Уроки Чорнобиля: чи відмовитись Україні від ядерної енергетики?

Громадський Простір

В той час, як одні країни зупиняють всі реактори на своїй території, інші, включно з Україною, нарощують виробництво електроенергії на АЕС. Чорнобильська катастрофа та аварія на Фукусімі не дозволяють забути про велику небезпеку атомної енергетики. Чи виправданою є така ціна комфорту?

Трагедія на АЕС на Фукусімі стала поштовхом ще раз подумати про безпечність АЕС в Європі. За результатамиостанніх стрес-тестів виявилось, що всі 143 атомні реактори Європи потребують заходів з підвищення рівня безпеки. З них є такі, які вимагають зупинки і модернізації, а є такі, які модернізації не підлягають і мають бути виведені з експлуатації, кажуть міжнародні експерти. Триває гостра дискусія про те, чи виправданою є атомна енергетика взагалі. Деякі країни, такі як Німеччина, схиляються до того, що ціна такої енергії є зависокою для них.

Атомна енергетика: балансуючи на межі
Навряд чи хтось стверджуватиме, що Україна є багатшою за Німеччину. Проте навіть враховуючи Чорнобильський досвід, наш уряд не поспішає переглядати догму про незамінність АЕС.

– В Україні зараз немає дискусії про те, чи хочемо ми продовжувати розвивати атомну енергетику. У нас це подається як безальтернативний варіант» – говорить еколог, експерт НЕЦУ Ірина Головко.

Головний документ, що визначає енергетичну політику України до 2030 року – Енергетична стратегія (завантажити) – передбачає зростання долі атомної енергетики в загальному енергобалансі країни: за базовим сценарієм, ця доля має збільшитись від 89.0 млрд. кВт*г у 2010 році до 133,0 млрд. кВт*г у 2030му.

– На відміну від Німеччини, в Україні обговорення сценарію розвитку без АЕС ніколи не відбувалося. Енергетична стратегія, яку обговорює Україна, базується на побажаннях декількох великих гравців, що зацікавлені в розвитку свого бізнесу» – коментує Ян Хаверкамп, експерт з ядерної енергетики та енергетичної політики Greenpeace International у Європі.

Фото 1. Будівельний майданчик четвертого енергоблоку ХАЕСЗбільшення цієї частки забезпечується як продовженням термінів експлуатації старих енергоблоків, так і будівництвом нових. При цьому на папері питанням безпеки приділяється досить багато уваги. Але аварії на АЕС нагадують: життя часто диктує свої умови.

Андрій Мартинюк, Голова Ради ГО «Екоклуб» (м. Рівне) та Робочої групи неурядових екологічних організацій з питань зміни клімату, так коментує загрозу, що зависла над українцями:
– «Найслабшою ланкою є старі атомні блоки, які досі знаходяться в експлуатації понад проектний термін. Треба розуміти, що ці блоки були розроблені в 60-70-х роках минулого століття. У них немає сучасних систем безпеки, а стан корпусу реактора до кінця невідомий. Однак, це лише оціночне судження. Аварія може трапитись і на новому реакторі».

«На території України протягом періоду з 1989 по 2012 роки зареєстровано 503 випадки радіаційних аварій та інцидентів у двадцяти двох адміністративно-територіальних одиницях України» – йдеться у Доповіді про стан ядерної та радіаційної безпеки в Україні У 2012р., що представила Державна інспекція з ядерного регулювання в Україні. Не всі ці випадки напряму пов’язані з АЕС, більшість – це випадки виявлення радіаційного металобрухту. Втім, досить серйозні інциденти відбувалися і безпосередньо на АЕС.

Екологи говорять, що розрахунки того, чи можна відмовитися від енергоблоків, що вже відпрацювали свій ресурс, на рівні держави не ведуться. Проте експерти НЕЦУ зробили такі розрахунки і виявили, що відмовитися від АЕС до 2030 року для України цілком реально. Це може бути зроблено головним чином за рахунок розвитку альтернативної енергетики.

Фото 2. Альтернативний сценарій енергобалансу України у 2030 р., представлений НЕЦУ і Bankwatch- Якщо скорегувати прогнози, якщо реально взятися за заходи зі зниження енергоємності економіки і підвищення ефективності в усіх секторах, а також витрати, пов’язані з ядерними відходами, ми зрозуміли, що альтернативи у нас є. До 27 % нашої потреби в електроенергії у 2030 році ми можемо покрити за рахунок енергії, отриманої з відновлюваних джерел – стверджує Ірина Головко.

Незалежно від українських експертів, до такого висновку прийшли і міжнародні експерти Greenpeace.

– Наші розрахунки були проведені Німецьким аерокосмічним агентством. Нам довелося взяти до уваги, які негативні наслідки для довкілля є від інших джерел енергії. Ми розглядали тільки наявні технології, що довели свою ефективність. І ми дійшли висновку, що це (відмова від АЕС) може бути реалізовано. Крім того, ми дійшли висновку, що наш сценарій буде дешевшим, ніж якщо продовжувати вести справи як завжди: використовувати більше вугілля та АЕС. Також це позитивно вплине на нові робочі місця, – коментує Ян Хаверкамп.

Сумнівна енергетична незалежністьОдним з найвагоміших аргументів у дискусії про необхідність розбудови АЕС є енергетична незалежність, яка нібито здобувається таким шляхом. Але якщо поглянути глибше, можна знайти факти, що ставлять це під сумнів.

9 червня 2010 року підписано Міжурядову українсько-російську угоду про співробітництво в будівництві енергоблоків №3 та №4 Хмельницької АЕС. Цей документ передбачає, що російська сторона забезпечуватиме фінансування проекту в обсязі, необхідному для проектування, будівництва та введення в експлуатацію двох блоків ХАЕС.

Це означає, що два нові енергоблоки на Хмельницькій АЕС будуватимуть за рахунок російського кредиту. Більше того, однією з умов надання цього кредиту є подальше використання виключно російського ядерного палива.

Фото 3. Блочний щит управління другого енергоблоку ХАЕССхоже, що енергетичні інтереси окремих гравців, близьких до влади, є сильнішими за міркування безпеки і відповідальності перед наступними поколіннями.

– Закон про спорудження ХАЕС 3,4 розглядався лише 4 хвилини та був прийнятий з порушеннями. А ще раніше Рада відмінила необхідність проведення Державної екологічної експертизи атомних проектів. Таким чином, основна причина рішень зі спорудження нових блоків полягає у відсутності чесного і справедливого обговорення проблем енергетики у суспільстві та у систематичних порушеннях, які допускаються при таких рішеннях, – додає Андрій Мартинюк.

Як показує українська й іноземна практика, будівництва АЕС часто тривають понад заявлений термін, а вартість будівництва за цей час збільшується в рази. Головний постачальник обладнання для нових енергоблоків ХАЕС – російська державна корпорація «Росатом». Екологи наводять аргумент: за 2000-2007 роки в Росії передбачалося ввести в експлуатацію 5 енергоблоків, будівництво яких було розпочате ще за часів СРСР. З них вчасно було закінчено тільки 2 блоки. Навряд чи варто розраховувати на те, що будівництво справді коштуватиме стільки, скільки заявлено. Декларований термін окупності, до речі, на сьогодні складає за різними даними 15-20 років.

Справжня ціна енергії
У встановленому на атомну електроенергію тарифі не враховані повною мірою витрати, пов’язані з поводженням з радіоактивними відходами, відпрацьованим ядерним паливом, зняттям блоків з експлуатації, рекультивацією уранових шахт та радіоактивних звалищ. Тому тариф на електроенергію є меншим від її собівартості. А ще, якою є собівартість насправді – наразі невідомо.

Доречі, рік тому прийнято рішення про будівництво централізованого сховища ядерного палива в зоні відчуження, в 100 км від Києва. Підписи проти цього збирають за посиланням.

– Я неодноразово запитував найвище керівництво Енергоатому та АЕС, яка собівартість атомної електрики (а не тариф), – стверджує Андрій Мартинюк. – Відповіді жодного разу не було.

Існує великий сумнів, що такі розрахунки взагалі існують. Але якщо вони й існують, вони чомусь є недоступними для громадськості.

В Україні близько 50% виробленої енергії є продуктом чотирьох нині діючих АЕС. Частина цієї енергії експортується і приносить прибуток до держбюджету. З іншого боку, проектний термін експлуатації більшості енергоблоків спливає.

Наприклад, «У 2010 р. строки експлуатації енергоблоків №1,2 Рівненської АЕС загальною потужністю 0,835 ГВт були подовжені на 20 років понад 30-річний термін, передбачений вихідним проектом. У період 2012-2019 рр. спливають проектні терміни експлуатації 10 енергоблоків загальною потужністю 10 ГВт, у 2025 р. – ще одного енергоблоку потужністю 1 ГВт.», – йдеться в енергетичній стратегії України. Рівень небезпеки цих об’єктів екологи і державні службовці оцінюють по-різному. У той час, як деякі країни повністю відмовляються від АЕС, інші, включно з Україною, будують нові реактори.

За словами екологів, частка атомної енергії становить лише 6 відсотків від загального кінцевого енергоспоживання країни, і для того, щоб компенсувати відмову від атому, вистачить потенціалу відновлюваних джерел. Приблизно половина опитаних на сайті Міненергетики громадян також висловлюється за альтернативу ядерній енергетиці, що природно для країни, що пережила одну з найстрашніших ядерних катастроф в історії людства.

Проте керівництво цієї країни, схоже, уроків Чорнобиля не вивчило.

Громадський Простір звертався до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України за роз’ясненнями щодо того, чому держава обирає політику, що суперечить рекомендаціям екологів і громадян. Проте відповіді станом на 26 квітня отримано не було.

Фото 4. Алан де Алле представляє свій погляд на ядерну енергетику на прес-клубі в Києві
– Я був дуже здивований тим, що в Україні Чорнобиль розглядається як щось, що вже закінчилось, адже насправді це не так. Під час зйомок свого фільму я зрозумів, що у атому дуже довге життя, а в людини дуже коротка пам’ять, – коментує Алан де Алле, бельгійський режисер, що зняв документальну стрічку «Чорнобиль назавжди» (“Chernobyl (4)ever”), що демонструватиметься в кінотеартах Києва та на ТВ.

Фото 1 і 3 з сайту ХАЕС.