Громадянська освіта – ключовий вектор демократизації України: результати дискусії

18 липня в Харкові в прес-центрі «Накіпело» відбулась дискусія на тему «Громадянська освіта – ключовий вектор демократизації України», організована Аналітичним центром «Обсерваторія демократії». В обговоренні, що мало на меті актуалізувати та дослідити питання громадського виховання в якості важливого фактору на шляху демократичних перетворень, взяли участь експерти, викладачі, студенти,представники громадських об’єднань, ЗМІ.

У вступному слові директор Аналітичного центру «Обсерваторія демократії» Вікторія Шевчук стисло розповіла про основні цілі та задачі Центру, наголосивши на тому, що окрім аналітичних та моніторингових політичних досліджень, «Обсерваторія демократії» надає можливість для всіх зацікавлених суб’єктів політичного процесу отримати експертну відповідь за допомогою опції «консультаційна лінія» на сайті Центру.

Представляючи провідного експерта Аналітичного центру «Обсерваторія демократії» з питань громадянської освіти Світлану Топалову, Вікторія Шевчук зазначила, що громадське виховання і освіта у сучасних умовах складає базову і системну проблему в контексті розвитку українського суспільства та держави.

Громадянське виховання: українські реалії

Наскільки потреба у громадянській освіті вже сформувалася у суспільстві або його окремих групах? З цього питання розпочала свою доповідь експерт Аналітичного центру «Обсерваторія демократії» Світлана Топалова. Відповідь на нього, за словами експерта, містять результати соціологічних досліджень, проведених у 2016 р. фондом Демократичні ініціативи та центром Разумкова. Відповідно до них, 56,8 % громадян України вважають актуальним проведення державної політики, спрямованої на об’єднання суспільства, а 16,2 % вважають освітні програми головним засобом для досягнення цієї інтеграційної мети. Отже, резюмувала Світлана Топалова, як мінімум, можна виходити з того, що в суспільстві є запит й на громадянську освіту, й на стратегію.

Стан громадянської освіти в Україні на сьогодні, передусім,визначається відсутністю нормативної бази для громадянського виховання, підкреслила експерт. Серед наявних нормативно-правових актів можна виділили оприлюднену в 2012 році Концепцію громадянської освіти та виховання в Україні, проте, за словами Світлани Топалової, «далі цього кроку справа не пішла». Затверджена в 2015 році «Стратегія національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016 – 2020 роки», додала вона, на громадянське виховання не орієнтована.

На думку Світлани Топалової, перебуває ця проблема і за межами освітніх реформ. У нині діючому і в Проекті нового Закону «Про освіту» згадується про виховання свідомих і відповідальних громадян, однак ресурси для цього не визначені, констатувала експерт. Також вона додала, що у схваленій урядом у 2016 р. «Концепціі реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» на період до 2029 року про громадянську освіту не згадується взагалі.

Відповідно, зауважила Світлана Топалова, наша перша експертна рекомендація, яка була сформована за результатами проведеного дослідження – це необхідність розробки української нормативної бази у галузі громадянського вихованняна підґрунті відповідних документів провідних європейських країн та міжнародних інститутів.

Якою має бути державна стратегія громадянської освіти?

Аналізуючи питання необхідних системних і комплексних дій зі сторони держави у сфері громадянської освіти, на думку Світлани Топалової, державна стратегія з громадського виховання має включати наступні компоненти:

• Загальнодержавні і регіональні цілі, завдання і вектори, що сформовані на підґрунті досягнення суспільного консенсусу, який, в свою чергу, базується на загальноєвропейських цінностях.
• Нейтралізацію тих факторів, які провокують і поглиблюють ціннісний розкол у суспільстві. Одним із таких, зазначила експерт, є уявлення про історію і сформована на їх основі соціальна пам’ять. Тому написання реальної історії, викладення архівних матеріалів, дискусійний стиль викладання – це одна із ключових складових.
• Роз’яснення суті сучасної демократії і виховання громадян в дусі її базових цінностей і принципів, оскільки більшість українців не мають адекватних уявлень про те, що таке демократія і як вона функціонує.
• Розвиток самоуправління як базового інституту демократії. І шкільного самоврядування як його невід’ємної частини, як шкільного практикуму, що формує громадянина.

Громадянська освіта для окремих цільових груп

Два головні фактори, за словами Світлани Топалової, визначають особливості громадянської освіти для прикордонних, прифронтових, комунізованих регіонів:

• Стан свідомості мешканців цих регіонів, якій притаманні: ностальгія за СРСР; проросійські настрої; низький рівень громадянської ідентифікації; достатньо високий рівень агресивності, насадженої ззовні; сепаратистські настрої, хоча й дещо приховані у теперішній момент.
• Визначальна роль цих регіонів у процесі реінтеграції зараз непідконтрольних територій. Прикордонні регіони прийняли найбільшу кількість переселенців. Саме тому переселенці – це важливий ресурс реінтеграції. Якщо вони повернуться носіями інших цінностей, зазначила експерт, то стануть їх провідниками серед тих громадян, яким зараз активно вантажать мозок «русским миром».

Очевидною є потреба і у виробленні особливих підходів стосовно різних груп переселенців, додала експерт. Ще одна група, за словами експерта, – це студенти, які навчаються у Харківських ВНЗ, а їх батьки живуть на непідконтрольних територіях чи навіть «працюють на республіки». «Робота з цією молоддю, очевидно, має спрямовуватись ще й на перевиховання їхніх батьків. Як показує досвід різних країн, вплив на батьків через дітей є дуже ефективним».

Проблема «свободи дії» вчителів і якості педагогічних кадрів

Дискусійну частину обговорення розпочав Сергій Касьянов, керівник Харківського міського товариства захисту споживачів «Антимафія», погодившись із тим, що громадянській освіті потрібно навчати з раннього віку. Проте, зауважив Сергій Касьянов, окрім надання теоретичних знань, досить важливим питанням є модерування демократичної поведінки, зокрема у школах, які, наприклад, досить часто є виборчими дільницями.

Тобто, проблема полягає у тому, додав він, що вчителі власною поведінкою досить часто не сприяють засвоєнню демократичних норм, в тому числі тоді, коли під тиском адміністрації здійснюють вплив на процес підрахунку голосів тощо. Тож, необхідно також забезпечити умови незалежності вчителів відвлади.

Викладач Харківського навчально-наукового інституту «Університет банківської справи» Роман Галич серед важливих кроків на шляху до створення ефективного інституту громадянської освіти виділив питання підготовки педагогічних кадрів. Державну стратегію, додав він, перш за все, необхідно розробляти в сфері підготовки вчителей і, відповідно, підвищувати якість педагогічних закладів. На думку Романа Галича, призначення на посаду вчителя доцільно було би організувати за прикладом конкурсного відбору кадрів до НАБУ, коли б батьки були залучені до відповідних конкурсних рад.

Як подолати стан «симулякру» громадянської освіти?

Незважаючи на певну «ейфорію від демократизації», яка спостерігалась протягом початку 90-х років і, здавалось, зможе позитивно вплинути на розвиток громадянської освіти, на думку Світлани Топалової, зараз ситуацію в цій сфері можна охарактеризувати як створення і функціонування «симулякру». Тобто, наявна безліч публікацій вчителів на тему неабиякої важливості громадянського виховання, проте, по суті, сама громадянська освіта практично відсутня.

Що варто робити, аби позбавитись від подібного симулякру? Це питання експерту поставив викладач Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна Ігор Соломадін. В Західних країнах, відповідаючи на питання зауважила Світлана Топалова, досвід громадянської освіти спирається на спеціальні державні програми в рамках державної стратегії.

Так, за словами експерта, вже з другого класу учні починають вивчати громадянознавство, де дізнаються про те, хто такий громадянин, що таке права, у чому полягають права громадянина тощо. Тобто, на думку Світлани Топалової, варто адаптувати досвід впровадження спеціальних дисциплін, за допомогою яких учні отримували би необхідні теоретичні основи.

Дискутуючи з експертом, Ігор Соломадін зазначив, що, на його думку, одного впровадження додаткових теоретичних дисциплін недостатньо для зміни ситуації в сфері громадянського виховання. Натомість, за словами Ігора Соломадіна, доцільним є створення практичних навчальних ситуацій, певного досвіду, в ході якого учні мали б змогу практично засвоювати принципи громадянської освіти (наприклад, зазначена експертом, практика шкільного самоврядування). Найголовніше, підкреслив викладач, – це навчання через досвід власного життя і можливість його рефлексії.

Пріоритетне знання – навички дії і цінності

Із тим, що навички дії – це пріоритетна компетенція, яку мають отримувати школярі, особливо молодших класів, погодилась і директор Аналітичного центру «Обсерваторія демократії» Вікторія Шевчук. Іншим важливим напрямом реформування, підкреслила Вікторія Шевчук, мають стати системні зміни освіти як такої, оскільки в сучасному стані освітня система функціонує заради самої себе, в інерційному режимі, окремо від реального життя.

Окрему увагу Вікторія Шевчук звернула на необхідність навчати демократичним цінностям. Оскільки цінності, додала вона, відіграють важливу роль в контексті завдань демократизації України. Ефективні демократичні політичні інститути, за словами Вікторії Шевчук, можна сформувати лише за умови наявності відповідного ціннісного наповнення, а не лише копіювання зовнішньої формальної оболонки.

Політична культура і суб’єкти громадянської освіти

Більше того, зазначив доктор політичних наук, викладач Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна Віктор Рубанов, коли ми говоримо про навчання демократичним цінностям, мова також йде про формування відповідної громадянської політичної культури. Тобто, в контексті громадянської освіти, на думку політолога, ми повинні ставити також питання розвитку політичної культури нового демократичного типу, починаючи від шкільної і закінчуючи вищою освітою.

На думку Віктора Рубанова, питання щодо політичної освіти молоді є гостро актуальним, оскільки згідно з дослідженнями соціальних психологів приблизно 70 %  власних знань людина формує у віці від 12 до 14 років, і лише 30 % – протягом решти життя. Чи зможе держава забезпечити належну якість громадянської освіти? За словами Віктора Рубанова, ні, тому вирішення цього завдання лягає на громадські організації.

Питання щодо організаційного забезпечення громадянської освіти також порушив викладач Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна Михайло Чугуєнко. На його думку, доцільно створити спеціальну організацію або мережу організацій, які будуть координувати власні дії у сфері розбудови інститутів громадянського виховання.

Окрему увагу, на його думку, варто також приділити розробці теорії громадянської освіти, яку педагоги могли би використовувати на правах «інтелектуального поділу праці». І, звичайно, зауважив Михайло Чугуєнко, враховуючи важливе значення мотивації, тобто передумов для ефективного впровадження громадянської освіти, необхідно дослідити культуру, яка на даний момент чинить опір розвитку сфери громадського виховання.

Сергій Бакуменко, представник Громадської ради при Харківській обласній державній адміністрації, відзначив надзвичайну актуальність і значимість теми громадянської освіти. Він зауважив, що подібна тематика потребує подальшого ретельного вивчення, зокрема за допомогою таких соціологічних методів, як опитування.

Дискусія проведена у рамках проекту, який реалізується за фінансової підтримки Європейського фонду демократії (EED) та Уряду Канади