У Києві презентували документальний фільм “Вогнехреща”

20 січня в Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану відбулася прем’єра документального фільму “Вогнехреща” про події на вулиці Михайла Грушевського під час Революції Гідності. Протягом 45 хвилин стрічка, побудована на свідченнях учасників цих подій, розповідає про те, як почалося силове протистояння, хто й чому брав у ньому участь. Творці фільму використали матеріали Національного музею Революції Гідності та проєкту “Майдан: усна історія” Українського інституту національної пам’яті. 

Після перегляду відбулося обговорення стрічки, в якому взяли участь голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович, генеральний директор Національного музею Революції Гідності Ігор Пошивайло, причетні до створення фільму командир загону першої допомоги Національного комітету Червоного Хреста України Тарас Логінов, психологиня та психотерапевтка Галина Циганенко, учителька Ганна Гречанюк, громадський діяч та юрист Андрій Бондаренко, режисер монтажу Ярослав Коробка. На заході виступили також історикиня з Польщі Аліна Добошевська й журналіст та фотохудожник, голова громадської організації “Нескорений Майдан – 18.02” Олександр Тимошенко. 

Модерувала захід історикиня, кураторка усноісторичних проєктів Українського інституту національної пам’яті, координаторка проєкту “Майдан: усна історія“ та режисерка фільму “Вогнехреща” Тетяна Ковтунович.

Своїми враженнями від фільму й особистими історіями поділилися учасники обговорення.

Тетяна Ковтунович: “Ці записи робилися в 2014 році, тепер уже ми таких історій не записали б. Тоді люди всім своїм єством транслювали відчуття, які вони переживали на Грушевського, на Майдані. Герої фільму – вільні у своїй оповіді, запитання, які ми їм ставили, були тільки допоміжним фактором. Я хотіла якомога краще показати своїх оповідачів, адже, коли з ними один раз пережив цю історію, вона стає частиною тебе. Їхня оповідь прив’язує до Майдану як до місця сили. Бо коли спілкуєшся з такою людиною, то відчуваєш, наскільки важливі й цінні речі тоді відбувалися. Зберігаючи, транслюючи та популяризуючи цю інформацію, ми стаємо дужчими. Майдан закріплено не лише солідарністю, а й людськими жертвами, тому він нам болить, є таким близьким і навіть інтимним. На Майдані ми як спільнота виявили себе в найкращій своїй якості”.

Антон Дробович: “Фільм справляє враження надзвичайної візуальної потужності. Він допомагає згадати, що разом ми – сильніші. Тут дуже добре підібрано правдиві кадри подій на Майдані. Завдяки мовцям удалося зазирнути у структуру Майдану, побачити його анатомію. Дякую, що надали для Архіву усної історії свої свідчення. Цей фільм хочеться побачити ще. Сподіваюся, що він стане початком певного проєкту”.

Галина Циганенко: “Фільм дає змогу відчути настрій того часу, адже минають роки, і щось забувається, а він – як жива клітина, як нерв. Фільм спростовує багато міфів про Майдан, які поширювалися тоді та існують нині, адже дає змогу побачити, що на Майдані люди були готові пожертвувати своїм життям і їм ішлося не про гроші, а про свободу”.

Андрій Бондаренко: “Я був переконаний, що з Майдану, як і з війни, я навряд чи повернуся живим. Тоді (у січні 2014-го. – Ред.) ми не могли допустити капітуляції Майдану. Якби це сталося, то, можливо, когорту “обраних” і не чіпали б, але нам усім були б “гайки“. І в мене варіантів “умикати задню передачу“ не було – я або на щиті, або зі щитом. Фільм показує людей Майдану, і, коли розумієш, що ці люди поруч, кожному з нас буде легше робити правильний вибір“. 

Ігор Пошивайло: “Фільм дивишся на одному подиху. Я вражений, як на основі таких складних, розрізнених і, здавалось би, статичних матеріалів удалося створити динамічний та атмосферний сюжет. Фільм прекрасно демонструє, що в умовах “диктаторських законів“, безпорадності опозиції та безвиході, в умовах, коли влада не чує свій народ, українці можуть об’єднуватися, стояти до кінця за свої цінності. І такий меседж є особливо важливим сьогодні. Цей фільм – дуже мобілізаційний у часи, коли РФ, країна-агресор, і її пропаганда намагаються розділити, послабити й деморалізувати наше суспільство, змусити капітулювати нашу державу. Через розповіді простих людей, які репрезентують свій революційний досвід і візію Майдану, потужно стверджується правда про нашу боротьбу за свободу, про те, що ми, українці, вміємо об’єднуватися й перемагати, – якщо відкладаємо вбік якісь дрібні чвари, персональні амбіції та розбіжності у поглядах, а зосереджуємося на найкритичнішому й надихаємося на нові звитяжні дії. Цей усноісторичний фільм особливо важливий для музейників, істориків, пам’яткоохоронців, архівістів, медійників, адже він чітко показує українському суспільству, що всі матеріали, які ми збираємо, – репортажі, хроніки, документи, свідчення, артефакти – не зникають і не зникнуть, бо є інституції, котрі відповідають за збереження та презентацію їх, забезпечують доступність їх загалу”. 

Аліна Добошевська: “Такий фільм на основі усної історії відрізняється від документального історичного фільму. Адже там показують загальну картину, а в цьому фільмі історія йде знизу, від деталей, які наскільки важливі, що не потребують загальної картини, адже глядач збагне її через деталі та емоції“.

Ярослав Коробка: “То була дуже емоційна робота, щоразу, коли передивляєшся ці кадри, постійно переживаєш і розумієш, що фільм не може просто лежати на полиці, такі файли мають перейти наступним поколінням”. 

Тарас Логінов: “На таких фільмах варто виховувати нове покоління українців, адже на нас іще чекає чимало викликів. Дякую всім, хто береже пам’ять про ці події”. 

Український інститут національної пам’яті викладе стрічку у вільному доступі.

Фільм та його обговорення можна переглянути тут. 

Джерело: Національний музей Революції Гідності.