Знищення художніх робіт на території фонду ІЗОЛЯЦІЯ в Донецьку триває

9 червня 2014 територія колишнього заводу ізоляційних матеріалів, на якій розташовувався фонд ІЗОЛЯЦІЯ в Донецьку, була захоплена найманцями самопроголошеної «Донецької Народної Республіки». З тих пір територія і приміщення фонду використовуються про-російськими загарбниками як база для підготовки бойовиків, а також як в’язниця, місце страти і склад викрадених автомобілів.

Леонід Баранов, голова спеціального комітету “ДНР”, який з червня 2014 року знаходиться на заводі: “Кажуть, що це був центр нібито світового мистецтва. Його не можна було не зайняти. Тому що те мистецтво, яке вони поширювали, мистецтвом не є. На території Донецької республіки таке мистецтво буде каратися ” (основою для судження є книга Бориса Михайлова, яку загарбники знайшли в одному з приміщень. Книга, зокрема, містить фото-серію Історія хвороби, що показує загубленість людини в пост-радянський період на прикладі життя харківських бездомних).

Офіси, галереї, матеріали та обладнання, бібліотека та книжковий магазин ІЗОЛЯЦІЇ були розграбовані.

Фонд зміг евакуювати тільки частину своєї колекції.

За минулий рік співробітники фонду ІЗОЛЯЦІЯ постійно отримували інформацію про послідовне знищення художніх робіт, що лишилися на захопленому заводі, в першу чергу, інсталяцій, вписаних в архітектуру і ландшафт самої території. Однією з перших була розстріляна робота української художниці Маші Куликівської. Мильні скульптури Homo bulla використовувалися бойовиками як мішені для тренувань найманців.

Виставкові простори, де був реалізований проект Ce Ne Rien художника Кадера Аттія, зараз використовуються загарбниками для утримання в’язнів та проведення допитів.

22 червня 2015 року співробітники фонду отримали підтвердження, що представниками “ДНР” підірвали інсталяцію Паскаля Мартіна Таю, створену художником в рамках проекту В Пошуках Часу в 2012 році. Робота представляла собою гігантську помаду, що вінчала заводську трубу. Інсталяція Перетворися! була присвячена жінкам Донбасу і відзначала їх роль у відновленні післявоєнного Донецька.

Паскаль Мартін Таю: “Я помітив, що завдяки мужності українських жінок, Донецьк відродився з попелу після війни і хотів внести кілька своїх власних символів кохання і надії, тому що, з моєї особистої точки зору, Донецьк – це не тільки місто шахт і металу, але і острів мрії, готовий поділитися своїми прихованими скарбами”.

Серед художніх робіт, що залишилися на захопленій території - інсталяції та великомасштабні об’єкти Даніеля Бурена (Франція), Цая Го Цяна (Китай), Леандро Ерліха (Аргентина), Кадера Аттія (Франція), Паскаля Мартіна Таю (Камерун-Франція), Люби Малікової, Жанни Кадирової, APL315, Гамлета Зінківського (Україна) та інших художників.

Багато з цих арт-об’єктів, що перебували на території фонду в Донецьку, були здані загарбниками на металобрухт або використані для споруд блок-постів в місті.

Поки мародери продовжують знищувати будь-які прояви мистецтва на захопленій території, художники, які працювали з ІЗОЛЯЦІЄЮ, допомагають компенсувати втрати: вони відновлюють свої роботи або пропонують нові замість знищених.

Кадер Аттія про свою роботу Ce Ne Rien: “Толстой помер 20 листопада 1910 року, і його останніми словами, можливо, були: “Це ніщо …”, потім його не стало. Кілька років тому я залишив цю фразу, виведену неоновими лампами, в підвалах простору під назвою ІЗОЛЯЦІЯ в Донецьку, Україна. Таке мовчазне свідчення, послання майбутньому людству про велич кінцівки життя… “Це ніщо…”. ІЗОЛЯЦІЯ боролася з невіглаством, боролася за освіту і просвітництво, і, на відміну від інших, починала свою боротьбу з нуля. Повністю зупинене виробництво заводу … За кожною цеглою цього мистецького закладу ховається неймовірна енергія, яка тільки й чекає, щоб вирватися назовні. Рано чи пізно це трапиться там, як і тут або де-небудь ще, коли фашизм, мракобісся і антисемітизм, які плазують біля наших ніг, спробують встати і випрямитися поруч з нами… Світ втратив стабільність, і життя – ніщо, але воно найдорожче, ніж усе золото на світі!”.

Джерело : Izolyatsia