Швидкість – понад усе!? Громадських комунікацій це не стосується

Громадський Простір

Епіграфом до цього міркування про новий концепт медіа-ресурсів може бути всім набридла приказка “тихше їдеш – далі будеш” або менш затерта “поспішай повільно”. Вся справа в тому, що на початку цього року в Німеччині був створений і опублікований так званий “Маніфест повільних медіа”.

Цей маніфест став поштовхом для затвердження нової концепції медіа, що досить сильно, скоріш за все, потурбує західні ЗМІ.

Отже, що ж таке “Повільні медіа”? Цей концепт є своєрідним протиставленням інформаційному буму, коли ми споживаємо величезну кількість інформації, левова частка якої є абсолютно непотрібною. Порівняти концепцію “повільних медіа” можна з “повільною їжею”, антиподом “фастфуду”. Тут ми бачимо симбіоз “споживача їжі” та “продукту”, де “продукт” ретельно збалансований і містить виключно корисні елементи, а “споживач” жує все це повільно, намагаючись засвоїти весь корисний вміст.

Тому “повільні медіа” дозволяють нам не бездумно споживати інформацію, а ретельно підбирати і готувати її. “Повільні медіа”, на думку творців концепту, гостинні, доброзичливі й дуже люблять обмінюватися інформацією, контентом.  Між іншим, а які відомі вам українські чи світові ресурси підходять під концепцію “повільних медіа”?..

Подивімося на основні положення “Маніфесту”, який проголошує новий тип медіа-ресурсів:

1. “Повільні медіа” є внеском у стійкий розвиток. У цьому випадку стійкість пов’язана з сировиною, процесами та умовами праці, які власне і слугують ґрунтом для виробництва медійної продукції. Ні надмірна експлуатація, ні низькі зарплати укупі з необмеженою комерціалізацією не можуть вплинути на створення стійких медіа. У той же час, стійке споживання – один з критеріїв “повільних медіа”;

2. “Повільні медіа” пропагують “монозадачність”. Такий тип медіа вимагає повної концентрації користувачів, тобто поверхневе споживання інформації неможливе. Як і виробництво хорошої їжі, яка вимагає концентрації всіх органів почуттів як кухарів, так і споживачів, “повільні медіа” повинні сприйматися уважними читачами.

3. Мета “повільних медіа” – досконалість. Це не перфекціонізм, а дійсне прагнення до постійного вдосконалення свого продукту. Не обов’язково “повільні медіа” мають пропонувати щось нове для ринку. Більш важливим є поліпшення надійності інтерфейсу, його доступність і зручний функціонал.

4. “Повільні медіа” створюють відчутну якість. Іншими словами, “повільні медіа” прагнуть до відповідності виробництва, дизайну і контенту найвищим стандартам. Вони відрізняються від “швидких медіа” інтерфейсом класу “преміум” або естетичним дизайном.

5. “Повільні медіа” пропагують “проз’юмерів”. “Проз’юмери” (амер. – рrosumers) походить від двох слів “produce” (виробляти) та “consume”  (споживати). Ці люди знають, що вони обирають, знають, що і як вони хочуть створювати і споживати. Саме “повільні медіа” є поштовхом до розвитку нових ідей і активних дій проз’юмерів, замінюючи пасивних споживачів. Це дозволяє витіснити бездумних, пасивних споживачів з медійного поля.

6. “Повільні медіа” дискурсивні, вони не суперечать діалогу. Вони співпрацюють з конкурентами, які вміють вести діалог. Вибір цільового медіа є вторинним. Дуже важливо не тільки вміти говорити, а й уміти слухати. У даному контексті “повільний” означає той, хто крокує назустріч, вдумливий, той, хто вміє подивитись на чужу думку з іншого боку.

7. “Повільні медіа” – медіа соціальні. “Повільні медіа” збирають навколо себе громади  та групи інтересів. Автори таких медіа дискутують зі своєю аудиторією, такі ЗМІ активно пропагують різні погляди.

8. “Повільні медіа” поважають власних читачів, ставляться до них дружелюбно і з розумінням іронії, яку в деяких випадках виявляють користувачі. “Повільні медіа” ніколи не нав’язуватимуть власну думку.

9. “Повільні медіа” поширюють через рекомендації, а не за допомогою реклами. “Повільні медіа” ніколи не будуть “тиснути” всіма можливими каналами.

10. “Повільні медіа” знаходяться поза часом. Іншими словами, такий тип медіа завжди актуальний, це ресурси-довгожителі, які існують десятиліття. Якість таких медіа вдосконалюється з часом.

11. “Повільні медіа” випромінюють ауру. Користувачі таких ресурсів відчувають щось особливе, взаємодіючи з “повільними медіа”. Такі ресурси, незважаючи на стандартні способи виробництва, є унікальними.

12. “Повільні медіа” прогресивні, а не реактивні: “повільні медіа” залежать від технологічних досягнень і від мережевої структури суспільства. Незважаючи на прискорення всіх сфер життя, “повільні медіа” навмисно не поспішають, це ключ до виживання. “Повільні медіа” не протистоять високій швидкості різних ресурсів, на кшталт, Твіттера, блогів та соцмереж, проте вони використовують їхні переваги.

13. “Повільні медіа” намагаються фокусуватися на якості, як з питань виробництва, так і сприйняття контенту. Майстерність у загальнокультурних проблемах, як джерела критики, класифікація та оцінка ресурсів інформації, стають все більш важливими у підвищенні рівня доступності інформації.

14. “Повільні медіа” вимагають довіри. Зрозуміло, що має пройти певний час, поки “повільні медіа” таку довіру отримають. За “повільними медіа” стоять реальні, справжні люди, і це можна відчути.

Спробуємо перенести ці засади на вироблення комунікації між громадськими організаціями та їхніми цільовими групами. Безумовно, кожна НУО, яка хоче бути успішною та відомою в межах своєї громади, регіону чи країни, має створювати й розвивати власні медіа. Але думка про їхню ідентичність до традиційних ЗМІ (власний новинний веб-сайт, телеканал, радіостанція) є дещо оманливою. Та й завжди треба пам’ятати, що громадський сектор України має обмежене й не завжди стале фінансування. А вищенаведені медіа потребують стабільних інвестицій.

Саме тому концепція “повільних медіа” може стати найкращою та, найголовніше, дуже дієвою практикою в побудові ефективного взаємозв’язку з цільовою аудиторією. Довіра до інформації, її аналітичність та глибинність, а також активна позиція самих споживачів контенту – все це є ключовими факторами, які треба враховувати при створенні нового ресурсу. Бо тільки так він відповідатиме як потребам громадських активістів, які його створюють, так й інших членів нашого суспільства.

Оригінал “Маніфесту”

Адаптація та переклад : Антон Альошин