Забезпечення соціальних послуг в умовах війни. Досвід Львівської громади

За останні 9 місяців Львів став одним з найбільших центрів прийому внутрішньо переміщених осіб. Відтак до звичних для соціальної сфери завдань, пов’язаних із призначенням пільг, оформленням субсидій, наданням адміністративних послуг додалися виклики, пов’язані із забезпеченням потреб співгромадян, що приїхали до міста у пошуку прихистку від війни. Детальніше про це – у матеріалі ОПОРИ за результатами розмови з начальником управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради  Ігорем Кобрином.

З першого дня повномасштабного російського вторгнення за ініціативи Львівської міської ради було створено три тематичні штаби для координації гуманітарної допомоги, залучення волонтерів та розміщення ВПО. Найбільша складність у організації їх роботи полягала у різкому збільшенні кількості осіб, що потребували допомоги. “Цифри говорять, що за цей час через місто пройшло більше 5 мільйонів людей. Приблизно 200 тисяч тут залишилися. Пік навантаження припав на перші тижні після нападу,” – ділиться статистичною інформацією начальник управління соціального захисту Львівської міської ради Ігор Кобрин.

Помічним у реагуванні частково виявився попередній досвід – станом на 20 лютого 2022 року у Львові вже проживало близько 7 тисяч осіб зі статусом ВПО. Однак масштаби – не до порівняння, а тому посадовець переконаний: “Впоратися допомогла завчасна підготовка. План розміщення людей у нас був розроблений ще у грудні. Ми готували його за дорученням міського голови. Також були закуплені матраци, подушки, товари першої необхідності. Все це зберігалося у школах, спортзалах, садочках. Більше того – на ранок 24 лютого в нас була готова навіть анкета, у якій ми реєстрували тих, кому потрібна допомога”.

На момент цієї розмови офіційного статусу внутрішньо-переміщених осіб у громаді набуло 109,5 тисяч співгромадян. Усі вони ідентифіковані через відповідний державний реєстр та мають підтверджуючий документ – довідку переселенця, з якою потім звертаються для оформлення інших документів або допомоги. Однак за спостереженнями співрозмовника, реальна кількість тих, хто приїхав до Львова є значно вищою, адже далеко не всі претендували на соціальні гарантії та ставали на облік.

Базову інформаційно-консультаційну підтримку переселенці завжди можуть отримати на сайті Львівської міської ради та у Міському центрі для внутрішньо переміщених осіб за адресою вул. Костя Левицького, 67. 

Міський центр підтримки внутрішньо переміщених українців. Фото – Львівська міська рада

Поступово у місті розбудовується неформальна мережа співпраці між різними сторонами, орієнтованими на вирішення проблем ВПО. До муніципальних структур активно долучаються численні волонтерські ініціативи, громадські та благодійні організації, представництва міжнародних фондів. Зазвичай, всі вони мають окрему спеціалізацію – хтось надає гуманітарну, хтось фінансову допомогу, хтось облаштовує та підтримує функціонування прихистків. 

Так, успішним кейсом співпраці між «Товариством Червоного Хреста України» та Львівською міською радою стало будівництво Центру матері і дитини «Незламні матусі». Вже у липні на Тракті Глинянському з’явилися дві нові будівлі, призначені для тимчасового проживання понад 100 вагітних та породіль. 

Територія поруч із Центром матері і дитини «Незламні матусі». Фото – Андрій Садовий

Як ще один приклад можна навести проєкт облаштування культурно-соціального центру для ВПО Urban Camp Lviv у приміщенні занедбаного будинку культури одного зі спальних районів. 

Говорячи про перспективи і в тематиці ширший, ніж виклики пов’язані із ВПО в Управлінні соціального захисту у 2023 році передбачають збільшення кількості вразливих груп населення. До цієї категорії відносяться багатодітні сім’ї, учасники бойових дій, чорнобильці, пенсіонери, діти війни та інші. Станом на сьогодні цей показник є близьким до 120 тисяч осіб. Попри режим економії співрозмовник наголошує: “Місто Львів посідає одне з перших місць в Україні серед населених пунктів за відсотковою часткою бюджету, яка припадає на соціальну галузь. Це 3,5–4% від загального бюджетного фонду, що приблизно становить 400 мільйонів в рік”. 

Керуючись підходом, що органи місцевого самоврядування можуть закривати прогалини у державному секторі соціальної політики, у громаді розмірковують над необхідністю внесення змін до профільних програм підтримки з міського бюджету. У попередні роки у Львові вже було введено кілька додаткових ініціатив, зокрема щодо повної компенсації коштів за комунальні послуги для сімей загиблих на війні, додаткових виплат для учасників бойових дій. Однак після того, як у законодавство внесли зміни, ці місцеві механізми соцпідтримки потрібно переглянути вважає Ігор Кобрин: “У Львові діяла програма про виплату 100 тисяч гривень допомоги, яку надавали всім учасникам бойових дій на сході України. Але тепер деяким військовим держава забезпечує таку заробітну плату. Виплати родинам загиблих раніше становили мільйон чи півтора мільйона гривень, натомість тепер вони становлять 15 мільйонів гривень. Нам потрібно вивчити потреби та зрозуміти, яка підтримка міста за яких обставин буде доцільною”. 

Навіть за складних обставин, коли не усі видатки можна профінансувати, місто робить все, щоб забезпечувати належне виконання сервісів соцпідтримки. “Жодна з програм не припинила надаватися після початку військових дій. Держава, область та місто працювали так, аби пересічні мешканці не відчули, що в країні щось відбувається. Тобто усі виплати – пенсії, субсидії, інші соціальні виплати були забезпечені?” – резюмує співрозмовник. 

Довідково: 

Проєкт «Промоція соціальної згуртованості у громадах та посилення демократичних цінностей» реалізує Громадянська мережа ОПОРА за підтримки Національного фонду підтримки демократії (NED). Його мета на локальному рівні – допомогти місцевому самоврядуванню напрацювати якісні рішення для розв’язання конкретних проблем, які виникли під час та після війни, а також забезпечення належних умов для кожного мешканця громади. Проєкт спрямований на підвищення соціальної єдності, посилення впливу громадянського суспільства на місцевому рівні та залучення неурядового сектору до подолання наслідків війни. На цьому етапі проєкт реалізовується у трьох цільових громадах (Івано-Франківськ, Львів, Рівне).