У Львові презентували книгу Енвера Джулімана «Примирення: вказівники вздовж шляху»
Подія минула у форматі читання фрагментів тексту, розповіді автора та запитань від гостей. Учасники заходу говорили про різноманіття трактувань поняття «примирення» та про те, яким чином можливо ...
Додано:
Хома Ніна
Подія минула у форматі читання фрагментів тексту, розповіді автора та запитань від гостей. Учасники заходу говорили про різноманіття трактувань поняття «примирення» та про те, яким чином можливо досягнути порозуміння між людьми з різними точками зору та політичними позиціями. Модерував подію Максим Єлігулашвілі, координатор напрямку неформальної освіти Української Гельсінської спілки з прав людини, координатор мандрівок з презентації книги у 5-ти містах України. Організацію зустрічі у Львові забезпечувала Ніна Хома, директорка ГО “Патронус” та юристка Меморіального музею тоталітарних режимів “Територія Терору”.
Енвер Джуліман – юрист, один зі засновників Всеукраїнської освітньої програми «Розуміємо права людини», керівник департаменту з питань освіти в галузі прав людини та миру Норвезького Гельсінського комітету. За словами автора, книга «Примирення: вказівники вздовж шляху» – дещо автобіографічна, у ній відображені роздуми щодо подій, які спіткали його Батьківщину – Боснію – більше 25 років тому, коли розпочався конфлікт в Югославії. Також книга – наукова розвідка щодо процесу розвитку понять «мир», «примирення», «довіра», «вина», «індивідуальна та колективна провина» у міжнародному правозахисному русі. Під час презентації автор зауважив, що не зважаючи на тему його книги, він не вважає себе миротворцем у звичному розумінні цього слова: «Цією книгою я лише намагаюся навчати і підвищувати обізнаність з теми миру і заради миру. Бо хто я такий, щоб когось примирювати?».
На думку Енвера Джулімана, війни рано чи пізно закінчуються, але війна на Балканах триває досі, та не в гарячих точках, а в освіті, економіці, культурі. І в цьому він спостерігає спільність між війною в тодішній Югославії та теперішній Україні. І для людей є важливим не піддаватися страху, який часто створюють штучно, не боятися говорити з людьми по той бік конфлікту: «Хіба політики з обох сторін не зустрічаються і не говорять разом? А бізнес? Тоді чому ми думаємо, що нашу спробу розмови сприймуть як зраду?» На думку дослідника, комунікація є основою в тривалому процесі побудови мирного діалогу між людьми. На питання «Як шукати примирення у світі перманентної війни?» автор зауважує, що якби не примирення, то людство уже давно себе знищило б. Тому примирення, як і війна, також постійний процес.
Максим Єлігулашвілі вважає, що тривалість процесу примирення залежить від індивідуального вибору кожної людини: «Дуже легко говорити, мов «де політики, а де ми?». Та варто запитати себе: «де у тому просторі я?» Чи готовий я за когось вступитися чи буду потурати тій чи іншій соціальній практиці? Запитати: «що я роблю не так і як стати тим, хто просуває зміни, а не стоїть осторонь?».
Ще одним важливим кроком у процесі примирення є визнання власної вини. Автор розповідає, що після 25 років від конфлікту в Югославії, місцеві жителі ще досі не можуть примиритися з власною провиною. Бо людям легше говорити про вину іншого і складно говорити про насильство і про ті погані речі, які коїлися, коли вони говорять про себе і потрібно визнати частину власної вини. Та автор переконаний, що без цього шлях до примирення неможливий: «Усе взаємопереплетено і всевзаємопов’язано. Ми настільки разом, що це дуже складно і, водночас, це дуже боляче».
Організатори презентації – Норвезький Гельсінський комітет та Всеукраїнська освітня програма «Розуміємо права людини» у партнерстві з Меморіальним музеєм тоталітарних режимів «Територія Терору», громадською організацією «Патронус», за інформаційної підтримки Книгарні «Є» Львів та офісу «Львів – Місто літератури ЮНЕСКО».
Джерело: Вебсайт Меморіального музею тоталітарних режимів “Територія Терору”.