Prostir Talks: децентралізація, інструменти громадської участі, практичні кейси

Громадський Простір

Громадський Простір на пошук нових актуальних тем і форматів спілкування з експерт(к)ами, місцевими активістами та активними діячками провів серію липневих Prostir Talks – в Києві, в Богуславі, в Івано-Франківську, зокрема відвідав  Старобогородчанську об’єднану територіальну громаду – аби на експертному та практичному рівнях обговорити суть реформи, заміряти її оцінку локально, дізнатись про рівень активності в громадах, почути практичні кейси/інструменти громадської участі, відкритих даних, громадського бюджету, антикору та ін.

Цікавим моментом для Prostir Talks було порівняти – які трансформації відбуваються в контексті реформи децентралізації,  у невеличких громадах: ми поїхали на розмову до Богуслава, який  ще не відчув на собі результат об’єднання, для порівняння ми також завітали до однієї з перших об’єднаних територіальних громад – в Старі Богородчани, що на Івано-Франківщині. Спробували зануритися в життя цих громад, відчути і побачити, як змінюється країна.

Ключовою для розуміння теоретичної і законодавчої бази реформи – що було і як стало – стала розмова з  Ольгою Омельчук, експерткою Інституту політичної освіти, яка розповіла про про те, як побудована і просувається реформа децентралізації, зокрема і про практичний власний досвід – як колишнього міського голови Нетішина Хмельницької області .  Пропонуємо Вам найцікавіші фрагменти:

Децентралізація, бюджети і мотивації

---

 

Ольга Омельчук

Що таке реформа децентралізації? Ми передаємо повноваження від центру на місця. Так, як було прийнято і в Радянському Союзі, у нас була жорстка вертикаль, і місцеві ради приймали формальні рішення для своїх міст та сіл, тільки формальні. Насправді ж вони слухали, що їм говорили з центру. Ось вже декілька років, як ми проголосили реформу децентралізації, що тепер ми дамо набагато більше повноважень місцевим радам. Це залишилося б на словах, якби не був змінений спосіб формування бюджетів, якби ці наміри не підкріпили грошима.

Що змінилося? Раніше принцип збору податків містив необхідність передачі всіх ресурсів у центр, потім кожна громада, кожне місто і село, складали свої бюджети, затверджували – звісно, це було командним способом. Якщо область не погодилась із вашим бюджетом, ви не могли його проголосувати в тих цифрах, які ви хотіли. І тільки після цього з центру направлялися ресурси, наповнюючи місцеві бюджети.

Я можу вам розповісти про власний досвід. З 2010 року (і наступні роки), коли я (колишній міський голова Нетішина – авт.) формувала бюджет нашого міста, це була катастрофа, тому що ми отримували загальну частину бюджету (це там, де зарплати працівників бюджетної сфери, вчителів, медиків) тільки на 11 місяців, тобто до грудня. Ще в листопаді ми мали чим заплатити, а в грудні грошей не було. Це типова ситуація була не тільки для Нетішина, а й для всіх міст. Якщо ви запитаєте, як же ви платили зарплату в грудні, то ми проводили скорочення, оптимізацію. Але ситуацію це не врятувало, як ми бачимо, тому Україна все ж пішла шляхом децентралізації і дозволила залишати ресурси на місцях.

Ситуація змінилась, бюджети розвитку наповнилися і зараз практично в усіх населених пунктах уже другий рік активно проходять усі можливі ремонти та зміни. Завдяки тому, що гроші залишили на місцях, і переглянули відсотки податків, які лишаються в місцевому бюджеті. Крім цього, зробили ще можливість об’єднання територіальних громад.

Що тепер може громадськість? Чим вона може допомагати реформам? Вона може стимулювати процес об’єднання. Якщо чесно, цей процес можна назвати процесом економії. Тому що провівши аналіз всієї системи, наприклад, української освіти, ми розуміли, що у нас сільський вчитель в дуже маленькому селі може бути – в понад 25 разів дорожчим, ніж київський вчитель, у якого на уроці сидить 30-36 учнів, а в селі сидить 2 учні. До того ж, сільський вчитель викладає фізкультуру, фізику, географію і математику… Звісно, це ще й рівень освіти.

У процесі економії (умовно назвемо) – територіальним громадам дозволили об’єднуватися. Тобто декілька сіл разом із містом, або без міста, на свій розсуд, можуть об’єднатися в ОТГ (об’єднану територіальну громаду). У них один адміністративний центр, звичайно, менше витрат на утримання апарату, також у них одна рада.

До об’єднання бюджет громад формувався таким чином, що вони отримували далеко не 100% від своїх потреб. Зазвичай, в Україні села дотаційні, це не багаті інфраструктурні об’єкти, які можуть себе забезпечувати. А при об’єднанні вони отримують такі ж самі відсотки податків, що і міста обласного значення. Переглянуто сітку відрахувань від податків, котрі залишаються на місцях, в результаті об’єднана громада стала отримувати податків – на рівні міста обласного значення. Статистика показала, що це дуже ефективно – і вони навпаки перевиконують тепер свої бюджети.

Гроші – це мотивація для об’єднання. Україна пішла шляхом багатьох країн – укрупнення, щоб не було дуже дрібних інфраструктурних об’єктів. Зараз громадськість працює із тими людьми, які бояться, що їх село просто буде знищене тільки через те, що звідти підуть депутати, закриють школу, буде один медпункт…

Раніше забирали 100% і давали той бюджет, з яким погодилась область, не давали все, що нам було потрібно. Нам говорили: “Зменшуйте бюджети – і тільки тоді отримаєте фінансування”.

А що змінилося? Зараз у тих населених пунктів, які мають більш ніж середній індекс податкоспроможності (це і основна маса ОТГ), забирають не 100% зібраних податків, а лише 50%, вирівнювання стало реверсним (горизонтальним), і 50% залишається на місцях. А ті, які не об’єдналися (зазвичай  – хронічно дотаційні) у них – забрали 100% і наповнили бюджет 80% від потреб. Для того, щоб порахувати, треба визначити індекс податкоспроможності. Рахують спільний податок по прибутках, основні базові ставки тут – податок на прибуток з доходів фізичних осіб і податок на прибуток підприємств. Так ось, завдяки цьому індексу, Україна визначає індекс кожного населеного пункту, кожного місцевого бюджету.

Чому система нового формування бюджету вигідніша для територіальних громад? Тому що вона стимулює більш активно збирати податки – це основний принцип зміни бюджетоутворення. Тому що в місцевих податках сидить, наприклад, один із найскандальніших податків – це плата за землю. Саме плата за землю в дуже багатьох регіонах України не збирається тільки тому, що відсутні договори оренди землі – вона не на обліку, ця земля не промоніторена, не знайдена. Вона ховалась, а прийшов новий мер і проводить моніторинг всього господарства. Він перевіряє землю – і виявляється, що тільки на малу частину укладені договори. Плата за землю йшла тільки з маленького шматочка меж населеного пункту. Саме через це не дозбирали податок. Тому вигідніше заробити не 100 мільйонів за рік (завдяки, в тому числі, землі), а 120. Ми активніше моніторимо, активно судимося із тими, хто не хоче платити за землю, а використовує її роками.

У чому основний принцип зміни системи? У тому, що суму, скільки ми отримаємо, ми завжди узгоджували з областю. Ми запитували: “Чи гарний у нас бюджет?”, “Ні, звісно, ріжте”. І ми ріжемо. Привозимо ще раз: “Тепер нормально?”, “Ні, ще ріжте”. Привозимо 12 раз… Тепер нам не треба їздити в область і запитувати, який у нас буде бюджет. У нас є загальний фонд, який в основному піде на зарплати, у нас є наш, спеціальний – він наповнився завдяки тому, що змінили сітку нарахувань.

До новинок в Україні – створення мережі ЦНАПів. Раніше у системі виконавчих комітетів працювали різні відділи – земельний, архітектури і будівництва, дітей, сім’ї і молоді. Щоб людині звернутися за певною довідкою, їй треба було прийти у виконком і ходити по кабінетах, витрачаючи час. Зараз створені ЦНАПи, зазвичай, знаходяться в центрі міста чи села, об’єднаної громади – і у них чергують представники всіх комунальних, міських служб. Вони приходять за графіком і постійно ведуть прийом. Це дуже зручно – треба прийти тільки в одне місце і менше витратити часу. В Україні це розвивається активно, багато міжнародних фондів підтримують цю реформу, допомагають відкривати ЦНАПи.

 

А що кажуть в громадах?

Богуслав (Київщина) 

Сашко Мельник, співголова Коаліції реформ Богуславщини:

Після Помаранчевої революції всі розійшлися по своїм домівкам, все. То після Майдану вже не було такого, все залежить від нас – і такі були настрої не тільки в Богуславі.  Якщо раніше ми робили більше творчі громадські проекти, літній кінотеатр, кінофестиваль, арт-проекти. Але ми розуміли, що цієї діяльності замало, у нас влада, по суті не змінилась. Але в країні почали відбуватися певні реформи, стало простіше впливати і дивитись, що робить влада. Інструментарій, який існував ще до 2014 року, – він не працював, ніхто не писав ніяких звернень. З 2015 року є Е-Data, можна побачити всі транзакції – Богуславська мерія – які, за що вона купує послуги тощо. Ми відстежуємо і робимо публікації.

Після Майдану запрацював РПР, групи експертів, розробляли Дорожні карти реформ, більше 100 законів було ухвалено у ВР. Наразі вони впроваджують регіональну співпрацю. Головною метою цього процесу є сприяння утворенню та функціонуванню локальних ініціатив (коаліцій), імплементації та моніторингу впровадження реформ на місцях. Ось в рамках цього активні 6 ГО об`єдналися в КРБ (коаліція реформ Богуславщини) –  коаліція громадських організацій Богуславщини для взаємодії з розробки та впровадження програм реформування міста. Ми працюємо заодно, коли це заява не від однієї ГО, а від 6 – це сприймається по-іншому.

Станом на 1 квітня цього року на рахунках у банках лежало 1,8 мільярда коштів органів місцевого самоврядування. Чому така велика кількість? Є дві причини. Перша – це об’єднані громади – бюджети збільшилися в 3, 5, 10 разів і люди не звикли, що вони можуть розпоряджатися такими коштами. Основне, що вони роблять – це ремонти доріг та освітлення вулиць. Все. Далі люди не звикли розпоряджатися коштами. Усі дороги заасфальтували, ліхтарі поставили, а гроші ще лишилися. Єдине, що лишається – покласти на банківські рахунки, поки не вигадають, що робити з тими грошима. Велика кількість податків, які йшли в загальний бюджет, лишається на місцях – через реформу децентралізації.

Друга причина (це вже наш Богуславський варіант) – це коли навмисне не використовуються кошти. Минулого року у нас лишилося 7,9 млн. грн. невикористаних коштів – “потреб у міста немає”. Вони кладуться на рахунок, а перед виборами ці кошти починають активно використовувати – ремонтувати, ставити дитячі майданчики. Фактично, люди за наші кошти платників податків, роблять собі виборчі кампанії. Така практика була на минулих виборах…

Громадський простір: Чому не об’єднуєтеся – не хочете, не можете?

Хочемо, ми – за. У нас деякі депутатські групи проти. У 2015 році, коли ми їздили по селах, проводили роз’яснювальну роботу, що це потрібно, більшість не вірили нам, казали: “Ну, це ж не перша реформа в Україні, вони зараз там щось говоритимуть, ми тут посидимо-почекаємо, і нічого не буде”. Коли ми переконували, що це зовсім інша ситуація, що це вимоги МВФ, що ця реформа точно буде… Багато ще є дотацій першим громадам. Крім того, що у них збільшилися бюджети, ще й писали програми: нам треба на побудову сміттєзвалища чи лікарню відремонтувати. Їм за програмою давали шалені гроші додатково. Це міг бути плюс один бюджет. Відповідно, ці перші громади, отримавши такі кошти, зараз розбудувалися, вклали у підтримку підприємництва, тобто вони вже нормально заробляють на себе.

Коли ми переконували, група депутатів спочатку не вірили, потім, коли побачили у 2016 році, що це працює, заговорили: давайте об’єднуватися. Але інша група сказала відверто (у приватних розмовах): “Ми не готові до виборів, тому не будемо підтримувати об’єднання”. І ось зараз, коли вже стало зрозуміло, що ми від цього нікуди не дінемося, на останній сесії міська рада проголосувала перше рішення про початок ініціативи. Знову ж таки, всі проекти рішень нами вже підготовлені. У нас є зараз домовленість із групою депутатів, з представниками фракцій, що ми готуємо проекти рішень, вони їх голосують.

Якщо говорити про містян, то більшість – за, якщо брати по селах, які мають приєднатися, то по-різному. Є група людей, які орендують землю в селах, переважно, у міста немає землі. У селах – це сотні гектарів землі, які орендують і мають на цьому незаконні прибутки. У першу чергу,  є поняття паїв, між ними має бути дорога у 6 метрів у ширину. Якщо це поле в 200 гектарів і люди всі здали в оренду якомусь власнику, цих доріг немає, відповідно вони орються, сіються, збирається врожай – і це шалені гроші і прибутки, які не обліковуються. Досвід тих громад, які по Україні пооб’єднувалися такий – прийшла влада, яка хоче заробляти, просто взяла це облікувала і сказала: “Або ви платите за цю землю, або ми розриваємо договір”.

Є таке поняття – індекс демократичності міст - туди входить 13 різних інструментів і положень, за яких це визначається. Зокрема, бюджет участі, електронні петиції, положення про звітування. На сьогоднішній день нам вдалося вже втілити 9 із 13 цих положень. Зокрема, десь 2 місяці тому було прийняте положення про громадський бюджет. Але буде вже втілюватися з наступного року. Також прийнято і це те, що зараз діє – електронні петиції. Є сайт, де можна зайти в розділ “Богуслав” – і можна створити петицію.

Публічність – це один із таких чинників, який вже менше, ніж після Майдану, але продовжує відігравати велику роль. Якщо справі надається розголос, ми напишемо у Фейсбуці, у пресі, то судді приймати не зовсім законне рішення вже важче.

Юрій Смоляр, секретар Богуславської міської Ради, зауважує:

У людей є розуміння, що влада і дерибан бюджету – це одне і теж. Ми максимально стараємося доводити зараз, що це не так. Один із наших принципів – прозорість влади, її ефективність і це вирішення питань, які бентежать людей. Не просто заходи заради заходів – грандіозні, але не ефективні.

Працюючи на посаді секретаря ради,  я не маю працювати в інтересах виключно певної групи – мене цікавить задоволення потреб через рішення, положення, інші документи. Досить багато колективних звернень, припустімо, по роботах з асфальтування доріг. Хоча із року в рік (Сашко Мельник моніторив бюджети), то більше 70% бюджету міста вкладалося в дороги. Тож постає питання – або ви із року в рік неякісно кладете або ж існують якісь інші причини. 

Ми писали заяву в прокуратуру, і не одну. Там розглядаються кримінальні провадження і по перешкоджанню депутатській діяльності… Загалом, 5-6 проваджень відкрито з нашої ініціативи, з наших заяв, з поданих документів… Ми задіювали всі механізми.

 

Старобогородчанська об’єднана громада, Івано-Франківщина

“Старобогородчанська об’єднана територіальна громада  була утворена в жовтні 2015 р. , внаслідок об’єднання двох сільських рад: Старобогородчанська сільська рада, Нивочинська сільська рада. На території громади функціонують: 2 школи, 3 НВК, 1 дитячий садочок; 1 амбулаторія загальної практики сімейної медицини, 4 ФАП.  Станом на 1 січня 2017 року в громаді проживає 6120 особи”, – коротка довідка від Юрія Іванишина, заступника голови Старобогородчанської ОТГ, який сам активно долучається до написання проектів на розвиток громади.

“Ті громади, які не йдуть процесом децентралізації, відстають. Вони мислять категоріями старими. Зупинки реформи децентралізації не буде. Ми разом з Вами побували на стадіоні села Скобичівка,  де отримали можливість побачити результати реалізації проекту – переможця обласного конкурсу, відвідали місцеву пожежну охорону, ознайомилися з роботою сонячної електростанції «Старобогородчанська – 1», побачили хід ремонтних робіт в дитячому садочку с. Нивочин. Автомобіль швидкої медичної допомоги Старобогородчанської амбулаторії, який був придбаний у результаті реалізації проекту, що фінансувався за рахунок коштів Державного фонду регіонального розвитку (на суму 1473,8 тис. грн.),  ознайомилися з ходом робіт по благоустрою центральної частини села Старі Богородчани, ремонтом частини приміщення адмінбудинку сільської ради для відкриття Центру надання адміністративних послуг. Минулого року громада отримала 4 мільйони  564 тисячі гривень  інфраструктурної субвенції з державного бюджету. За ці кошти реалізовано  вісім проектів”, – підсумовує побачені нами активності/локації Тарас Рашкевич, Голова ГО «Агенція розвитку громад Богородчанського району».

Крім того, йде різного роду проектна робота з самою громадою, зокрема, ГО «Агенція розвитку громад Богородчанського району» реалізувала проекти «Ресурсні центри на базі сільських бібліотек – «Острів Надії» громади та місцевої влади для реалізації місцевих ініціатив» та «Інвестиція в політичну грамотність учнів – майбутній розвиток об’єднаних територіальних громад», проводяться семінари-стажування сільських та селищних голів на базі об’єднаних громад та ін.

 

 

“Уперше за 15 років збудували 2,5 км дороги. Бетонної. Якісні дороги між громадами забезпечують 2 речі: перше, автомобіль швидкої медичної допомоги може доїхати до хворого протягом 20-ти хвилин і надати медичну допомогу. Друге – це питання опорних шкіл, що можна робити школу не першого-другого ступеня, а першого і тоді автомобіль з дітьми за 5 хв доїхав. І третє питання, що жителі можуть швидко доїхати і отримати якісні адміністративні послуги в центрі громади. Що характерно, питання ремонту доріг – це найбільше, що турбує жителів громади. Коли ми робили опитування жителів громади, то, повірте, 95% важливих проблем, казали – стан доріг. Але людей турбували дороги місцевого значення”, – додає Тарас Рашкевич.  

Голова Старобогородчанської ОТГ Ярослав Здерка зауважує: “Раніше: хто більше разів покланяється, тому щось дадуть, а хто не ходив на поклон, тому й не давали. Так не має бути. Після об’єднання ми отримали 60% від ПДФО, а це 1,6 мільйона гривень, збільшились надходження і від землі. Загалом, власні надходження виросли на 101%. Коли ми від цього далекі були, то нам було байдуже на ті податки, бо все віддавали в центральний бюджет. Тепер воно поступає нам напряму, то ми цього хочемо, добиваємось.  Колись була дотація, незалежно скільки податків збирали чи не збирали, а тепер стараємося жити з того, скільки маємо, стільки можемо дати.

Громадський Простір: на самому початку, на самій першій стадії як в це об’єднання було заангажоване саме  населення?

Кращий стимул і до об’єднання був у нас – це щоб зберегти центр села, щоб не було воно в іншому селі, а було в нас. Їхав в ті села і просив депутатів, активістів все-таки, щоб вони послухали –  і обіцяв їм: те що ви маєте, ми вам залишаємо і плюс будемо мати додатково, преференції. Свого слова ми дотримали і дотримуємо. І вони це вже відчули, тому що разів в 5-8 у них дохід збільшився не просто так, а у розвиток населених пунктів. 

“Процес об’єднання – на активних людях. Ніхто не прийде, ні до вас, ні до нас, і не поміняє для нас нічого, як ми самі нічого не поміняємо. І мусимо знизу міняти, бо самі ж владу вибираємо, і самі ж потім кажемо, що в нас влада погана”, – наголошує пан Голова. 

“Завжди є противники, навіть і в нас. Зібралася група, 5 чи 8 чоловік і пішли від хати до хати, казали: “Вас об’єднають, закриють школу, закриють поліклініку, ви цього хочете/не хочете, ось підпишіться”. Навіть склали петицію з підписів. Сьогодні їм кажуть, що ж ви так, хоч вибачтеся у тих людей, яких обманювали своєю брехнею. Це така частина людей є, які не знають як, але кажуть, то не так. От все неправильно, що б ти не робив. Але більшість людей є таких спокійних – живеться, то й живеться. І частина таких є активних – що таки знали, на що йшли”.

У нашій розмові з депутаткою обласної ради Наталією Чаплинською, вона також згадувала, що досить багато питань щодо процесу об’єднання розглядається на засіданнях обласної ради. “Певні громади не готові об’єднуватись у складі певної ОТГ – є багато громад, які проти об’єднання, ми вислуховуємо їх, але громада має право першочергового рішення. Навіть був момент, коли по одній громаді було звернення до Верховної Ради України про врегулювання ситуації з об’єднанням, виходом з ОТГ”.

Старобогородчанська громада вже має стратегію та план розвитку до 2027 року. Допомагали у створенні процедур та розробці основних документів, що регламентують її діяльність, планів стратегічного розвитку на 2016-2025 роки та соціально-економічного розвитку, експерти Громадського центру “Ділові ініціативи”.

“Ми даємо імпульс, а вони мають його в щось закласти – це активізація громади. Стимулювання людей, щоб вони взяли участь в цьому процесі. Методика розбудови громад – колегіальний процес, потрібно залучити якомога більшу кількість людей, це не тільки експертний метод. Працюють експерти, але це ж і завдання громади. У кожного своє бачення, наше завдання як ГО, експертів – допомогти подивитися стратегічно на цей процес. Донести людям в громаді розуміння, що, беручи участь в цьому процесі – вони будують своє майбутнє, краще знають свою територію, свої ресурси. Чому хтось чужий має прийти і розказувати, як розвиватися. Якщо я беру участь в процесі планування, то потім це буду реалізувати, це навіть елемент психології.

А друге питання, це специфіка сільської території – село, літо, весна, город, господарство – яка там стратегія?.. , – зізнається Тетяна Кулик, заступниця голови правління ГЦ “Ділові ініціативи”.

“Ми приходимо і говоримо про залучення коштів, але не чуємо під що ці гроші, під які цінності? Чому саме ця сфера, можливо, вона для вас не стратегічна?”

На нашу думку, успішність реалізації стратегії – це самі люди, це буде визначати стратегію. На першому етапі процесу об’єднання громад – пріоритетне завдання – це робота з людьми.  З нашої практики громадської роботи – це  найтяжча робота, працювати з “головами людей”. І це найскладніше – міняти уявлення, ставлення, моделі поведінки людей”.

Її колежанка Леся Вербовська,  координаторка проектів ГЦ «Ділові ініціативи», продовжує: З січня місяця в області запрацювала програма DOBRE, яка підтримує ОТГ в семи областях України – в Івано-Франківській відібрані перші 4 об’єднані територіальні громади: Печеніжинська, Білоберізька, Старобогородчанська, Верхнянська. Завдання в ОТГ – навчити, показати, як розвивати молодіжний напрямок, як розвивати ГО, яка їхня головна задача, навчити молодь. Ми почали спілкуватись з мешканцями ОТГ – багато молодих осіб не бачать свого майбутнього в своїх громадах, планують виїхати, тому ми розробляємо молодіжні тренінги про підприємництво, як формувати молодіжні ради, як впливати на прийняття рішень.

5-річний проект DOBRE розроблений таким чином, щоб підвищити спроможність керівництва новоутворених об’єднаних територіальних громад ефективно реагувати на пріоритети громадян, завдяки продуктивному управлінню ресурсами, підвищенню якості послуг, стимулюванню місцевої економіки та підвищенню рівня залучення громадян.  Аби вони краще порозумілися, ми і проводимо тренінги, консультації. А потім вони вже самі визначать, що для них пріоритетне. Ми як ГО будемо допомагати надалі громадам створювати такі функціональні речі, працювати на те, щоб вони побачили шлях, куди розвиватися”.

Завжди під час Prostir Talks ми запитуємо чи достатньо відкомунікована тема, зокрема, як позитивний досвід поширюється, чи є достатня робота медіа, аби представники сіл, необ’єднаних громад, містечок, навіть з інших регіонів, могли побачити, почути про певні успіхи, або й проблеми – що можна врахувати.

Михайло Цьомик, координатор комунікації децентралізації УКМЦ у Західній Україні: “На допомогу в цьому напрямку в Українського кризового медіа центру є спеціальний проект з підтримки реформи місцевого самоврядування. Власне, допомога громадам, висвітлення їхньої діяльності, можливо, певна їхня промоція для того, щоб інвестор побачив, які вони класні, чудові і мають великий потенціал – і прийшов сюди до них, відкрив якесь виробництво, бізнес і т.д., що приносило б їм потім прибуток. Крім того, освітня функція. Ми супроводжуємо, зокрема медійно,  програму DOBRE. Підтримуємо інституційно, намагаємося привозити цікавих тренерів для того, щоб проводити якісь заходи, аби громадські активісти всередині кожної з громад вчилися чогось нового. Відповідно, зараз маємо близько 20 громад в західному регіоні”.

 

“Децентралізація – це, як то кажуть, тема – “не сексі”.  Але вона може бути цікава, залежно як її подати, – зауважує Сергій Борис, головний редактор інтернет-видання “Курс” (Івано-Франківськ), продовжуючи тему медіа висвітлення тематики.  – От як не дивно. Ми почали робити такі репортажі з об’єднаних територіальних громад, якщо їх цікаво виписати, поїхати туди, побути, походити, поговорити з людьми на вулиці, з Головою, тобто від начальника і донизу, то це може бути цікаво,  читачі читають, що там відбувається у Білоберізькій територіальній громаді, чи в Старобогородчанській – і досить непогано читають. А коли і тема, і формат нудний – люди не будуть витрачати час”.

 

Інструментарій –  звернення (“золотий дует”), бюджет участі, відкриті дані, антикор

---

 Про “працюючі” інструменти громадської участі, а також кейси локальної демократії спілкувалися з Сергієм Кареліним, експертом з питань локальної демократії Центру “Ейдос”. Багато уваги в громадському секторі сьогодні, і в нас на Порталі зокрема, приковує тема громадського бюджету. Як це працює, яким був перший досвід столиці у впровадженні бюджету участі –  розповів Артем Стельмашов, активіст та експерт з громадського бюджету/автор проекту-переможця.  Про перспективи розвитку відкритих даних   нам розповіла Василина Думан, представниця ініціативи “Дані міст” Громадянської мережі ОПОРА. Представники  Інституту «Республіка» – Олександра Скиба, Віталій Гліжинський,  очільниця ГО «Антикорупційний штаб Києва” Галина Янченко, розповіли про багато цікавих і корисних практик, розробку інструментів для інформування та активізації громадян.

Сергій Карелін

У нас з’явилося декілька інструментів протягом приблизно восьми років, яких раніше не було.  Є такий “золотий дует” (як я це називаю). У 90% випадків, аби вирішити ваші питання з місцевою чи державною владою, вам як громадянину, вистачить двох інструментів. Один із них – це закон про доступ до публічної інформації, другий – це закон про звернення громадян, коли ми можемо звертатися до будь-яких владних суб’єтків, як нам подобається.

У 2011 році у нас був прийнятий закон про доступ до публічної інформації. Як тепер інформація мала б надаватися? П’ять робочих днів – по суті у нас тепер громадянин став на планку вище, ніж навіть депутат в будь-якому органі місцевого самоврядування чи навіть держвлади. Тому що в законі про народних депутатів депутатський запит розглядається протягом 10 днів.

Можна звернутися: усно, тобто я можу навіть зателефонувати, письмово (направляти на канцелярію і протягом 5 робочих днів вам мають відповісти). Зважайте, що вихідні дні не рахуються. Наша організація була причетна до лобіювання даного закону, і ми досі причетні до його імплементації.

Якщо брати історію, то перші закони про інформацію з’явилися у Швеції та Франції. У Франції під час Французької революції виникло право на інформацію. І у нас за виконанням цього права на інформацію, уже як конституційного права, слідкує Офіс уповноваженого з прав людини. Тобто, якщо нам не відповідають чи порушують закон, то ми звертаємося у цей Офіс – і вони контролюють цей процес, чи дійсно було порушене моє право. І тоді з розпорядника інформації стягується адміністративний штраф. Дійсно, є випадки, коли інформація не надається. Наприклад, керівник владного суб’єкта сказав: ми вам не дамо інформацію, а розпорядник просто надав відписку. Тоді процес може затягуватися. Але чим був примітний цей закон, так це те, що ми можемо звертатися в тому числі й через e-mail. Ще у нас не було нормального розповсюдження електронних цифрових підписів, тим не менше, уже була така форма.

Тепер на противагу – звернення громадян. Так, звернення громадян розглядається протягом 30 календарних днів. Особливістю цього закону було те, що там не було електронної форми звернення. Електронна форма була найшвидшим способом отримання інформації. Чому? Тому що я прийшов у канцелярію, написав лист, попросив письмово відповісти мені протягом 5 робочих днів. Але розпорядник інформації, в силу свого робочого графіка, робить мені відповідь на 5 день і відправляє мені поштою. У найкращому випадку, ви можете отримати на шостий день, а в гіршому – поки дійде поштою…

Чому два інструменти роблять “золотий дует”. Коли ми хочемо вирішити певне питання, наприклад, у вас протік дах чи хочете, щоб на вулиці був відремонтований асфальт, просто написати лист-звернення – це половина. До прикладу, я пишу емоційний лист меру міста, пояснюю проблему, не базуючись на даних – фактів немає, по суті, це моя суб’єктивна точка зору, мої емоції. Для того, щоб у вас лист-звернення запрацював краще, чиновник, як людина, яка відповідає на звернення, має переконатися, що тема актуальна.

Що робив я у минулому, коли був керівником ОСН селища (у Макіївці)? Завжди запитував інформацію. До прикладу, якщо у нас дорога була в жахливому стані. Беремо: швидкість приїзду швидкої, друге – пожежного автомобіля (зазвичай, поки вони доїжджали, у нас вже догорали будинки), потім я заміряв фотофакти… І потім, вже на основі інформації, яку я зібрав за допомогою закону про інформацію і за допомогою фото-відео-фіксації, я вже написав другий документ – звернення. Тим самим я чітко підкреслив актуальність даної проблеми, що це проблема всього селища.

Коли ми, припустімо, пишемо звернення громадян і запити на доступ до публічної інформації, відповідь приблизно та сама: у нас і так багато роботи, а ви ще вантажите нас своїми запитами. У спілкуванні ми це чуємо постійно. Яким може бути рішення?

У нас у великих містах почав практикуватися електронний документообіг. По суті справи, ти вже в електронному вигляді отримуєш лист як заявку. Як це працює в Києві – є сервіс, який називається 1551, електронний додаток, за допомогою якого я можу спілкуватися із владою міста Києва. Тут є рубрика “Мої звернення”, ось я відкриваю своє звернення, докладаю фотографії, які є проблеми, пишу звернення, куди треба і вже через диспетчерську перерозподіляється, на кого це потрібно робити. Я сам одразу можу вказувати, яка це проблема – комунальна, соціальна тощо, і там вже переадресовується на відповідну службу, тобто скорочується час вже до того, як до них прийде лист. А друге – вони за допомогою фотографій та опису можуть сформулювати, в чому там проблема.

Перше – я отримую відповіді вчасно, одразу, але чи вирішується моє питання вчасно, протягом 30 днів – не завжди, іноді для цього є об’єктивні причини.

У 2015 році були зміни до закону про інформацію, і закону про звернення громадян. Всі звернення громадян стало можливим відправляти в електронному вигляді. На додачу до цього у нас виникла “петиція”. Загалом, лист завжди можна було писати – і колективний, і індивідуальний, але з’явилась особлива форма електронних петицій. Тобто загальне звернення – і хто під ним у відкритій формі підписується протягом певного часу, має право підтримати чи не підтримати петицію. З ними дещо важче – якщо звернення громадян мають розглядати в будь-якому випадку і прийматись якесь рішення, то якщо за електронною петицією не набрали голосів, її не розглядають. А набрали – розглядається, але не обов’язково буде позитивна відповідь. У різних містах – різні квоти, у Києві, до прикладу, ця квота 10 тисяч. Я вважаю, що це забагато, має бути набагато менше. Але в будь-якому випадку, у Києві навіть із такою квотою воно почало працювати.

Є ще таке поняття, як громадські ради, які виникли при адміністраціях. У 2010 році було рішення Кабміну, тоді ще Янукович акумулював таким чином громадську енергію. У нас багато громадських активістів, котрі подумали, що з таким інструментом вони стають частиною влади, але насправді це не так. Ці ради були не спроможними, я вважаю, що це відтягнуло Майдан на кілька років. Але в цілому є й хороші приклади, коли громадські ради працюють добре. Приміром, у нас в місті вони працювали не як просто одна громадська рада – у нас одразу створили кілька рад і, зазвичай, вони були експертними – політична рада, рада громадян, рада громадських організацій, які займаються роботою з людьми, яким потрібна інклюзія… І ці ради працювали набагато ефективніше, ніж просто громадська рада, куди зігнали 180 людей, які після цього більше не зберуться для кворуму (щоб запрацювати треба 50% +1).

Зараз все, що витрачається з міського чи місцевого бюджету, видно. Ви зараз можете спокійно перевірити, скільки витрачає те чи інше місто – і куди. Ми як громадська організація, центр “Ейдос”, створили ще додатковий інструмент – візуалізували місцеві бюджети на openbudget.in.ua, “Відкритий бюджет”. За допомогою нього ми можемо фінансову інформацію показувати у спрощеній формі, у вигляді інфографіки.

Питання по приватній власності та її захисті залишився поки відкритим. Реформа судової системи у нас лише розпочалась. Коли вона буде завершена – це ще питання. У неї загалом упираються всі інші зрушення. Прийшли в суд і тут заглухло, тому що хтось заніс гроші і проблема не вирішена.

Ще є громадська експертиза – громадські організації мають право проводити експертизи законопроектів, рішень влади, робити свої висновки, які можуть потім оприлюднювати. Для господарських суб’єктів у нас з’явилися ОСББ, що посилило активність людей. Іще одна форма – ОСН, головою якого, до прикладу, я був у себе в місті.

Бюджет участі – коли через частину бюджету можемо як громадяни впливати на пріоритети – що для нас більш важливо. У нас вже в цьому році більше 50 міст оголошують бюджет участі. І ця тенденція шириться. І це теж чудовий інструмент. По-перше, для активізація громадян, другий – активізація виборців, третій – для навчання бюджетному процесу і тому, як працює держава, і просто отримувати кошти на те, що вам хочеться. Це реально – якщо ви хочете зробити реставрацію парку, то за допомогою бюджету участю ви можете це робити.

Артем Стельмашов про бюджет участі (Київ та Україна)

Продовжуючи вже згадану тему бюджету участі – в розрізі тематики Prostir Talks – хочу сказати, що це гарний приклад е-демократії, коли ми не просто беремо участь у виборах, а й можемо напряму брати участь в розподілі міських бюджетів. Уже всюди в Україні хорошим тоном вважається робити бюджети участі. Тенденція пішла потужно, активісти цим захоплені. Дуже цікаво спостерігати за тим, як це відбувається на місцевому рівні, з’являються ініціативи – а давайте зробимо це для наших об’єднаних територіальних громад, не тільки в нашому містечку, а й у нашому новому об’єднанні.

В Україні також почався парад громадських бюджетів, у Києві вже триває другий. Перед тим, як захопитися цим теоретично, я подався на перший бюджет участі в Києві і переміг зі своїм проектом – креативний простір бібліотек. Мені стало цікаво – і вже у другому бюджеті участі я допомагаю з певними оргмоментами. Ми створили Клуб авторів, де ми допомагаємо новачкам. Є група у фейсбуці на 5 тис. людей (і це тільки початок), де кожен може отримати консультацію.

В Україні на місцях є декілька команд, які допомагають реалізовувати цей проект. Наприклад, фонд “Східна Європа”, SocialBoost, інші організації та фонди, які розробляють ту чи іншу систему, яку міська адміністрація вже встановлює на свій сайт – і за її допомогою здійснюється голосування. Громадський бюджет – це сума коштів, яку виділяє місто. І до речі, вперше в Україні (здається, тільки в Україні) в Полтавській області буде реалізована спроба громадського бюджету на рівні області. Але в основному, це відбувається в містах, тобто міська влада приймає рішення.

Минулого року в Києві на проекти громадського бюджету було виділено 50 млн. гривень. Після резонансу минулого року у цьому Київрада вже виділила 100 млн грн. У цьому році вирішили, що будуть великі проекти і малі. Великий проект – до 2 млн гривень, малі – до 400 тис. грн. І голосувати за них будуть окремо. Як це відбувається в Києві. Будь-яка людина, яка має відношення до Києва чи навіть не зовсім (реєстрація тут не обов’язкова), але якщо є ідея з приводу міста, може подати свій проект. Є певна форма на сайті, де ти пишеш ціль проекту, ідею, навіщо це, скільки це буде коштувати, які можуть бути ризики в ході реалізації тощо. Заповнюєш цю форму і додаєш кошторис. Проект може бути освітній, спортивний і т.п. – таких було найбільше. Класика – це спортивний майданчик для людей з інвалідністю, чи комп’ютерні класи, чи сучасний кабінет з вивчення природних наук, фізична лабораторія, осучаснення стадіонів тощо.

Цікава “фішка” в тому – щоб перемогти в громадському бюджеті, треба об’єднуватися. Самостійно один проект практично не може перемогти. Громадськість має об’єднуватися – по мікрорайонному принципу, чи за сусідніми школами і т.п. Чудово, що громади у процесі між собою знайомляться.

Інноваційність Києва в тому, що, на відміну від усіх інших міст України, голосування йде тільки через Інтернет. Голосування насправді складне, тому що люди голосують через BankID – це або картка киянина, яка працює в Інтернеті, чи це котрийсь із українських банків, котрі мають BankID, теж може підтвердити вашу особу, чи електронний цифровий підпис. Цей процес дуже хороший. Люди звикають, що треба контролювати – куди йдуть гроші з міського бюджету.

Але не всюди все так гарно. Наприклад, я був у Славуті, Хмельницької області. Там було подано всього 4 проекти, вони всі й перемогли. У місті не змогли навіть освоїти всі ті кошти, які були виділені, проекти були подані на меншу суму. А прохідний бал в деяких містах просто смішний. Наприклад, в Ірпені для перемоги треба було набрати 5 голосів, у Львові 26 (останнє місце). У Києві прохідний бал був у 800 голосів, але враховуючи, що це інтернет-голосування через BankID, це вже загалом дуже багато.

У Києві набирається громадська бюджетна комісія. Минулого року у нас були претензії до того, що мій “креативний простір”, чомусь, зайшов як проект, а аналогічний від колег відхилили. Не зрозуміло чому. Тож ми вирішили тиснути на владу, аби суддями були не місцеві чиновники, а громадська комісія, котра теж буде обиратися. Тож є громадська бюджетна комісія, громадські організації подають свої документи, будуть вибори, і буде зрозуміло, що саме київська громадськість сама вирішує, які проекти і за якої причини відхилити.

Чудово, що є вільна конкуренція. Гарно, коли, наприклад, матір дитини з інвалідністю може перемогти проект цілого комунального університету. Її проект переміг, до прикладу, тому що вона дійшла до всіх – до спортсменів-параолімпійців, зокрема. Тому це дійсно шанс для всіх, це дуже цікава тема – подавайте свої проекти!

Василина Думан про відкриті дані

На додаток до згаданої теми нових інструментів та технологій, які ж перспективи відкриття даних.

В усьому світі активісти різних організацій почали працювати над тим, аби дані викладати у відкритий доступ, аби використовувати новітні технології для того, щоб вони служили громаді. Якщо говорити про Україну, то у нас все так ґрунтовно почалося у 2015 році, коли була прийнята постанова, яка зобов’язала органи місцевого самоврядування та різні підопічні їм установи оприлюднювати певні дані.

Тому передувала велика боротьба громадських активістів. У першу чергу, люди були зацікавлені в оприлюднені парламентських даних, в тому числі ОПОРА, а потім вони вже взялися, власне, і за міські дані, які можуть спростити життя громадянам.

Про ініціативу “Дані міст”. Як і в усьому світі, ініціатива пішла по напрямку конкурсів. Тобто в усьому світі різні муніципалітети, неурядові організації, ініціативи почали оголошувати конкурси на найкращі проекти на базі наборів відкритих даних. Але дуже мінімальна кількість із цих сервісів, які були зроблені на базі відкритих даних, стали успішними. Можу привести приклад з Нью-Йорку, коли там в такому конкурсі виграв додаток, який полягав у тому, що їхня місцева санепідеміологічна служба оглядала ресторани і збирала дані про те, де порушуються санітарні норми. Команда розробників створила мобільний сервіс, при якому, коли ти заходив в ресторан, спалахувала позначка “цей ресторан порушує санітарні норми”. Що це змінило? Ресторатори почали реагувати на зауваження цієї епідеміологічної служби просто моментально, тобто покращився сервіс. І таким чином міська рада і громада використали спільні дані і покращили життя усіх. Але цей випадок, радше, винятковий.

Коли почали оголошувати ці конкурси, люди, і в Україні в тому числі, почали дублювати себе. Наприклад, у нас на першому конкурсі у 2016 році була ціла купа ініціатив, які пропонували стежити за громадським транспортом, хоча такі вже є. Чи купа ініціатив, які показували, де є які ресторани. Як наслідок – цих сервісів було багато, вони були однотипні, і ними не користувалися.

Переможцями у нас стали додаток “Навпростець” – мобільний додаток, що покаже найближчі туалети і прокладе найкоротший маршрут до них. Також додаток All Museums -закумулював у собі дані про музеї та історії про них, а також дні безкоштовного відвідування. Плануючи мандрівку, ти можеш подивитися, де який музей ти можеш відвідати безкоштовно. “Єдиний енергооблік” – це такий ґрунтовний сервіс для міст, який допомагає вести облік споживання енергоресурсів. І “Відкрита школа” - сервіс, який допомагає батькам знайти найкращу школу для своїх дітей по Україні (за різними критеріями).

Попри те, що всі ці додатки хороші, нагорода в нас тоді була 3 тис. доларів на розробку сервісу. Але ми не можемо стверджувати, що це дуже допомогло учасникам конкурсу. Для того, щоб постійно підтримувати, збільшувати базу користувачів, має бути якась постійна спонсорська підтримка і додаток, за великим рахунком, має стати стартапом. Одноразова нагорода просто не витягне додаток на високий рівень.

Цього року ми вчинили дещо інакше. Ми оголосили конкурс для міст – для міських рад, неурядових організацій і ай-ті розробників. Ми спочатку допомагаємо для них провести аудит даних, відкрити їх у потрібному форматі. Самі ж міста роблять запити на ті сервіси, які для них будуть потрібні. Після цього ми будемо створювати можливості, де ці сервіси будуть реалізовуватись. Тоді цей сервіс йде на баланс міста і воно ним опікується, і місто контролює – чи йому потрібен цей сервіс для того, аби він просто не канув в лету і не припинив своє існування тільки через те, що у нього було мало грошей на піар-кампанію чи підтримку.

Загалом, Україна зіштовхнулася із тими самими проблемами, як Велика Британія чи США, зокрема, коли, наприклад, немає стандартів того, як відкривати дані, у яких форматах. Ми заміряємо двічі на рік ситуацію з відкритими даними в Україні. Кожен раз якісь помилки повторюються. Ми зробили таку кампанію з чорним гумором – #чорнакнигавідкритихданих, де ми проілюстрували найбільш типові помилки, які роблять міста, коли працюють в цій темі. Бо ситуація в тому, що зверху прийшла директива: “Відкривайте дані”. Як відкривайте, хто це має робити, якісь люди мають бути компетентні, треба провести навчання… Звісно, що органи влади і різні установи почали робити це так, як вони це зрозуміли. Були фантастичні ситуації, коли, наприклад, відскануюють якусь подяку і викладуть її – як набір даних.

Варто робити громадські слухання. Ми сміялися, що відкривати дані без консультації з громадськістю – це як переводити бабусю через дорогу, але не туди. Ми рекомендуємо консультуватися з громадськістю. Ми самі проводили дослідження у 2016 році, які теми цікавлять міщан. У першу чергу, це екологія, транспорт, медицина, безпека. Але дуже часто органи місцевого самоврядування відкривають, дотримуючись букви закону те, що перелічено в постанові, і так само відкривають на свій розсуд, обмежуючи ці набори, чи не в тому форматі. Тому це вже швидше політична воля самого міста.

 

Галина Янченко про антикорупційні ініціативи

Антикорупційна діяльність наразі в Україні, і навіть громадські організації, є такими радше професійними. Тобто це група професійних журналістів, які постійно роблять розслідування, показують свої програми на телебаченні. Або це громадські організації, які щось розслідують і пишуть в прокуратуру. Оскільки вони дуже професіоналізувалися, з одного боку, а з іншого боку, вони дуже закрилися в собі –  наша організація бачить в цьому деяку проблему.

Фактично, взаємодія між організаціями і журналістами-розслідувачами і зовнішнім світом досить скупенька і дуже одностороння. Вся взаємодія відбувається таким чином: ми зробили розслідування – подивіться, ми знайшли, що хтось корупціонер – кричіть “зрада”, чи ми знайшли, що хтось вкрав на закупівлі – ось вам, обурюйтесь. Але це все. Фактично, взаємодія відбувається у формі інформування, що ми знайшли. Ми вважаємо, що це не зовсім правильно і ефективно, тому більшість тих речей, які ми робимо – намагаємося створити інструменти, якими самі громадяни, будь-хто, може користуватися для того, щоб робити розслідування чи долучатися до боротьби з корупцією.

І таким чином ми міняємо, ламаємо усталений шаблон взаємодії між організаціями, журналістами і зовнішнім світом.

Громадський простір: Наведіть приклад, будь ласка.

Галина Янченко: До прикладу, наш проект – Антикорупційна карта ремонтів Києва – це був такий наш пілотний проект. Зараз ми його хочемо поширити в інші регіони України. Бюджет цього проекту у нас склав в чистих грошах 900 грн. Все інше ми або самі зробили, або знайшли волонтерів. Ми моніторили державні закупівлі (ми це робимо постійно). В Україні ця інформація є відносно відкритою, зараз вона стала ще більш відкритою. Ми бачили, що дуже велика частина зловживань відбувається саме в тих тендерах, які пов’язані з будівництвом і ремонтами.

Оскільки закупівлі ми вибирали випадковим чином і бачили, що у тих закупівлях є дуже великі проблеми,  ми вирішили взяти всю інформацію по всіх ремонтах, перевіривши абсолютно все, що є. Тільки через 3 місяці ми отримали інформацію по всіх ремонтах. Виявилося, що тільки в Києві (ми взяли інформацію за 2 роки – 2014-15), мало бути відремонтовано 4 тис. об’єктів на загальну суму майже мільярд гривень.

Один із наших волонтерів придумав зробити таку карту: “Ми самі це точно не перевіримо, тому давайте цю інформацію викладемо і нехай люди самі перевіряють”. На цій карті – 4 тис. об’єктів, які ми отримали  в таблиці,  по кожному об’єкту можна натиснути і подивитися всю інформацію – назва, адреса, сума, яка виділялася, на що виділялося, і дата завершення робіт.

Після публічного запуску в ЗМІ у нас було близько 30 звернень від людей – вони перевірили свій будинок, і їм здається, що ремонт у ньому не відповідає заявленій сумі. В ході такої роботи з громадянами виявили один будинок, який за документами був уже два роки тому відремонтований, але тільки за документами. Ми написали про це у прокуратуру, очевидно, що одразу відкрили справу. Через тиждень після цього ми приїхали у той будинок і побачили досить цікаву картину… У нас навіть виник після цього такий мем в організацій: “ніщо так не пришвидшує роботу, як відкриття кримінальної справи”.

Слоган цієї карти – долучись до боротьби із корупцією на прикладі свого будинку! Коли йдеться про мій конкретний будинок, або мій двір, мій майданчик, то з’являється значно більше інтересу . У підсумку – люди починають спілкуватися з нами, потім робити якісь інші активності в своєму дворі чи своєму будинку.

Цікавим був кейс із харчування в дитячих садочках. Обираючи рандомно закупівлі – в різних сферах, різних замовників, наштовхнулися на одну підозрілу закупівлю в харчуванні. Після антикорупційної школи, ми продовжували зустрічатися з її учасниками, їх завданням було перевіряти закупівлі. Кожен тиждень вони мали промоніторити принаймні одну закупівлю. Так через одного учасника ми вийшли на цю закупівлю – “закупівля харчування: картопля, капуста, огірки”. Подалося 5 компаній, 3 з них викинули, 2 залишили – це мінімум, щоб тендер відбувся. Наступний пункт – вони мали розкривати структуру власності компанії-переможця. Засновник там – депутатка Київради, яка сиділа навпроти мене в земельній комісії. Я попросила цього учасника пошукати всі закупівлі, де б фігурувала ця сама депутатська компанія. Вийшло, що лише за той рік він знайшов близько сорока таких. Це дуже багато – десь третина, а може й половина закупівель. За його аналізом, левова частка закупівель були з якимись “моментами”. Проаналізувавши весь ринок закупівель харчування, виявилося, що він великою мірою монополізований – три компанії отримували дві третини всіх підрядів, а може й усі 75%. Інші 25% розподілялися між іншими 20 компаніями.

Згодом ми зрозуміли, що було три групи компаній, перші дві групи постійно між собою конкурують. Але це фейкова конкуренція – вони просто поділили  між собою райони. Коли ми це знайшли і опублікували, був величезний скандал.

Ще одна наша ініціатива – “Приховані інтереси”. Ця тема зародилася ще з депутатських часів, коли я бачила, що дуже багато речей вирішується закулісно. Я подала проект рішення і він був прийнятий (через півроку медійної кампанії) – про те, що якщо депутати мають конфлікт інтересів, вони мають це публічно оголошувати під час сесії чи засідань комісії і утриматися від голосування. Так ми прийшли до нашої ініціативи. Приховані інтереси – це портал, який складається з двох частин. Перша частина – це база даних компаній, пов’язаних з депутатами,  плюс ми зробили дослідження по членах їхніх родин і компаній, пов’язаних з ними. Друга частина – це функція автоматичного аналізу. Це “чарівне віконечко”, куди можна завантажити будь-який документ, і цей аналізатор за 3 секунди його проаналізує, шукаючи співпадіння між компаніями, які зазначаються у вашому документі, і базою даних. Практично це означає, що після засідань Київради щораз видається стенограма. Раніше ми їх читали і аналізували, ходили в реєстр і це займало тижні чотири. Зараз ми просто закидаємо інформацію сюди і за 3 секунди сайт робить нашу роботу. Зараз це запущено по трьох міських радах – Київ, Тернопіль і Житомир, до кінця наступного року плануємо покрити всі міста України, плюс зробити Верховну Раду.

 

Представники Інституту “Республіка” - Олександра Скиба та Віталій Гліжинський – розповіли про Активну Громаду.  

  

 “Наша організація діє досить давно, мала дещо інші напрямки і  завдання. Наразі Інститут Республіка перестратегувала свою мету – і діє  з метою залучення громадян України до демократичних перетворень у державі. Ключовий акцент ми зробили на тому, щоб сприяти просвіті громадян, знайомити їх з інструментами громадської участі, як застосовувати механізми місцевої демократії, як можна і треба співпрацювати з місцевою владою”, – Олександра Скиба.

Наша ініціатива “Активна Громада” постійно працює з людьми на низовому рівні. Я можу сказати, що ми приходимо до людей, розповідаємо їм про те, що таке громадська організація. На мою думку, законодавчої бази, яка є на сьогодні, абсолютно достатньо. Потрібно використовувати те, що є на сьогодні. Коли ж ми перевірили, як часто громадяни використовують інструменти участі, тобто громадські слухання, місцеві ініціативи, звернення до депутатів, збори громадян тощо, ми побачили, що цими інструментами користуються від 3 до 8% респондентів

Уперше Ініціатива стартувала в грудні 2014-го року в  пілотних населених пунктах Київської області – с. Тарасівка та м. Богуслав. З квітня 2015 року Ініціатива вже охопила 15 громад з різних куточків України – 10 обласних центрів, 3 міста районного значення, 2 села. Наразі, команда складається з 24 представників у різних населених пунктах України.

Координатори почали використовувати новий інструмент комунікації з жителями громад - інфогодини, мета таких зустрічей полягає в інформуванні мешканців про певну тему, наприклад, процес децентралізації в країні, участь громадян у впровадженні реформ, в процесах прийняття рішень владою, а також в активізації громадян стосовно їхнього безпосереднього впливу на  прийняття рішень владою.

Віталій Гліжинський додає: “Під час інфогодин  регіональні координатори розповідають про новини, досягнення, зміни та виклики реформ в Україні, про інструменти прямої демократії та механізми участі в прийнятті рішень, мешканці отримують корисну інформацію, буклети, наприклад, щодо децентралізації влади, електронних петицій та місцевих ініціатив: що зробити, аби ключові гравці місцевого самоврядування виконували обіцянки? як домогтися позитивних змін? до кого звертатись у разі виникнення проблеми? Люди можуть ставити свої питання – тематичний спектр дуже широкий, багато болючих тем. Місцевий Координатор може допомогти з написанням звернення до міської ради”.

Анастасія Ращенко, регіональна координаторка Активної Громади у Богуславі, розповіла нам як, зокрема, проходять її інфогодини, як люди реагують, що запитують. “Я намагаюсь навіть співпрацювати зі ЗМІ, час від часу пишу корисну інформацію до районної газети “Вісті Богуславщини”. Важливо дати інформацію, це дає можливість діяти, повірити у власні сили – і важливі конкретні приклади. Треба поширювати позитивну практичну інформацію – більше говорити”.

Замість висновків

За рік рівень обізнаності українців із реформою децентралізації дещо підвищився. 18% добре знають, 56% – щось чули (46% у 2016 р.). 26% українців досі нічого про це не знають. Рівень знань про об’єднання громад практично однаковий на Заході, Сході та в Центрі – і помітно менший на Півдні. Українці переважно не задоволені тим, наскільки вони можуть впливати на рішення місцевої влади – таких налічується 63% . При цьому тільки 37% задекларували своє бажання взяти участь в управлінні своїм селом, селищем чи містом у випадку розширення повноважень місцевої влади. Серед тих, хто висловив бажання брати участь в управлінні своїми громадами, найпопулярнішим інструментом цього лишилася участь у виборах в якості виборця (42%) – результати останнього опитування Фонду  «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно із Центром Разумкова.

 

Спілкувалися – Алла Прунь, Любов Єремічева

Створенню матеріалу за підсумками  зустрічей допомагали-  Аліна Пасічна, Віталій Ніщименко.

Зустрічі відбувалися в рамках навчального візиту для білоруських активістів, організованого Громадським Простором у співпраці з Фондом Stowarzyszenie Wschodnioeuropejskie Centrum Demokratyczne (Варшава).