Зводимо мости між Україною та Литвою. Історія волонтерства Олеги Боднар-Петровської

Сьогодні Олега Боднар-Петровська живе між двома країнами. В Україні вона продовжує працювати за фахом – юридична практика. А в Литві займається волонтерством. Військова, гуманітарна допомога, допомога в евакуації біженців – невелика частина того, що робить вона зі своїми колегами.

Коли почався повномасштабний наступ на Україну, Олега Боднар-Петровська саме гостювала у Литві. У неї був зворотній квиток на 25 лютого, але через війну повернутися не вдалося. Евакуювавши молодшу дитину до себе в безпеку, жінка одразу включилася у волонтерский рух. У ньому вона, до слова, ще з 1998 року.

«Вранці першого дня війни мені зателефонував мій давній друг, директор благодійного фонду «Крило допомоги» Альгіс Шимонютіс, з яким ми співпрацюємо ще з 2014 року. Він сказав, що збирає команду фонду та запитав, чим вони можуть допомогти. Ось  так розпочалася моя чергова фаза волонтерства. Життя спрямувало мене бути тим самим комунікаційним місточком між Україною та її надійним другом-партнеркою Литвою», – пригадує пані Олега.

Жінка розповідає, перші місяці були дуже виснажливі – забула, що таке сон. Волонтерка постійно спілкувалася із засобами масової інформації, відвідувала конференції чи заходи, де могла виступити і розповісти про Україну. Робила все, щоб достукатися до міжнародних партнерів, донести їм, що українцям потрібна негайна допомога. Цей вид діяльності, як запорука збереження підтримки України закордонними партнерами,  не спинятиметься до нашої перемоги.

У квітні Олега Боднар-Петровська стала координаторкою Балто-українського центру при Університеті Миколаса Ромеріса. Цей центр запрацював ще у 2018 році, але саме під час активної фази війни його актуальність зросла в рази. Зокрема завдяки підтримці університету вдалося розселити українок з дітьми, а також відкрити україномовні  школи у Литві.

Жінка зізнається: неочікувано для самих себе, вони з командою розпочали благодійну ініціативу, яка охопила всю Литву. 

«Я запропонувала виготовляти окопні свічки. Колектив Університету мене підтримав. Ми знайшли спонсора, який безкоштовно надав банки, ще один благодійник виділив картон. Тільки докупили віск. Ми організували захід 14 жовтня (День захисників і захисниць України), де всі охочі долучилися до виготовлення свічок. І цей проєкт так сподобалося Литві, що зараз уся країна робить бліндажні свічки – тільки встигай їх відвозити на фронт. Це тисячні партії», – розповідає жінка.

Пані Олега також працює ще й у напрямку забезпечення матеріальної допомоги. Зараз вона із командою збирає гроші на обладнання для саперів. Також готують подарунок – автобус для евакуації цивільних зі щойно звільнених територій.

«Отримавши заявку з України (чи то від бійців з фронту, чи то з лікарень), шукаю можливість її забезпечити через литовські органи влади, волонтерські партнерські рухи, організації. І навпаки – для забезпечення потреб українців, які тимчасово перебувають у Литві, звертаюсь зокрема і до партнерів з України. Таким чином вже неодноразово наші дітки отримали з України такі дорогі для них книжки, які зібрали волонтери з ГО «Соціальна перспектива», – зазначає Олега  Боднар-Петровська.

Наразі пані Олега зазначає, що наші жінки активно повертаються додому. Жити за межами України насправді дуже важко  і не лише з матеріальної точки зору, а, в першу чергу, морально важко. Сама  волонтерка поки що вимушена жити на дві країни. Каже, що перебування у Литві надає їй можливість ефективно допомагати українцям. Це стосується як військових на передовій, так і цивільних на окупованих територіях.

«Періодично чую дискусії про те, що в тих, хто перебуває за кордоном, має виникати  або виникає відчуття провини. Не спростовую наявність такого факту, але скажу із впевненістю: 99% українців, які опинились за межами України, виїхали не за доброї волі і не в якості туристів. Згадайте лише, в яких умовах відбувалась евакуація. Наше завдання: зберегти, вберегти дітей у першу чергу.  Я – донька військового і чудово розумію: якщо не можеш тримати в руках зброю, треба звільнити територію для того, щоб військові могли там маневрувати. Цивільне населення на території, де ведуться бої, тільки зв’язує руки нашій армії», – говорить жінка.

Щоб ще продуктивніше волонтерити, пані Олега долучилася до проєкту «Підтримка жіночих ініціатив під час війни в Україні». Там вона отримує психологічну підтримку, новий досвід і корисні зв’язки з такими ж цілеспрямованими колегами-лідерками.

«Чудові психологині, які працюють з нами, мають багаторічний досвід кризового консультування і прекрасно відчувають наш внутрішній настрій. А час спілкування з колегами по проєкту дає можливість відчути себе в команді сильних, мужніх, впевнених у швидкій перемозі України жінок-лідерок», – додає Олега Боднар-Петровська.

Ця публікація підготовлена у межах проєкту «Підтримка жіночих ініціатив під час війни в Україні», який реалізовує ГО «Українська жіноча демократична мережа» за підтримки Міжнародного республіканського інституту та Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Мета публікацій – розповісти історії жінок, які працюють під час війни та допомагають приближувати перемогу України.