Prostir Talks про практики свободи

Ігор Тодоров, директор інформаційного центру Європейського Союзу, професор, доктор історичних наук, член правління ІСАР “Єднання”
Владислав Зимовець, Impact Hub Odessa
Ольга Дятел, ГО “Інша Освіта”
Лалі Ліпартеліані-Бєдоєва, ГО “ЕММАУС” (Харків)
Святослав Сурма, Благодійний фонд “Фонд громад “Рідня” (м. Стрий) 
Ростислав Дзундза, Бюро соціальних та політичних розробок
Тетяна Сметанюк, ГО “Творче об’єднання письменників та художників “Кам’яний острів” (м. Кам’янець-Подільський)
Катерина Кольцова, PR-відділ Громадського Хабу
Наталія Бурило, комунікаційна менеджерка Мережі правового розвитку
Людмила Янкіна, Центр інформації про права людини
Артем Коновалов, Хаб соціальної активності “Студія 42″ (Харків)
Сергій Аверков, Вознесенська міська ГО “Агентство економічного розвитку”
Анастасія Макаренко, ГО “Асоціація велосипедистів Києва”
Олександра Скиба, Інститут Республіка
Микола Яцков, регіональний координатор Інституту Республіка в м. Ужгород

а також команда Громадського Простору: виконавча директорка Алла Прунь, та журналісти Віталій Ніщименко і Слава Сергійчук. 

Як Ви розумієте – що таке свобода?

 “Свобода – це одна з найважливіших європейських цінностей. І не лише європейських, це питання ліберальних цінностей. І те, що в нас відбувається – це дійсно реальна практика свобод, – вважає Ігор Тодоров, член правління ІСАР “Єднання”. –  Що я маю на увазі? Справа в тому, що після Революції Гідності… Хоча мені не дуже подобається, що “після” – насправді Революція Гідності триває, бо вона переможе, коли завдання, які постали перед людьми на Майдані будуть зреалізовані (ось тоді ми зможемо вже говорити про перемогу)… Але зрозуміло, що це доволі тривалий процес і сподівання, що все буде одразу і негайно, на жаль, не виправдалися. Водночас, саме наше громадянське суспільство (я вважаю, що воно дуже активно працює) робить гарну справу. Воно не є досконалим, але те, що робиться, зокрема, оці реформи в країні, про які говорили наші гості, дипломати зі США, з ЄС – дійсно, може, вони нам не дуже помітні, але те, що відбувається – значною мірою, через громадянське суспільство.

Бо, на жаль, наша влада і не тільки наша, не дуже слухає громадянське суспільство. Існують певні механізми співпраці, комунікації з нашими партнерами з тих же донорських організацій, організацій громадянського суспільства країн ЄС. Наше суспільство, наші громадяни хотіли б змін, але їх влада не завжди чує. Водночас, через комунікацію через наших західних партнерів, які йдуть у форматі таких собі побажань на рівні вимог – владі нікуди діватися, вона вимушена це робити. Значною мірою, те, що відбувається – це завдяки тиску наших західних партнерів (а наші західні партнери якраз чують громадянське суспільство), і ось така синергія відбувається”. 

Владислав Зимовець із Impact Hub Odessa пояснює своє розуміння: “Практики свободи для мене це такий формат життя людини, де вона може найкраще реалізувати свій потенціал і свої ідеї, і повністю використати всі свої наявні ресурси – екологічно, не завдаючи шкоди іншим”.

“Мушу сказати, що практики свободи – це основоположний камінь, на якому побудоване громадянське суспільство, – стверджує Ростислав Дзундза, голова правління Бюро соціальних та політичних розробок. – Це, власне, ми, громадські діячі, а не лідери партій, не представники держави, а громадянське суспільство зацікавлене в реалізації практик свободи в своїй діяльності. У першу чергу, це компонент прав людини. Ми починаємо бути активістами, у  першу чергу, тоді, коли розуміємо, що наші права порушуються або якось недопрацьовані. Власне, тоді ми на практиці шукаємо, як виразити оцю нашу свободу думки, свободу совісті, можливо,  свободу віровизнання чи чогось іншого, в своїй громадській діяльності”. 

Тетяна Сметанюк, ГО “Творче об’єднання письменників та художників “Кам’яний острів” (м. Кам’янець-Подільський), так пояснює своє розуміння свободи: “Для мене, перш за все, це вираження особистості, індивідуальності через творчу діяльність. Тому що, наприклад, через твори, літературу можна передати свою точку зору або свій меседж. Дуже багато творчих людей так і роблять. Інколи їм важко сказати це в публічній сфері, але через свій твір вони можуть перенести основну думку або те, як вони бачать світ, або як вони хочуть змінити світ. Зазвичай, це вільний без обмежень світ, з правом вибору, і з можливостями – чим більше у нас можливостей, тим більше ми будемо розкриватися і діяти”. 

“Якщо ми говоримо про принципи свободи серед громадських організацій, я вважаю, що на даний момент в Україні настав той переломний період, коли, власне, ком’юніті, організації є таким лакмусовим папірцем для держави відносно тих проблем, які відбуваються, а також явищ у суспільстві. Власне, свобода полягає в тому, що кожна людина має право проявити свою ініціативу і взяти ініціативу в свої руки”, – говорить Катерина Кольцова, Громадський Хаб.

“Для мене практики свободи – це використання принципу, побудованого на правах людини, або дуже близьких, супутніх до того речей, наприклад, участь, як і зовнішня, так і внутрішня, – розповідає Артем Коновалов. –  Я представляю Хаб соціальної активності “Студія 42″, який є платформою, що розвиває інші громадські організації, які б витягали людей з їхніх “нір” і включали їх у процес розвитку своїх міст, населених пунктів, регіонів. Фактично, ми розвиваємо участь широких верств населення в державних справах, щоб громадяни відчували себе ефективною одиницею, не виключною, але дуже якісно залученою до змін навколо них. Головне – ще при цьому сказати про внутрішні свободи в асоціаціях, громадських організаціях, щоб усі активісти були дотичними до процесів прийняття рішень у своїх організаціях, щоб вони були вільними і не боялися говорити у своїх середовищах, що треба робити саме так, а не інакше. Треба сказати про свободи для наших партнерів – державного сектору, який має виходити за якісь захаращені радянські механізми речі, і долучати широку чи експертну громадськість до того, як робити реформи в нашій країні. 

“Я зустрічався з багатьма визначеннями практик свободи, – говорить Сергій Аверков з Миколаївщини, –  За той тривалий час, який я працюю в третьому секторі, зіштовхувався з різними аспектами діяльності громадських організацій, можливо, я скажу про дещо незвичайний аспект свободи – це свобода ГО визначати, чим їм займатись, в якому напрямку їм рухатись”.

“Це та незвична практика свободи, коли організація є незалежною у всіх аспектах своєї діяльності, – пояснює свою думку Сергій Аверков, – Вона не залежить ні від місцевої влади, вона не залежить від жодного з донорів, який не може говорити, що робити організації чи як. Вона лише фокусується на потребах її цільової аудиторії, на громадянах, зараз деколи прийнято називати їх “клієнтами” – це до нас приходить з бізнесу, але, все ж таки, порядок денний, те, чим займається ГО, має формуватися знизу. Від громадян, від їхньої проблематики, від їхніх потреб. І це саме та свобода, якої зараз стає все більше в ГО, це та свобода, яку організації здобувають, посилюючи свою фінансову спроможність, вони починають орієнтуватися на клієнтів, починають думати, що їм потрібно, продукувати, я не побоюсь цього слова, послуги, це теж нормально. Дуже часто ці послуги не є безкоштовними, тому що потрібно думати, за що існувати і розвиватись громадській організації.

І чим більше стає таких сильних, вільних ГО, тим сильнішим стає наше суспільство. Люди вже розуміють, що вони можуть бути долучені, причетні до різних організацій, які реально можуть задовольняти їхні потреби. І це, на мою думку, та свобода, яка може бути рушійною силою. Чим більше таких організацій, які сповідують цю свободу, тим більше людей вони можуть залучити до своєї діяльності, тим більш впливовими вони можуть бути на всіх рівнях – місцевому, регіональному, національному. І це є загальна, національна свобода, до якої ми прагнемо”. 

Анастасія Макаренко (ГО “Асоціація велосипедистів Києва”) ділиться своїми думками: “Для мене і для нашої організації поняття свободи можна розкрити в такому фокусі: це є також і відповідальність, коли ми можемо дбати про спільне благо, а не лише приватне. І ось наші українські міста є тим спільним благом для наших мешканців. Можливість обирати велосипед у місті допомагає дбати про наші міста. Тому що велосипед є раціональним, екологічним, ефективним транспортом для міста. І, власне, якщо місто створює умови для комфортного і безпечного пересування на велосипеді, дає “зелене світло” велотранспорту на рівні з автомобільним і громадським – це допомагає мешканцю обрати те, що подбає про наше спільне благо краще, робити розумний вибір.

Наша організація, популяризуючи велосипед як транспорт у місті, працюючи над тим, аби місто будувало якісну і безпечну велоінфраструктуру допомагає створювати ті умови і ту опцію, яка дозволить мешканцям відчувати свободу в місті і бути відповідальним за те спільне благо – обрати велосипед або, наприклад, громадський транспорт, те, що є більш розумне і ефективне, те, що може сьогодні врятувати наші міста. Адже наші міста стоять в заторах, не рухаються, у нас дуже низька якість повітря”. 

Про свободи не тільки говорили – їх відтворювали на полотні Свободи

“Свобода для мене – це можливість швидше отримати бажаний результат, – розповідає своє бачення Олександра Скиба, заступниця голови ВГО “Інститут Республіка”. –  Зараз я займаюся громадською діяльністю і отримую насолоду від того, що роблю, що робить наша команда, бо я бачу кожен день прогрес і результат. Мені є з чим порівняти. Коли я закінчувала університет, дуже хотіла стати держслужбовцем, оскільки думала, що саме на держслужбі люди, здебільшого, займаються тим, що роблять Україну кращою. Коли я потрапила на держслужбу, побачила, як це зсередини працює – я не говорю зараз про всіх держслужбовців, але там, де я працювала, бачила: для того, щоб досягти результату, треба докласти дуже і дуже багато зусиль навіть всередині команди, вже не кажучи про зовнішні результати. Тому я зрозуміла, що буду більш ефективніша, якщо буду в тій організації, яка підтримує цінності свободи і це безпосередньо Інститут Республіка, який був заснований із цією ідеєю – і існує з ідеєю свобод. Знаєте, це надає такі “крила”, коли ти ставиш мету, у тебе є крута команда, яка підтримує цю мету, яка готова її досягати. І коли вже через місяць, через два, три – є результати, то це не може не мотивувати”. 

“Свобода – це, перш за все, можливість вибору та відповідальність за себе і за те, що діється довкола тебе”, – додає колега Олександри із Ужгорода Микола Яцков (ВГО “Інститут Республіка”). 

Як Ви практикуєте свободи?

 “Наша організація Impact Hub Odessa якраз практикує такі горизонтальні відносини, де у кожної людини є свобода реалізувати свої ідеї – у нас немає директорів, начальників, які дають завдання, наказують щось робити. Тобто людина може реалізувати все, що вона хоче, якщо це не завдає шкоди іншим”, – розпочинає тему практик свободи Владислав Зимовець із Одеси. 

Ольга Дятел (ГО “Інша Освіта”) розповіла Громадському Простору: “Для мене практика свободи, або більше, як ми це використовуємо в своїй організації – це свобода дій. У такому практичному вимірі – ми в команді обговорюємо, що нам важливо, а далі ми даємо один одному свободу.  Зазвичай, ми можемо дати свободу і довіряти, але думати: “У разі чого, я це зупиню або зверну це в інший напрям”, але для мене важливо те, що ми практикуємо. Ми спочатку обговорюємо: що для нас важливо, які вихідні точки, які кордони, а далі віддаємо один одному свободу діяльності і відповідальності.

Бо для мене свобода – завжди дорівнює відповідальності, а відповідальність дорівнює свободі. Чому? Можливо, в громадах ще не вистачає можливості відчувати себе вільним, практично використовувати свободу через те, що ми не до кінця готові брати відповідальність за свою свободу. Якщо я беру відповідальність за те, яким я хочу бачити своє життя, за те, якими я хочу бачити відносини з людьми, за те, якою я хочу бачити команду, або за те, яким я хочу бачити результат своєї діяльності, – це така наша можливість свободи мати, власне, те, чого ми хочемо”. 

“Для нашої організації практика свободи – це, перш за все, можливість залучити громаду Харкова до того, щоб побачити, що довкола нас є люди, які потребують, аби для них відкрити цю свободу, – говорить Лалі Ліпартеліані-Бєдоєва із Харкова (ГО “ЕММАУС”). – Ми займаємося підлітками з обмеженими можливостями – для них дуже важливо бачити, що вони вільні, що вони, закінчуючи закритий навчальний заклад, інтернат, мають право на свободу, мають право на гідність, мають право на гарне життя. Гарне життя у тому плані, що я можу розпоряджатися власним життям – і це моя відповідальність.

Свобода для мене – це, перш за все, відповідальність прийняття того рішення, яке я беру, для того, аби її реалізувати. У Харкові є велика кількість волонтерів, які допомагали нам входити в інтернати, які допомагають сьогодні займатися з дітьми-переселенцями, з дітьми із сімей АТО. Волонтери – для мене ті люди, які жертвують своїм часом. Але можу сказати на власному досвіді, що ми отримуємо набагато більше, ніж віддаємо. Це дійсно правда. Якщо ви запитаєте у людей, які досить тривалий час займаються допомогою у тій чи іншій формі, вони вам скажуть: “Ми отримуємо більше, ніж віддаємо”. Тому що ті діти, з якими ми зустрічаємося, ті люди, з якими нас зіштовхує життя,  дають нам величезний потенціал для того, щоб рухатися вперед”.  

Святослав Сурма, Благодійний фонд “Фонд громад “Рідня” (м. Стрий), ділиться своїми думками: “Питання, наскільки ми вільні люди, завжди мене турбувало. Як на нього відповісти? Чи вільний я чи залежний від когось? Коли ми проводили загальні збори фонду “Рідня”, я впродовж декількох годин ні разу не почув скарги на владу,  на те, що хтось чогось не дає, – люди самі вирішували, мали десятки проектів, десятки ідей, пропонували. І я зрозумів, що я є в товаристві вільних людей, які мають ідеї, які хочуть творити, які творять і мають результат. І в цьому, напевне, вища степінь свободи, коли людина може себе реалізувати, бо саме творча реалізація є дуже позитивна”. 

“У нас вільна організація, дуже творча, інколи цей творчий хаос важко якось зібрати в одне ціле, але я вже зараз зрозуміла, що його не треба збирати – він сам утвориться, сам сформується, якщо людям це буде цікаво. Свобода – це право вибору, свобода це право на власну точку зору і на свою діяльність”, – зазначила Тетяна Сметанюк із Кам’янця-Подільського.

Катерина Кольцова із Громадського Хабу розповідає: “Насправді, це дуже складне і комплексне поняття, тому я почну з одиниці і перейду на глобальний масштаб. Якщо ми говоримо про свободу людини, то моя особиста свобода закінчується рівно на тій межі, де починається свобода іншої людини. Саме за таким принципом організована робота у нашому Громадському Хабі. По суті, ієрархія у нас в організації – горизонтальна, тобто кожний працівник має право говорити про те, що він хоче робити, як він хоче робити і пропонувати власні ідеї. Насправді, це один із плюсів нашої організації - ми пропагуємо свободу, як у нашому статуті, так і у нашій практиці. У нас працюють люди різного віку, працюють як чоловіки, так і жінки, кожен має право сказати і право бути почутим”. 

 “Дуже приємно опинитися на цьому Форумі, тому що ми безпосередньо пов’язані з діяльністю верховенства права, свобод людини, гідності людини та поширення цих актуальних цінностей у наших громадах, – говорить наступна учасниця нашого Prostir Talks Наталія Бурило, комунікаційна менеджерка Мережі правового розвитку. –  У нас є декілька напрямків розвитку. Це, наприклад, управлення людини, коли кожна людина, в ідеалі, знає про свої права, про свої можливості, про те, на що вона має право, як вона може свої права реалізовувати, куди звертатися, якщо ці права порушені. Тобто це сформує таку критичну масу людей, яка розвиває громади, робить їх потужнішими, робить їх критично налаштованішими і, відповідно, успішнішими.

Також це підтримка гідності людини, коли ми поважаємо кожну людину, коли люди нам довіряють. Ті, хто до нас звертаються, отримують безоплатну правову допомогу, вони довіряють нашим експертам, нашим юристам, таким чином, ми посилюємо ефективну комунікацію з нашими громадами. Ми працюємо з різними верствами населення – з ромами, переселенцями, з учасниками, ветеранами АТО, з літніми людьми, з будь-ким, хто потребує безоплатної правової допомоги, підтримки – всім ми раді допомогти і прийняти будь-який запит. Також це експертно-правова підтримка громади, ми маємо пул тренерів, сертифікованих фахівців, які можуть провести тренінг, лекцію для охочих – з адвокації, комунікації, медіації, з програмного розвитку, менеджменту організацій. Таким чином, ми дійсно розвиваємо громади і цим ми відрізняємося від юридичних клінік, які просто приймають людей, надають їм юридичну підтримку і їх відпускають. 

Зараз ми маємо проект, який робить систему правової допомоги більш розвиненою, сильною, спроможною. Наші цінності – це людина, це свобода, це критичне мислення, це повага до себе і до оточуючих. Насправді, на цьому Форумі я бачу, що люди мають такі ж цінності”. 

Людмила Янкіна, Центр інформації про права людини, ділиться досвідом: “Якщо говорити про практики свободи, наша організація керується принципом максимальної довіри до співробітника. Тобто, наша організація вважає, що ми належимо до суспільства людей, які є самодостатніми і якщо співробітник нашої ГО вважає за потрібне розвивати себе, піти на курси для того, щоб вдосконалити себе в якомусь напрямку, то організація не обмежує ці можливості, керується максимальною довірою, дає можливість навчатись, наприклад, на певній програмі або піти на певні курси для того, щоб підвищити рівень своїх знань”.  

“В організації ми намагаємось будувати нашу діяльність таким чином, щоб всі її представники обмінювалися досвідом між собою. У нас 24 представництва по Україні і центральний офіс в Києві. Ми постійно на контакті, у нас відбувається діалог, ми обмінюємося інформацією. Це дає нам можливість приймати кращі рішення і передавати практики з міст в міста, – розповідає про успіхи  Інституту Республіка на ниві практик свободи Олександра Скиба, – Наприклад, коли в Черкасах була піднята тема велоінфраструктури, цю ж тему швидко підхопили в Запоріжжі і Горішніх Плавнях, почався такий собі рух, активісти могли між собою ділитися дієвими практиками і намагатися їх впроваджувати в себе на місцях.

Микола Яцков є одним із людей, які надихають у русі “Кірпічка” в Ужгороді – це ініціатива по захисту озера, по захисту парку, саме тої зони, яка була би корисна для мешканців, які проживають на цій території. Зараз ми маємо дещо іншу ситуацію, але досить потужно по результатам, які можуть відбутися – це ініціатива в Дрогобичі “Берегти”. Вона – про збереження архітектурної спадщини міста Дрогобич. Цікаво, що цю ініціативу взагалі започаткувала людина, яка ніколи не мала відношення до громадської діяльності, але вона почала дізнаватися більше про діяльність активної громади. Спостерігаючи за тим, що відбувається в місті, що дрогобичани втрачають свою історію і свою ідентичність міста, вона зібрала команду людей, які почали створювати місцеву ініціативу саме по збереженню архітектурної спадщини. На сьогодні міський голова пообіцяв, що на наступний рік вони включать 60 будинків до того, щоб провести паспорт і почати їх реконструкцію. Це те, що стосується участі влади. Ці самі активісти поширюють інформацію серед громадян і мотивують їх все-таки зберігати, а не руйнувати цю історичну спадщину, берегти і розуміти, що це їхнє надбання. Для нас це саме баланс між тим, що громадяни підтримують певні процеси на місцевому або національному рівні, і розумінням влади, що це необхідні процеси. На нашу думку, це якраз сприяє покращенню і більш стабільній ситуації в плані якогось прогресу, якого потребує, як кожне місто в Україні, так і наша країна в цілому”. 

Перетворення в громадах

Микола Яцков продовжує думку колеги: “Власне,  в Ужгороді та Закарпатській області ми допомагаємо людям саоорганізовуватися і вирішувати їхні місцеві проблеми, комунікуючи з владою. “Кірпічка” – це одна із ініціатив, яку ми підтримуємо на місці. Вона стосується не тільки захисту самого озера і зеленого простору довкола цього озера, але більш ширше вона про зелені зони і парки міста Ужгорода. Ініціатива цікава тим, що вона починалася, як товариство сусідів певного кварталу і переросла у масштабний загальноміський рух, якому небайдуже, що відбувається з генеральним планом, що відбувається із різними парками, водоймами міста, озерами, річками – який їхній правовий статус, як вони захищаються, чи забудовуються, чи є якісь охоронні зони. Люди вивчали різні інструменти безпосередньо в дії і практиці – електронні петиції, запити, звернення, акції протесту, навіть, зробили кілька прецедентів – встановили в судах, що, виявляється, можна проводити акції протесту в стінах громадських споруд, як то в стінах сесійні зали міської ради чи виконкому.

Люди показали, що ми можемо досягати певного результату, якщо гуртуємося разом. Найважливіше, що це люди, які не мали жодного досвіду в плані адвокаційної кампанії, і це є цінно. Люди дійсно за два роки цілеспрямованої боротьби за те, що вони вважали цінністю для себе, досягли цих результатів. Нещодавно, 9 листопада, міська рада прийняла остаточне рішення на користь людей і заявила, що ті зелені зони, які є спірними, будуть, все ж таки, зеленими зонами, парками і скверами міста, а не ділянками під забудову”. 

Артем Коновалов: “Про Харків. Треба відзначити, що там є сильні організації, які не бояться казати, як треба робити так, щоб брали участь громадяни, не фейкові, а справжні, активні, яким небайдуже до того, що відбувається”

Владислав Зимовець, Impact Hub Odessa, розповідає про ситуацію в Одесі: “В Одесі громадський сектор, як і в усій Україні, розвивається. Є дуже багато громадських організацій в різних сферах, які працюють із освітою, із соціальним підприємництвом, із переселенцями, із медіа. Звісно, на мою думку, він не такий потужний, як хотілося б. Тому що громадський сектор не має впливу на місцеву владу. Але все ж є певний ріст і з роками ми зможемо досягти більшого в цій сфері”. 

Громадський Простір: Як ви вважаєте, що заважає виходити за периметр цього комфорту і долучатися до творення змін в своїх громадах: тобто не тільки біля себе дивитися, а й усвідомлювати, що відбувається у своїх громадах?

“На мою думку, є невеликий відсоток громадських активістів або людей, залучених в громадську діяльність, але це не така критична маса людей, які можуть зробити зміни, які можуть впливати на якісь масштабні проекти в місті, – вважає Владислав Зимовець, – Ось, наприклад, у нас був проект, який реалізував інвестор нашої організації  – “Зелений театр” – це культурно-парковий простір у самому центрі Одеси. У Радянському Союзі були такі відкриті зелені театри в різних містах. Він був занедбаний, його реставрували, там утворився такий open space, парковий простір, куди люди могли просто прийти – поїсти, попити каву, погуляти з дітьми, а вечорами там проходили різні концерти, зустрічі з поетами. Цей простір належав іншій компанії, зараз його можуть закрити через те, що компанія не погоджується на ті умови, які були раніше. Не дивлячись на те, що є певний тиск зі сторони громадського сектору, він не такий потужний, щоб якось змусити повпливати на це мерію або змусити компанію змінити свою думку. Ми над цим працюємо. Отож громадянське суспільство є, але воно не таке численне. Наприклад, тисяча людей для мільйонного міста – це замало”. 

“У Кам’янці-Подільському, заважають, напевно, стереотипи, – говорить Тетяна Сметанюк, – У нас дуже багато стереотипів, якими ми думаємо, кліше. На жаль, дуже багато навчальних закладів навчають цим стереотипам. Буквально вчора я була на семінарі, де дуже творча спеціальність робиться під кліше “музеї”, і все. Якщо це екскурсовод, то він може тільки водити в музей, заклади харчування, готель і потяг – це взагалі не те. Оці кліше, які навішуються молоді – на жаль, вони є в місті, але ми будемо боротися із цим, тому що бачимо, куди йти і як рухатися”. 

Сергій Аверков, Вознесенська міська ГО “Агентство економічного розвитку” (Миколаївщина), зауважує: “Я бачу динаміку змін на місцевому рівні. Ми працюємо в регіоні з 2003 року, якщо на прикладі нашої організації, то з 2014-го, ми працюємо не тільки на місцевому рівні, а й на регіональному, ми створили три офіційні представництва. В нашій стратегії – відкривати щороку три нових представництва і ми зараз працюємо над відкриттям ще трьох нових”. 

Меседжі та побажання

Артем Коновалов: 

“…приїжджайте в Харків, беріть участь в подіях Хабу соціальної активності “Студія 42″ і розвивайте свободу разом з нами!”

Катерина Кольцова: 

“Я вважаю, що люди повинні об’єднуватися і мають про це говорити, вони мають щось робити. Досить чекати, поки хтось прийде і зробить це за вас!” 

Ігор Тодоров: 

“Звісно, багато чого треба робити. На жаль, в нашому суспільстві існує апатія, зневіра, почуття, що нас всі зрадили, але я глибоко певен, що такий песимістичний погляд не є конструктивним і саме через конкретні маленькі кроки, маленькі перемоги все можливо. Громадянське суспільство через громадські організації доводить всім громадянам важливість своїх дій і сподівання, що дійсно – наша країна буде модернізована, стане нормальною, європейською країною”.

Святослав Сурма:

“У чому якість нашого життя? Це знаємо тільки ми, і тільки вільна людина може це зреалізувати і дістати хороше, якісне, вільне життя. Тож звертайтеся до фонду “Рідня” – дізнатися, як можна дістати цей адреналін для того, щоб подолати страх перед непевністю сьогоднішнього життя. Я вас люблю, бо вільний!”

Фінальна нарада Простору з підготовки Prostir Talks

Нагадаємо, Громадський Простір започаткував серію тематичних бесід Prostir Talks – фокусних обговорень важливих та актуальних тем, тенденцій та викликів. Як медіатор інформаційно-комунікаційних процесів та подій в громадському секторі – Простір зацікавлений звертатися до експертів, людей, що працюють в полях – по їхні оцінки та бачення – аби почуте врахувати зокрема і у своїй медіа-роботі, а також проявляти і доносити нашій аудиторії важливі меседжі від спільнот експертів-практиків.