Як працюють лікарні поблизу ліній зіткнення?

У тимчасовій окупації, під постійними обстрілами, ризикуючи життям, медики працюють поруч з військовими, поблизу ліній зіткнення та в тилу. 

Вони надають медичну допомогу часто й без вихідних, адже кількість травм через повномасштабну війну значно зросла. Керівники лікарень східних, південних та центральних регіонів України перебувають у різних умовах, тому змушені змінювати процеси у своїх закладах, ухвалювати швидкі рішення, відштовхуючись від ситуації.

Український центр охорони здоров’я (UHC) аналізує зміни у системі охорони здоров’я спричинені повномасштабним вторгненням Росії в Україну, збирає практиків та експертів, аби почути різний досвід та поділитися ним з колегами.  

15 червня Український центр охорони здоров’я провів онлайн-дискусію «Як працюють лікарні поблизу ліній зіткнення?».

Захід відбувся за участі керівників лікарень, медиків різних ланок та представниці Національної служби здоров’я України. Впродовж дискусії обговорили найбільш проблемні питання для системи охорони здоров’я під час війни, виклики, з якими зіштовхнулися медичні заклади у гарячих областях України, які були в тимчасовій окупації та розташовані поблизу ліній зіткнення.

Учасники дискусії:

Наталія Будяк, директорка Східного міжрегіонального Департаменту НСЗУ;

Володимир Красьоха, директор Вознесенської багатопрофільної лікарні (Миколаївська область);

Ірина Кондратова,  керівниця Харківського регіонального перинатального центру;

Сергій Соломенко, директор КНП «Макарівський центр первинної медико-санітарної допомоги» (Київська область);

Матвій Хренов, співзасновник Українського центру охорони здоров’я (UHC)

Український центр охорони здоров’я (UHC) ділиться підсумками експертів за підсумками дискусії для представників медичної сфери, місцевої влади, щодо роботи системи охорони здоров’я в умовах воєнного стану та поблизу ліній зіткнення.

Загальні висновки:

• Медичні заклади, які перебувають поблизу ліній зіткнення, в окупації або під регулярними обстрілами, знаходяться у різних умовах і змушенні приймати індивідуальні рішення, відштовхуючись від ситуації. Лікарні не були готові до інтенсивних бойових дій. Проте управлінці медичних закладів, які брали участь у дискусії, оперативно зреагували та продовжували надавати якісну медичну допомогу усім, хто її потребував. 
• Через активні бойові дії та проблеми з безпекою у східних, північних та південних областях України, чимало медиків змушені були покинути місця роботи. Проте ситуація у кожному закладі та населеному пункті відрізняється. Задля подальшого функціонування медичних закладів, керівники різними методами мотивували персонал лікарні, комунікували про актуальну ситуацію тощо. У деякі регіони, де інтенсивність обстрілів зменшилася, медики повертаються. 
• Аптеки у деяких регіонів зупинили роботу 24 лютого. Попри це управлінцям вдалося закупити розхідники та препарати у достатній кількості для надання невідкладної медичної допомоги. Зазвичай зверталися до місцевих аптек або керівників фармакологічних складів буквально у перші дні повномасштабного вторгнення. Таким чином  деяким медичним закладам вдалося сформувати запаси одразу. Коли ситуація дещо стабілізувалася, почала надходити гуманітарна допомога, відповідно значних проблем з ліками не було. Проте є проблеми із логістикою медикаментів на окуповані території, але різними методами й туди іноді вдається доставити необхідне.
• Питання евакуації медичного персоналу та пацієнтів, а також подальшої роботи у разі загострення воєнних дій керівники медичних закладів прийматимуть індивідуально. Вони пропрацювали плани евакуації та можливі сценарії.

Швидкі рішення в умовах воєнного стану та близькості до зони бойових дій

Ситуація та проблеми у медичних закладах півночі, півдня та сходу України надзвичайно різні й залежать від місця розташування. Чимало лікарень знаходяться на тимчасово окупованих територіях або уже звільнені, проте через значні руйнування не можуть працювати; є лікарні, які працюють близько до ліній фронту або неподалік. Усі ці фактори впливають на їхню роботу.

Система охорони здоров’я не була готова до бойових дій. Проте у перші дні широкомасштабного вторгнення управлінці почали облаштовувати підвальні приміщення лікарень. 

«У нас не бомбосховище, а підвал. Але ми знаходимося за 30 км від АЕС і декілька років підряд туди вкладали кошти. Там  у нас є душові, туалети, кімнати з плиткою та побілкою, кисень завів. Повноцінних бомбосховищ зараз не існує. Це протирадіаційне укриття, але воно рятує від осколків, від якихось прильотів. Маємо сім виходів», — розповідає Володимир Красьоха, директор Вознесенської багатопрофільної лікарні  на Миколаївщині.

Водночас медики зазначають, що оскільки російські війська не дотримуються жодних правил ведення війни і скидають важкі бомби й на лікарні, то звичайні підвали не врятують у такому разі. Тому при першій можливості просять пацієнтів виїжджати на більш безпечні території.   

«У нас, на жаль, немає бомбосховища — це звичайний лікарняний підвал, який майже неможливо зробити реанімаційним залом. Тому ми туди спустили лише вагітних, які тривалий час повинні були знаходитися з нами за виключно медичними показами. І туди ж ми спустили пізніше після реанімації дітей, які вже почали дихати, з мамами. Вони тривалий час жили і виходжувалися у цих підвальних приміщеннях», — каже Ірина Кондратова керівниця Харківського регіонального перинатального центру.

Також медики, які знаходилися у близькості до лінії бойових дій, зіштовхнулися з тим, що одяг поранених військових та екіпірування потрібно було сортувати. Що також потребує людського ресурсу та розуміння як поводитися із вибуховою зброєю, наприклад.

«Дуже важлива специфіка. Нас керівників до цього не готували. Ти придумуєш на ходу. Виявляється потрібні фахівці, які будуть сортувати речі з поранених. Дружина і керівник сервісу були на роздяганні поранених, сортували по мішках каски, бронежилети, зброю, гранити випадали з кишень. Цим у звичайному житті ми не займаємося і я до цього не готувався, але підказували. Через декілька днів ми розуміли чітко, хто чим займається», – наголошує Володимир.

Оскільки лінія фронту змінюється, навантаження на медиків зростає, сьогодні є потреба у нових знаннях. Адже лікування бойових травм потребує особливих вмінь.

«У мене завжди по 2-3 фахівці різного профілю чергують, ургентують. У найважчі дні їх мінімум було 5-6 і цього було достатньо, коли швидкі не переставали привозити по 2-3 поранених і такі поранення, які ми не бачили у своєму житті. Тому замовив навчання у «Лікарів без кордонів», стосовно специфіки цих травм. У мене вперше з’явилися VAC-системи, їх уже 6 в лікарні, з’явилися електро турнікети», — додає Красьоха. 

Відтік кадрів та мотивація персоналу

Повномасштабна війна  вплинула на кадрову кризу у сфері охорони здоров’я. Значна протяжність лінії фронту, активні бойові дії, умисні обстріли лікарень, змусили медиків покинути робочі місця та шукати притулку у більш безпечних містах України чи за кордоном. Але ті, хто залишився, фактично жили у лікарнях.

«Так сталося, що зі мною залишилося 30% акушерів-гінекологів з тих, хто працював до війни. І майже 7 лікарів, які прийшли сюди вже 25 лютого, частково з сім’ями і дітьми, залишилися тут. Вони надавали медичну допомогу цілодобово усі 3 місяці, поки бомбардування були дуже значні. Частина з них залишилася без домівок, але працювали», — розповіла Ірина Кондратова.

В областях, де до 24 лютого були складнощі з кадрами, ситуація лише загострилася. 

«У нас був брак кадрового потенціалу ще до військових дій. Зараз він, на жаль, посилився. Але із 17 лікарів — 14 уже повернулося. Один лікар, на жаль, звільнилася за сімейними обставинами. Тобто наразі маємо команду з 13 лікарів», — резюмує Сергій Соломенко директор Макарівського центру первинної медико-санітарної допомоги. 

Але й ті медики, які залишилися, були у важкому психологічному стані, оскільки лінія фронту ставала все ближчою, а обстріли не припинялися. 

«Був такий проміжок на день, коли я у темному холі, бо вікна завішані, дрони літають, снайпери на дахах сидять, розповідав про ситуацію. Розповідав, що там попереду наші [військові — прим.]. Я бачив, як змінювалися їхні обличчя, тому що багато із них були на грані», — каже Красьоха. 

Щоденні обстріли з літаків та іншої зброї сильно підірвали дух лікарів. Управлінці намагалися підтримати та мотивувати працівників різними методами.  

«Щодня [потрібно було мотивувати персонал — прим.] поки обстріли були цілодобово. Починаючи з манікюру до 8 березня і три автівки від волонтерів повні до верху тюльпанами для дівчат, концерти духовної музики та інші засоби, які я тут виконувала. В тому числі й Девід Бекхем [Британський футболіст та Посол доброї волі UNICEF Девід Бекхем допоміг показати реалії, у яких перебувають українські медзаклади, та на один день передав свою сторінку в Instagram Ірині Кондратовій], я думала і про персонал в той момент. Кожного дня. Я виходила з кабінету вранці, дякуючи Богу, що жива і починала обіймати усіх, хто мені попадався, — розповідає Ірина Кондратова.  

Попри те, що система охорони здоров’я була не готова, первинна ланка вистояла.

«Первинка працює максимально ефективно і первинка може приймати пацієнтів без декларації. Мені  здається це досягнення системи охорони здоров’я в Україні, що таки ця реформа в первинці відбулася. І ми бачимо, що первинка не завалилася і продовжує ефективно працювати. Тому точкові проблеми були, але критичної  ситуації я не бачу», — підсумовує Наталія Будяк, директорка Східного міжрегіонального Департаменту НСЗУ.

Співпраця лікарень з громадськими організаціями, волонтерами та фондами

Переважна більшість аптек припинала роботу ще 24 лютого. Деяким медичним закладам вдалося оперативно сформувати запаси критично важливих медичних препаратів.  

На Київщині, де російські окупаційні війська перебували тривалий час, закінчилися джгути, перев’язувальні матеріали для надання первинної медичної допомоги, закінчилися ін’єкційні знеболювальні. Також була проблема із перенаправленням пацієнтів, які потрапили до закладів первинної ланки, на інші етапи.

«Екстрена медична допомога, невідкладна допомога та інші сили для транспортування чи евакуації були пошкоджені або не функціонували. Також велика проблема — відсутність комунікацій та будь-якого зв’язку. І власне саме завдяки посильним, територіальній обороні та зв’язку через їхні рації, ми пацієнтів після стабілізації стану, почали максимально швидко відправляти на наступні етапи, для надання їм відповідної допомоги», — ділиться досвідом Сергій Соломенко.  

Сьогодні на території Макарівщини все ще є проблеми з купівлею ліків, оскільки чимало аптек після звільнення території так і не відкрилися. До війни там було понад 26 аптечних закладів, сьогодні ж функціонує лише 4 аптеки, з них 2 — працюють за програмою «Доступні ліки». 

«У нас була комунальна аптека і зараз, на жаль, вона повністю знищена, тому є проблема з одержанням товарів. Оскільки лише ця лікарня мала ліцензію на наркотичні та психотропні засоби, зараз є труднощі із затоваренням червоних рецептів. Пацієнти, які мають потребу в таких препаратах по червоних бланках, повинні їхати в сусідні райони для закупівлі. Тобто досить серйозна проблема», — зазначає Сергій Соломенко.

Також є проблеми з медичними препаратами на тимчасово окупованих територіях, оскільки російські війська перешкоджають гуманітарним вантажам. 

«І з ліками була проблема і вона залишається у лікарень, які на тимчасово окупованих територіях або там де йдуть бої, тому що туди просто не можуть доїхати представники фарми. Доставляють ліки волонтери, партизани якимось небезпечними шляхами, але іншого шляху, на жаль, не має», — наголошує Наталія Будяк, представниця Східного департаменту НСЗУ. 

В областях, куди надходили гуманітарні вантажі, лікарні ставали хабом, який забезпечував населення життєво необхідними ліками, дитячим харчуванням тощо. 

«Люди приходили і ми різали по 2-3 таблеточки. У підвалі тримали дітей з епілепсією, у яких були судоми. Ми ділили між ними препарати, тому що чекали наступного поступлення. Коли все розкрутилося — стало легше», — каже Володимир Красьоха.

Волонтери, міжнародні організації та колеги із закордону передають українським медикам чимало медичної допомоги. Зокрема реанімобілі, транспортні інкубатори та апарати ШВЛ.

Водночас є зловживання з боку лікарів допомогою, яку надають волонтери. Є проблема із тим, що керівники замовляють ліки з недоказовою ефективністю. Через що лікарні, які дійсно потребують цих препаратів, не можуть їх отримати.

Безпека персоналу лікарні та пацієнтів: коли потрібно евакуюватися?

Сьогодні в Україні немає безпечного місця, але водночас є міста, де обстріли не вщухають. Попри те, що є наказ про функціонування медичних закладів, які перебувають під тимчасовою окупацією, у керівників лікарень не має відповіді, коли евакуювати команду медичного закладу, пацієнтів. 

«З швидкою пропрацювали, що у разі евакуації ми виїжджаємо разом зі швидкою. Я щодня моніторю скільки у мене лежачих хворих», — розповідає Володимир Красьоха.

Ірина Кондратова поділилася думкою, що у разі загострення ситуації в Харкові маленьких пацієньів не залишить: «Я, наприклад, для себе прийняла особисте рішення, що якщо нас починають перетворювати у Маріуполь, я вивожу дітей. У мене досі стоять сумки, де все складено для того, щоб евакуювати дітей. Я розуміла, що їх не залишу тут, якщо щось трапиться. Вагітні переважно могли виїхати самостійно. Кожен керівник повинен для себе відповісти на питання, коли дуже гаряче».

Як зазначає Сергій Соломенко, коли наступальні дії з боку російських військових на Київщині наростали, повністю зник зв’язок та інтернет, паралельно з усім цим у більшій частині громади було пошкоджено електропостачання та автомобілі швидкої.

«Було прийнято рішення на рівні області про евакуацію Макарівської територіальної громади. Частково співробітники закладів були евакуйовані. На кінець першого місяця бойових дій лише дві амбулаторії функціонували і чотири фельдшерсько-акушерські пункти. До початку бойових у нас [працювало] 9 медичних амбулаторій та 22 фельдшерсько-акушерські пункти», — поділився Сергій Соломенко. 

Дивіться повний запис дискусії «Як працюють лікарні поблизу ліній зіткнення?». 

Захід відбувається у рамках проєкту, який втілюється Лабораторією законодавчих ініціатив/Agency for Legislative Initiatives та Українським центром охорони здоров’я (UHC) за підтримки програми «Громадське здоров’я» Міжнародного фонду «Відродження».