Чому Україні потрібні лобісти?

Які асоціації у вас виникають від слів “лобізм”, “лобіст” та “лобіювати”? Для мене вони близькі до корупції, відстоювання інтересів бізнесу, кабінетного  (підкилимного) вирішення питань.

Лобіювання – це цілеспрямований тиск неурядових організацій, бізнес-структур чи будь-якої організованої групи громадян на законодавців і чиновників з метою прийняття певного рішення чи закону. Проте в Україні цей термін часто сприймають негативно, хоч насправді лобіювання це прозорий (принаймні мав би таким бути) механізм тиску громадськості на владу.

Чому нам потрібні лобісти?

Хто сьогодні приймає найважливіші державницькі рішення? – депутати та політики.

В якості експерименту, послухайте виступи депутатів або політиків, особливо не підготовлені, а експромти. Наскільки він чи вона знають справжні проблеми бабусі чи молодої людини в селі чи в містечку? Наскільки вони взагалі є фахівцями\експертами у певній галузі?

Погоджуюсь, не можна оцінювати всіх однаково, звичайно є й такі, які знають і проблеми і як їх вирішити. Проте, на жаль, їх не так багато.

Хто мав би стати містком між громадою та владою? – громадські організації та активісти. На жаль, цей сектор в Україні лише розвивається. Сьогодні кожен другий активіст це – експерт, незалежно від освіти та досвіду роботи. Переваги громадських організацій – так, вони вже можуть достукатись до влади. Недоліки – практично не орієнтуються у актуальних проблемах на місцях (як часто виїжджають в села чи селища?) та не мають справжніх, вузькопрофільних фахівців.

Хто в першу чергу страждає від недосконалого законодавства? – пересічні мешканці та чиновники на місцях. Що б там не казали, але саме працівники місцевих рад найближчі до “народу”. Коли щось трапляється в першу чергу йдуть до голови. Проте, голові сільради важко донести свої ідеї, як варто покращити законодавство, народному депутату.

 Що з цим всім робити?

Одразу ж на думку спадає ідея проаналізувати досвід більш досвідчених країн – Сполучених Штатів та Німеччини і зробити як в них. В Америці розробили та прийняли відповідний закон, який діє ще з 1946-го року (Federal Regulation of Lobbying Act). В ФРН у 1972 році прийняли Кодекс поведінки члена Бундестагу і Положення про реєстрацію союзів і їх представників при Бундестазі. Легалізувати (регламентувати) лобізм в Україні парламентарі намагаються вже більше 10-ти років, проте, віз і сьогодні там.

Але не варто опускати руки. Ми маємо чудовий досвід активної, і що головне, ефективної роботи вітчизняних організацій, які займаються лобізмом. До прикладу – Асоціація міст України (АМУ).

1. Асоціація міст України не відстоює інтереси бізнесу чи окремих політиків, її пропозиції направлені на кращу роботу органів місцевого самоврядування, що в кінцевому результаті приносить користь простому мешканцю.
2. Працівники Асоціації не споглядають за проблемами громад з київських хмарочосів. Недоліки законодавства регулярно викривають та повідомляють працівники місцевих рад, від обласного центру до села з периферії.
3. Діюче законодавство, проекти рішень та пропозиції з регіонів ретельно вивчають фахівці з профільних робочих груп, до яких входять практики, експерти, науковці.
4. Керівництво та працівники АМУ тісно співпрацюють як з Кабміном так і з Верховною Радою. Рішення, що стосуються місцевого самоврядування, обов’язково надсилаються для розгляду і пропозицій Асоціації.
5. “Мотивувати” депутатів прийняти відповідне рішення можна просто попросивши місцеві ради надіслати листи з відповідним проханням – 300-500 листів чим не аргумент?

Аналізуючи досвід роботи Асоціації міст України можна зробити висновки, які підійдуть тим, хто прагне займатись лобіюванням в Україні. Щоб стати ефективним лобістом варто врахувати наступні аспекти:

• Постійний збір актуальних проблем, які хочете вирішувати.
• Експертне коло, яке буде аналізувати чинне законодавство, виявляти його недоліки, надавати можливі пропозиції, та прогнозувати наслідки таких змін.
• Комунікація з адекватними чиновниками та політиками, які справді зацікавлені співпрацювати та змінювати країну на краще.
• Медіа-супровід з метою інформування громадськості та залучення однодумців.