Сила Правди: як документальне кіно змінює сприйняття реальності у 2024 році

У 2024 році проєкт «Сила Правди» від Вавилонʼ13 став яскравим прикладом того, як документальне кіно може не лише розповідати історії, але й впливати на свідомість людей, протидіяти пропаганді та формувати нові підходи до спілкування в громадах. За підтримки IREX in Ukraine, команда проєкту вирушила в тур містами України, де показувала фільми, що висвітлюють життя під час війни, досвід переселенців, адаптацію в нових громадах і виклики сучасного суспільства.

Початок великого дослідження: кіно як інструмент змін

Одним із нових і амбітних напрямів роботи у 2024 році для Вавилонʼ13 стало соціологічне дослідження, яке започаткували в рамках проєкту «Сила правди». Його мета — виявити й проаналізувати міфи та контрміфи, що існують у громадах, і дослідити, як фасилітовані обговорення після кінопоказів можуть впливати на формування нових поглядів.

«Ми тільки розпочали цю історію, але впевнені, що наші висновки стануть важливими для громади, кінематографістів і всіх, хто прагне змін через культурні ініціативи», — зазначає координаторка проєкту Іванна Хіцінська.

Це дослідження також допоможе напрацювати рекомендації для майбутніх заходів, щоб зробити їх ще ефективнішими у протидії пропаганді та формуванні критичного мислення.

Зі сходу на захід: як кіно формує погляди глядачів 

Подорож проєкту «Сила Правди» стала не лише серією кінопоказів, але й історією про те, як документальне кіно здатне об’єднувати громади, розвінчувати міфи й будувати діалог. Команда Вавилонʼ13 побувала в різних містах України, де кожна зустріч залишала свій унікальний слід, сповнений емоцій, роздумів і відкриттів. 

Все розпочалося у Чугуєві, де презентували перші фільми: «Гості з Харкова» та «89 днів».

«Це було випробування — знайти спільну мову з аудиторією, яка щойно пережила шок війни та втрати. Глядачі, серед яких були переселенці й місцеві мешканці, відкрито говорили про свій біль і труднощі адаптації. Усі дійшли до одного висновку: ворог у нас спільний, і підтримка одне одного є запорукою єдності», — розповідає Галина Лавринець, режисерка фільму «Гості з Харкова». 

Наступним став Златопіль, невелике місто, де атмосфера була зовсім іншою. Тут обговорення перетворилися на майданчик для відкритого діалогу. Люди розповідали про свої стереотипи та сумніви, розбиралися, звідки беруться міфи, й знаходили нові сенси. Ця зустріч довела, що навіть у маленьких громадах є великий потенціал для змін.

«Особливо зворушливою стала зустріч у Харкові. Це місто, яке вистояло в найважчі моменти війни, зустріло наш проєкт із теплом і щирістю. Ми показували історії про харків’ян, а глядачі впізнавали себе в героях стрічок. Емоції переповнювали залу, адже для багатьох це був спосіб переосмислити власний досвід і знайти сили рухатися далі», — згадує режисерка, учасниця проєкту.

Однією з точок на мапі маршруту стало місто Дніпро — це місто стало гуманітарним центром для країни, зустріло проєкт із особливим ентузіазмом. Під час обговорень глядачі не лише ділилися власними переживаннями, але й говорили про те, як важливо зберігати людяність і підтримувати одне одного навіть у найскладніші часи. Тут відбувся показ однієї з найвідоміших стрічок кінооб’єднання Вавилон’13 — «Сильніше, ніж зброя».

«Для багатьох тут це не просто фільми, це дзеркало яке показує, що суспільство за ці роки змінилося, — зазначає учасник зустрічі в Дніпрі. — Такі події допомагають не лише розуміти інших, але й відкривати себе».

У Сумах покази відбувалися в особливих умовах. Щоденні обстріли не завадили місцевим мешканцям зібратися, аби подивитися фільми та поговорити про те, як війна змінює суспільство. Попри постійні бойові дії, що відбуваються досить близько для міста, ми побачили справжню підтримку громади й готовність змінювати свої погляди. На завершення року проєкт тепло прийняв Ужгород. Тут команда представила три стрічки. Обговорення після показів виявилося глибоким і надихаючим. Глядачі говорили про людську силу, про те, як важливо зберігати правду та будувати майбутнє на основі спільних цінностей.

«Кожне місто, де ми побували, принесло свої унікальні історії, але всі вони об’єднані спільною ідеєю: документальне кіно — це не лише спосіб розповідати про реальність, а й інструмент для змін. Кожен перегляд і кожна розмова доводять, що правда має силу», — розповідає команда. 

«Наші герої реальні, їхні історії живі. Саме це робить документальне кіно потужним інструментом впливу», — ділиться режисерка Юлія Шашкова.

Головні висновки 2024 року

За рік проєкт охопив декілька міст, де покази перетворювалися на місця зустрічей, обміну досвідом і відкриттів. Ми переконалися, що кіно здатне розвінчувати міфи. Воно дозволяє побачити війну через долі реальних людей, а не через суху статистику. Обговорення допомагають глядачам формувати власну думку, знаходити точки дотику та розвивати критичне мислення. Правда об’єднує — спільний перегляд і розмови стають основою для побудови діалогу та єдності в громадах.

Плани на майбутнє

Попереду ще багато роботи: у 2025 році команда планує нові міста, покази та дискусії.

«Ми прагнемо розширити аудиторію, удосконалювати підходи та ділитися правдою ще ширше. Адже саме завдяки подібним проєктам ми зберігаємо нашу ідентичність і будуємо суспільство, яке не піддається брехні та маніпуляціям», — підсумовує координаторка проєкту. 

Слідкуйте за оновленнями проєкту та долучайтеся до переглядів і обговорень.
Проєкт втілюється в межах Програми інформаційної стійкості українського громадянського суспільства за підтримки IREX in Ukraine.

Довідка:

Babylon’13 («Вавилон’13») — незалежне об’єднання кінематографістів, що утворилося на початку Революції гідності у 2013 році. Вже 10 років команда фільмує переломні моменти української новітньої історії, слідкує за перебігом російсько-української війни та розповідає про злочини РФ світовій спільноті. За цей час вийшло понад 500 документальних короткометражних фільмів, а також 11 повнометражних стрічок.