У Києві показали українсько-російську виставу

11 листопада на базі Платформи культурних ініціатив “Ізоляція” відбувся показ інтерактивної вистави, яку було створено спільно активними молодими людьми з України та з Росії. Захід організувала українська громадська організація “Театр для діалогу” за підтримки Регіонального офісу Фонду імені Фрідріха Еберта “Діалог Східна Європа”.

У світлому затишному приміщенні колишнього заводу, нині перебудованого для культурних заходів, 13 акторок та акторів — шестеро з РФ та семеро молодих активісток та активістів з України — зіграли спільну виставу. В центрі уваги — шкільна вчителька. Діти хочуть творчості та розвитку своїх особистостей, а Система Освіти — до слова, окремий живий персонаж у перуці з рожевого пір’я та в гігантських окулярах — вимагає…

І, здавалося б, і вимагає хорошого: плану дотримуватися, готувати дітей до іспитів, патріотизм у них зрощувати. Однак тон Системи, а також її підлеглої Завуча, наводить на думку: щось тут не так. Занадто вже авторитарна поведінка персонажів, у руках яких зосереджено шкільну владу. У фіналі і ініціативна вчителька, і єдина незгодна учениця виявляються затоптаними під ногами вчителів та учнів, які голосно і в такт вигукують “Так!”, як тільки Система Освіти дасть їм знак.

“Я навчу їх слухати, а не думати!” - обіцяє вчителька, якій передають клас тої, яку розтоптали. Вистава “Тридцять друге листобря” завершується.

Українським глядачкам та глядачам сценка відгукнулася. Пролунали приклади: адже і справді нещодавно студентів педагогічного університету відправляли на молебен замість лекцій, і їхні фото з плакатами “Мене змусили прийти сюди замість пар” досі можна знайти в Інтернеті.

Протягом обговорення виявили і відмінності українського та російського контекстів. Особистий досвід присутніх тут же людей з РФ відрізнявся від такого з боку українських активісток та активістів: і регламентується будь-яка “позастатутна” діяльність російською державою на порядок суворіше, і санкції тяжчі, і застосовують їх більш впевнено.

Театр пригноблених — це, за словами організаторок, методика, що направлена не на утвердження несправедливості в суспільстві, а, навпаки, на те, щоб боротися з пригнобленням та створювати йому альтернативи. Так відбулося і протягом заходу в минулу суботу: разом з акторками глядачі грали в запропонованих сценках, розігруючи різні варіанти можливих стратегій для подолання пригноблюючої і такої до болю знайомої системи.

Відмітили присутні і гендерний аспект того, що відбувалося у виставі. “Коли на місце вчительки встав учитель, він одразу почав говорити від себе особисто, без потреби спиратися на авторитети”, – підкреслила одна з відвідувачок заходу. “А в першочерговій сценці вчителька-жінка спиралася в основному на чужі авторитети, так, ніби жінкам не можна говорити від себе”.

“Мені було цікаво. Сподобалося, що в аудиторії були обговорення потенційних рішень проблеми і, власне, історій”, - відмітила одна з глядачок, Юлія з Києва. “Мені особисто це дало можливість подивитися на те, які стратегії працюють, а які — ні”.

Форум-вистава в Києві відбулася в рамках міжнародного проекту “Мости солідарності”, який ГО “Театр для діалогу” реалізовує за підтримки Регіонального офісу Фонду ім. Фрідріха Еберта “Діалог Східна Європа” з жительками та жителями Молдови, Білорусі, Вірменії, Грузії, Азербайджану, України та Росії. Ведучими процесу обговорення та трансформації вистави — в Театрі пригноблених цю роль називають “джокери” – стали Олеса Архіпова з Івано-Франківська, Наташа Боренко з Санкт-Петербургу та Ігор Кузнєцов з Самари.