Як правоохоронці реагують на злочини проти активістів – відбувся круглий стіл із правозахисниками

28 січня в Києві відбувся круглий стіл за участю правозахисників та представників правоохоронних органів, який став продовженням презентації звіту про переслідування активістів в Україні у 2020 році. Під час дискусії говорили про те, як розслідуються справи тиску на активістів, які проблеми в системі правопорядку потребують законодавчого врегулювання та як має відбуватися взаємодія між правоохоронцями та правозахисниками. 

За словами керівниці стратегічного напряму із захисту активістів та правозахисників Центру прав людини ZMINA Людмили Янкіної, наразі між громадськістю і поліцією немає якісного повноцінного діалогу, тому важливо його екологічно вибудовувати. “Для цього ми працюватимемо над посиленням коаліції на захист громадянського суспільства і запрошуємо інші організації приєднуватися заради створення змістовної співпраці. Одним з пріоритетів на 2021 рік ми поставили собі побудову взаємодії громадянського суспільства з правоохоронною системою в такий спосіб, щоби розслідування злочинів проти активістів потрапило в пріоритет”, –сказала експертка. 

Як відомо зі звіту за минулий рік, одним з найнебезпечніших видів активізму є захист ЛГБТ-людей. Андрій Зарицький, головний фахівець з управління ЛГБТ-асоціації ЛІГА, розповів, що представництва їхньої організації в кількох містах потребують посиленого захисту. Минулого року їхню організацію в Одесі та Миколаєві кілька разів відвідували представники “Традиції і порядку” (ТіП), намагалися псувати майно, розклеювали провокаційні листівки, вигукували заклики щодо фізичної розправи над представниками ЛГБТ. 

“Ми неодноразово подавали звернення до поліції як в Одесі, так і в Миколаєві. Вдалося відкрити справу тільки в Миколаєві за позовом Мережі параюристів, але й ту перекваліфікували з кримінальної на адміністративну. Після цього активність ТіП продовжилася лише в інтернеті, але наприкінці року ми отримали повідомлення з погрозами замінувати миколаївський офіс та розстріляти тих, хто вижив би після вибуху”, – розповів Зарицький.

Борис Грачов, координатор Мережі параюристів, зауважив, що окрім посилення організаційної спроможності ТіП торік активісти помітили неспроможність поліції протидіяти праворадикалам. Більшість заяв до поліції залишилася без відповіді, каже Грачов.

Представник Офісу генпрокурора Андрій Маланюк запевнив, що всі правопорушення, які вчиняють проти громадських активістів, перебувають на контролі правоохоронних органів, але єдиної статистичної звітності про такі правопорушення не ведеться, тому складно відстежувати подібні випадки. 

“Наразі ми маємо інформацію про 164 провадження, які стосувалися переслідувань активістів минулого року, і лише незначна частина з них дійшла до суду через складності в розслідуваннях – це лише 35 проваджень”, – прокоментував Маланюк. 

Він також пояснив, що встановлення мотиву злочину на ґрунті ненависті потребує часу і передбачає проведення слідчих дій: “На початку провадження може встановлюватися попередня кваліфікація, яка спирається на дії, що можна первинно оцінити. І найчастіше злочини проти активістів за первинними ознаками схожі на хуліганство. Далі – справа за досудовим розслідуванням”.

Начальник Управління моніторингу дотримання прав людини Міністерства внутрішніх справ України Дмитро Гладчук повідомив, що управління відкрите до комунікації і готове опрацювати звіт, який підготували правозахисники ZMINA, спільно з Національною поліцією та подумати про подальші рухи в цьому напрямі. 

Один з резонансних випадків переслідування активістів минулого року стався з координаторкою ініціативи “Дисергейт” Світланою Благодєтєлєвою-Вовк, якій після публічного викриття плагіату в наукових роботах міністра освіти Сергія Шкарлета почали погрожувати зґвалтуванням. Поліція деякий час саботувала відкриття провадження, не забезпечувала Світлану захистом, а зараз розслідування затягнулося. “Якщо ти намагаєшся щось робити, то можеш стати жертвою переслідування, як це сталося зі мною. І тоді постає питання, а чи треба взагалі щось робити й навіщо все робилося?” – обурюється під час дискусії активістка. 

Заступниця начальника управління дізнання Нацполіції Катерина Гамшеєва у відповідь запевнила, що справа Світлани Благодєтєлєвої-Вовк розслідується їхнім підрозділом, і пообіцяла особисто розібратися, чому процес затягнувся. 

Інше питання, яке хвилює громадянське суспільство, – тиск на учасників мирних зібрань в Україні. Координаторка проєктів Центру громадянських свобод та групи громадського спостереження OZON Любов Галан розповіла, що до карантину головними проблемами були відсутність розслідувань нападів на учасників зібрань і так зване сафарі після акцій, яке влаштовують агресивно налаштовані групи. “Незважаючи на підвищення якості охорони громадського порядку під час заходів, як-от зібрання ЛГБТ-спільноти, феміністичні акції, є велика проблема в загрозі безпеці учасників уже після заходів. І ця проблема вже існує давно, тож на неї має бути чітко сформований погляд центрального апарату Нацполіції і МВС”, – додає Галан. 

За її словами, після введення карантину учасники зібрань зіткнулися з новою загрозою – запровадженням з боку влади адміністративної відповідальності за проведення масових заходів. Правоохоронці вважають, що це стосується й мирних зібрань, і розганяють ці зібрання, проте заборонити їх в Україні може лише суд. “Під час проведення деяких акцій поліція не гребує застосовувати цю відповідальність для тиску на активістів, що свідчить про вибірковий підхід у поліції, і це викликає побоювання. Нагадую, що в деяких випадках перешкоджання мирним зібранням може кваліфікуватися як кримінальний злочин”, – продовжує Галан.

Також Людмила Янкіна звернула увагу на те, що навіть поліція діалогу не завжди розбирається в чинних постановах, що є додатковою загрозою під час мирних зібрань.

Старший інспектор з особливих доручень Головного управління Нацполіції в Києві Володимир Гострий у відповідь зазначив, що готовий особисто зустрітися з правозахисниками та обговорити цю проблему. 

Марина Хромих, адвокаційна менеджерка Української Гельсінської спілки з прав людини, співзасновниця ініціативи “Хто замовив Катю Гандзюк?” прокоментувала, що УГСПЛ допомагає постраждалим активістам представляти їхні інтереси в ЄСПЛ і за минулий рік подано дев’ять таких справ. Ці справи стосувалися побиття людей, неефективного розслідування і негарантування заходів безпеки, розповідає Хромих. 

Вона також нагадала про майже абсолютну бездіяльність поліції в справі нападу на Катерину Гандзюк: “Найвище керівництво правоохоронних органів толерує бездіяльність, саботаж поліції і покривання тих, хто причетний до злочинів проти активістів. Справа Каті також демонструє системну проблему в правоохоронній системі, яка не розв’язується роками”.

Погоджується з Мариною Хромих і адвокатка та правова радниця Громадського центру правосуддя Юлія Лісова. Вона переконана, що проблематика реагування на порушення прав активістів походить від загальної проблеми захисту прав потерпілих у кримінальному процесі. “Більшість заяв потерпілих про злочин не реєструють автоматично в Реєстрі досудових розслідувань, як це має бути відповідно до кримінального процесуального кодексу. Ці повідомлення розглядаються як звичайні звернення громадян й частіше дільничними, які навіть не завжди виходять на зв’язок з потерпілими, щоб дізнатися про подробиці. Часто все закінчується звичайною відпискою про те, що “не вбачається ознак правопорушення”, – розповідає Лісова і додає наостанок, що для покращення ситуації потрібна ґрунтовніша співпраця громадськості та правоохоронців за межами круглих столів.

Джерело:  ZMINA.