Ольга Сало: хочеться, щоб Музей Революції Гідності надихав людей на щоденну принциповість
Під час Помаранчевої революції та подій, які їй передували, Ольга Сало була активісткою Громадянської кампанії «ПОРА!». Тоді всі листівки та навіть знамениті наліпки «Що таке кучмізм?» (за ...
Додано:
Любов Єремічева
Під час Помаранчевої революції та подій, які їй передували, Ольга Сало була активісткою Громадянської кампанії «ПОРА!». Тоді всі листівки та навіть знамениті наліпки «Що таке кучмізм?» (за розповсюдження яких, до речі, чимало активістів потрапляли до міліцейських відділків) створювалися нею, як дизайнеркою. Пройшовши вже другий Майдан, нині Оля – провідна художниця Національного музею Революції Гідності. З нею ми зустрілися в самому епіцентрі подій кількарічної давності, на Майдані, та пройшлися Інститутською, поза записом диктофону згадуючи Героя Небесної Сотні Богдана Сольчаника, спільного для Ольги та авторки цього тексту, друга та побратима по тій самій «ПОРІ!». У цьому інтерв’ю – про Музей Майдану – його смисли, призначення, успіхи та плани.
Громадський простір: Можливо, це очевидні речі, але все ж – чому тема Майдану є настільки важливою особисто для тебе?
Ольга: Дуже важлива. Моя юність була юністю активної людини, яка завжди намагалася мати свою громадянську позицію. Врешті, ми були в «Порі!», до того теж були якісь громадсько-політичні акції небайдужості. Звичайно, що на Майдані була із самого початку і до самого кінця. А оскільки я дизайнер… Це така чудова професія, коли я можу співставляти свою громадянську позицію зі своєю професійною діяльністю. Я це робила і до того. І ось Музей Майдану, мені здається, це та можливість, де я можу зреалізувати себе як професіонал, як дизайнер, з одного боку. А з іншого боку, це дуже близька тема. Я думаю, що мені навіть пощастило, що маю таку можливість.
Громадський простір: Хто є у вашій команді? Хто готує Музей Майдану до того, щоб він постав перед суспільством?
Ольга: Однозначно, в нашій команді всі – громадсько активні люди, кожен із них має якусь свою причину працювати саме в Музеї Майдану, Музеї Революції Гідності, якщо правильніше. Це різні люди – і бухгалтер, і фондовик, і дизайнер, і науковці… Це така гарна команда, дуже дружня, основу складає молодь, і всі до одного – люди, які пропустили Майдан через себе.
Громадський простір: А як щодо організацій?
зрозуміли, що тут, на вулиці, відбуваються якісь мега-історичні події і треба збирати артефакти, поки вони є, фіксувати те, що є, поки воно живе
Ольга: Є ціла низка організацій, які утворилися після Майдану, ми з ними співпрацюємо, вони мають причетність до створення цього Музею. Але тим не менше, Музей – це окрема державна інституція. Можу назвати і «Родина Героїв Небесної Сотні», і цілий ряд постмайданних організацій. Взагалі, Музей створювався з ініціативи самих музейників. В якийсь момент вони зрозуміли, що тут, на вулиці, відбуваються якісь мега-історичні події і треба збирати артефакти, поки вони є, фіксувати те, що є, поки воно живе. Власне, ми можемо говорити, що Музей Революції Гідності почав створюватися під час Революції Гідності. І вже на базі зібраних матеріалів виникло розуміння, що звичайно, ця тема буде показана, висвітлена в різних історичних музеях, в різних музеях взагалі – не тільки історичних, але нам необхідно мати окремий Музей Революції Гідності, Музей Свободи – ми його так називаємо і так він концептуально нам бачиться. Музей, в якому ми розказуємо про боротьбу громадян за свободу у власній країні.
Громадський простір: Крім показувати безпосередньо саму Революцію Гідності, які ще цілі ставить перед собою Музей? Очевидно, є ще якісь ціннісні речі.
Музей мав би бути також школою демократії
Ольга: Звичайно, ця ідея «Музей Свободи» – історія того, як люди борються громадянськими методами за свою свободу, насамперед, ненасильницький спротив. Також для нас є цікавим попередній досвід. Ми довго думали, чи обмежувати нам розгортання історії тільки Революцією Гідності? Але тоді виходить нелогічно, бо вона протікає з інших якихось історичних обставин. Ми можемо пишатися тим, що в нас була вже Помаранчева революція – це також великий досвід. Можливо, Революція Гідності – це просто неправильно реалізована Помаранчева революція, неправильно реалізовані здобутки Помаранчевої революції. Про це треба пам’ятати, щоб не було знову ситуацій, коли в нас буде необхідність ще однієї революції, тому що ми цю якось проґавили.
Показати цінності свободи, адже свобода – це не просто якесь абстрактне явище. Для нас, для тих людей, які вийшли на Майдан, це означає державу, в якій ми можемо вільно розвиватись, це основоположні права людини. Без прав людини – нам взагалі нікуди. Тому цей Музей мав би бути також школою демократії.
Ніби такий простий крок, як виділити якусь частинку площі в центрі Києва для того, щоб ми зараз розвинули експозицію, для того, щоб ми зараз показали цей експонат, щоб люди, яким цікаво, що таке була ця Революція Гідності, мали змогу туди прийти, не просто тут постояти, і щось собі поуявляти, – то наразі немає такого місця, куди ти можеш привести друзів…
Громадський простір: Чи є якісь місця, які пропонує ваша команда для цих цілей?
Ольга: Звичайно, що це має бути обов’язково щось у межах самих подій Революції Гідності. Насамперед, ми думали про Український Дім – там є площі, які можна використовувати. Це теж знакове місце. Але наразі нічого не зрозуміло… Думали про Будинок Профспілок… До речі, зараз в Будинку Профспілок, за ініціативи інвестора, ми продумуємо існування там інформаційного центру. Це вже був би серйозний поступ, тобто місце, куди турист може прийти і дізнатися основні речі, отримати інформаційний матеріал про Революцію Гідності, переглянути якісь ключові фотографії чи кадри з хроніки через мультимедійний термінал чи мультимедійний екран, замовити екскурсію. Також ми плануємо, що там буде інформаційна кімната про роль цієї споруди в Революції Гідності. Як ми пам’ятаємо, тут був розміщений штаб, і медики, і інформаційний центр – варто про це сказати. І, врешті, спалений Будинок Профспілок – це був також своєрідний символ тих подій.
Громадський простір: Що є зараз, окрім команди і планів? Чи є якісь артефакти, готові до показу, тощо?
артефактів є багато – йдеться про тисячі предметів
Ольга: Так, звичайно, артефактів є багато – йдеться про тисячі предметів. Коли ми говоримо про музейне надбання, то це, з одного боку, артефакти, з іншого боку – кіно-фотохроніка (цього теж є досить багато).
Є також певна діяльність. Ось ми зараз на Майдані Незалежності, то вже тут у двох місцях стоять інформаційні таблиці. Ми це назвали інформаційно-навігаційна система – це такі інформаційні пункти, де сторонній спостерігач, який не дуже знає про Революцію Гідності або й знаючи, хоче відтворити це у своїй пам’яті, може прочитати те, чим саме це місце є визначальним у Революції Гідності (це доступно двома мовами – українською та англійською). Наприклад, ось там розказано про «йолку», а з цього боку вже про Будинок Профспілок.
Громадський простір: Це ваша робота?
Ольга: Так, це ми зробили, минулого року відкрили. Взагалі, в нас досить активна діяльність. Це постійні виставки – наші та участь в інших виставках. Нещодавно була виставка в Мистецькому Арсеналі, присвячена співпраці з НАТО і там також був наш експонат. Наступного тижня ми плануємо їхати в Одесу з нашим проектом «Відважні: наші Герої». Кожного тижня щось відбувається – планів багато, роботи багато.
Громадський простір: А яким ви собі його уявляєте? Як дизайнер, поділися з нами цією візією.
Ольга: Не маю візуального рішення. Оголошено конкурс і, я думаю, хтось із архітекторів дасть якусь гарну відповідь.
Громадський простір: Але це буде звичний для всіх формат музею, коли ти заходиш і бачиш під склом якісь артефакти?…
Ольга: Бачити під склом певні об’єкти – це дуже важливо, тому що музей має все-таки бути музеєм. І як би ми демонстрували в мультимедіа, чи показували щось на пальцях, чи розповідали слізні історії, маленька річ є тим зв’язковим, який з’єднує твої емоції із тим часом. Коли ти бачиш справжній артефакт, що б це там не було, розуміння і відчуття духу часу значно поглиблюється. Але музей – це що? Це – історія. Ми хочемо розказати цю історію всіма можливими, всіма доступними на наш час засобами – це і мультимедійні якісь речі, це якісь нові візуальні прийоми… Взагалі, команда подала концепцію Музею. Це не візуальне висвітлення – над візуальним ще треба працювати, але ми розуміємо, чого ми хочемо, які емоції людина має отримати.
Також дуже важливо, що не лише Музей має бути. Ми думаємо над тим, щоб там був простір, який ми для себе назвали «Дім Свободи», де ми могли б досліджувати, рефлексувати, аналізувати, що таке ця боротьба за громадянські права, що таке ця боротьба за свободу, що таке ця свобода, як вона розуміється, як вона осмислюється, які методи боротьби за неї. Це ж не тільки досвід України, а й світу. Можна назвати це трендом – побудова демократичної держави. А побудова демократичної держави без протистояння з недемократичною владою – неможлива. І як має відбуватися це протистояння, щоб демократія існувала? Це дуже цікаві, глибинні теми. Звичайно, що їх треба досліджувати. Не дослідивши, немає взагалі тоді сенсу існування і самого Музею. Тому що Музей – це також певні посили до людей.
Музей не має давати однозначних відповідей
Що ще важливо в Музеї, так це те, що він не має давати однозначних відповідей. Він не має показувати: ось вам добро, ось вам зло, і ось вони між собою зіткнулись. Людина сама для себе має формувати відповіді. Звичайно, існують певні константи. Якщо ми говоримо про Музей Свободи, то маємо на увазі, що ідея свободи – це також ідея прав людини. Але далі – світ складний, і люди складні. Показати історію так, щоб людина могла замислитися – це має бути завданням Музею. Власне, це має бути така спільна робота.
Музей має бути динамічний. Два місяці тому ми мали музейну поїздку країнами Європи. Було десять музеїв – у Бельгії, Франції та Нідерландах. Одне із важливих спостережень – музеї динамічні. Ми приходимо і думаємо: «Клас! Прекрасний музей», а керівництво каже: «У нас експозиція застаріла, ми хочемо її змінювати». «Хочемо змінювати експозицію» – звучало практично в усіх музеях, навіть у тих, де експозиція нам видавалась ну просто досконалою. Але вони розуміють: те, що творилось 10 років тому, ті смисли вже доповнились, вони вже набули якихось нових граней. Музей не може сказати: ось ми розробили концепцію 20 років тому, і нехай так і буде. Це постійна дослідницька робота, постійна робота з розвитку і саме таким ми вимріяли наш Музей – динамічним.
Громадський простір: Я читала, що ви до цих пір продовжуєте приймати артефакти від громадян, чи це вірно? Якщо так, то де це можна зробити?
Ольга: Є контакти, зокрема, на нашій сторінці у фейсбуці, ось-ось з’явиться сайт і там теж будуть контактні дані. Звісно, приймаємо. Це ж дуже цінно… Дуже часто люди не надають такого значення речам, коли вони зовсім поруч біля них, а вже в музейній експозиції, музейній збірці, ці речі набувають дійсно такого історичного значення. Нещодавно мені зателефонувала подруга і запитала, чи нам не потрібні її черевики, в яких вона проходила весь Майдан. Вони ще добротні, але вона ніяк не могла змити цю сажу. Каже: «Кожен раз, як я на них дивлюся, то розумію, що було на Майдані, що це не просто на них якесь болото, а оця сажа, яка в’їдається і потім не вимивається». Це також історія, вже тепер це артефакт. Кожна листівка, написана вручну чи надрукована… Що таке була Революція Гідності? Це була ініціатива кожного – кожен щось намагався створити, кожна річ була унікальна – це ж був такий мурашник. І якщо у ваших глядачів, читачів є якісь цікаві речі, приносьте їх – вони обов’язково будуть описані, включені у фонди і, можливо, будуть включені в основну експозицію. Так чи інакше, ми проводимо багато виставок і намагаємось показувати різні експонати. Дуже важливо, щоб у Музей Революції Гідності був багатим на експонати. Це найважливіше завжди для музеїв.
Громадський простір: Моя подруга, яка працювала в сільській школі, створювала куточок, присвячений подіям Майдану. Чи звертаються до вашої команди за порадами люди з інших регіонів України?
Ольга: Найчастіше запрошують на відкриття готових таких маленьких експозицій. Є постійна співпраця, комунікація, ми зі свого боку також намагаємося виходити на цих людей.
Революція Гідності – це така подія, яка зафіксована в кожній своїй секунді
До речі, до теми комунікації. Нещодавно в google в конкурсі проектів переміг українець, який запропонував програму з доповнення реальності Майдану. Ми прочитали цю новину, вже із ним зв’язались, він погодився співпрацювати із нами. І це дуже добре, адже ми теж розуміли, що Революція Гідності – це така подія, яка зафіксована в кожній своїй секунді. Тому що постійно хтось десь щось знімав.
До речі, якщо говорити про збір Музеєм артефактів, то ми також зацікавлені в тому, щоб нам пересилали фотографії, відео, все, що є в людей. Діліться! Тим більше, що фотографії завжди можна скопіювати і надіслати копію.
Про доповнену реальність. Ідея полягає в тому, що людина, стоячи зараз отут, посеред цього мирного Майдану… До речі, ось ми зараз тут, і ніби Майдан весь такий світлий, але сліди є всюди, потріскані, обгорілі плити. Людина може, завантаживши відповідну програму, включити режим наче реального часу – Майдану того часу. З одного боку, був період, коли тут стояли намети, кухні, виставка якихось плакатів, потім все горіло… Це ж важливо – дати можливість людині відчути себе на Майдані. Я думаю, що це була би просто прекрасна можливість, і люди б нею користувались.
Громадський простір: Наостанок, можливо, якісь меседжі, присвячені пам’яті. Чому варто не забувати про те, що відбулося?
Ольга: Це, власне, і є призначення майбутнього Музею – збереження пам’яті, але не просто пам’яті про те, що ось був такий факт. Важливо намагатися зрозуміти, чому так вийшло. Майдан – це унікальна подія, але краще, коли до таких подій не доходить. Коли ми говоримо про жертви, які було принесено на Майдані в боротьбі за цю свободу, то виникає питання, з одного боку, у чому була причина, щоб аж довести до того. Що люди до Майдану не були готові боротися за свої права всіма громадянськими інструментами. Влада у нас була злочинна, погана, але як часто люди її обирали в щоденному житті, як часто намагалися протистояти якимось негативним речам, які вони спостерігали, але проходили повз, думаючи, що мене це не зачепить? І це все призвело, власне, до того, що ми були змушені в оцьому вогні очиститись. Але це ж ніколи не буває абсолютно і остаточно. Важливо зараз знову не скочуватися, пам’ятати ці уроки Майдану. Може, це звучить моралізаторськи, але немає куди подітися – є якась природа речей. Якщо ми не пам’ятаємо про це, доводиться потім знову і знову приносити нові жертви.
Якщо оптимістичніше, то насправді одна людина може дуже багато. Не треба чекати, коли настане якийсь момент геройства, коли можна буде вийти, не боячись куль. Ну, коли настане такий момент, то треба вийти, не боячись куль. Але бути отаким щоденним героєм – це теж дуже важливо, і це означає, можливо, навіть більше. Мені б хотілося, щоб наш Музей надихав людей на таку щоденну принциповість, щоденне бажання бути на стороні добра, назвемо це так. Бо загалом, все в нас в історії зводиться до того, що існує боротьба між добром і злом, де добро завжди перемагає. Тому ми і існуємо на цьому світі.
Громадський простір: Дуже дякую за розмову.