних мережах сприятиме вчиненню кримінального правопорушення; 5) ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати визначений (ідентифікований) інформаційний ресурс (сервіс) в інформаційно-телекомунікаційній мережі (системі), доступ до якого планується заблокувати (обмежити)». Відповідно, пропонується створити Єдиний реєстр виконання судових рішень і застосування санкцій у сфері телекомунікацій.

Важливою є також наступна вимога: «суб’єкти господарювання, в тому числі оператори, провайдери телекомунікацій, які використовують міжнародні канали електрозв’язку, зобов’язані за власні кошти закуповувати та встановлювати технічні засоби, які відповідають технічним вимогам, визначеним Адміністрацією Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України за погодженням зі Службою безпеки України, необхідні для блокування доступу до інформаційних ресурсів (сервісів), а також обмеження або припинення надання телекомунікаційних послуг і використання телекомунікаційних мереж загального користування». У разі відсутності у суб’єктів господарювання названих технічних засобів вони можуть «здійснювати пропуск трафіка на договірних засадах виключно до/від телекомунікаційних мереж суб’єктів господарювання у яких наявні такі технічні засоби». Передбачено і чимало інших змін, спрямованих на впровадження названих положень, зокрема і різнопланові штрафні санкції до суб’єктів господарювання.

Законопроект, на нашу думку, є неприйнятним, оскільки він руйнує засади політичної свободи та демократії. Під наведене вище визначення технологічного тероризму підпадає будь-яка дискусія щодо рішень суб’єктів владних повноважень з метою впливу на такі рішення, якщо вона відбувається із використанням мережі Інтернет. Проте залучення суспільства до процесу прийняття рішень суб’єктами владних повноважень є суттю демократичної держави, яке забезпечується через свободу вираження поглядів. Оскільки поширення інформації про рішення, дії (бездіяльності) суб’єктів владних повноважень з метою привернення уваги суспільства до подій, які впливають на життя людей та їх добробут, є обов’язком медіа, запропоновані положення законопроекту підривають саму суть свободи вираження поглядів, заперечують її як таку.

Проект є також неприйнятним й через запропонований у ньому порядок. Фактично на розсуд слідчого, прокурора або судді покладено вирішувати, чи є певна інформація забороненою чи ні. Згідно з пропонованими змінами, тимчасове блокування (обмеження) доступу до визначеного (ідентифікованого) інформаційного ресурсу (сервісу) може бути скасовано ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням прокурора, підозрюваного чи обвинуваченого, якщо в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба. Максимальний строк блокування при цьому не обумовлюється. Тому процесуальне право на оскарження застосування тимчасового блокування (обмеження) доступу власником та/або розпорядником ресурсу, а так само і будь-яких третіх осіб, зокрема і операторів, провайдерів телекомунікацій виглядає ілюзорним.

Таким чином, відкривається простір для безконтрольної сваволі з боку державних органів. Як видається, проект фактично ініціює введення в мережі Інтернет державної цензури, яка не буде підконтрольна і відповідальна перед громадськістю. При чому така цензура здійснюватиметься коштом як раз самих громадян, адже ріст видатків операторів і провайдерів телекомунікацій призведе до компенсації їх через збільшення тарифів для користувачів.

Ми розуміємо, що держава може застосовувати обмеження свободи Інтернету, враховуючи збройний конфлікт з РФ та дії держави-агресора. Але ці обмеження мають бути пропорційними, а не копіювати форми і методи авторитарної та патерналістської російської держави та нагадувати роботу сокирою замість скальпеля.

Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи

Олександр Павліченко, виконавчий директор Української Гельсінкської спілки з прав людини