Вероніка Гарбуз: “Час – наш друг, що дає змогу терпляче плекати паростки нового”

Юлія Голоднікова

Коли все життя минає в одному населеному пункті, то важко знайти там для себе щось нове. Тим паче, відкрити якісь нові горизонти для реалізації амбіцій. Та в біганині світом часто втрачається власна ідентичність, яка є стрижнем кожної особистості. Як переконати людей не шукати щастя за кордоном, а створювати його там, де живеш? Використати місцевий потенціал, реалізуватися в рідному селі, і з часом вирости не тільки як особистість, а й як професіонал – основні завдання, які ставлять перед слухачами тренери молдавської громадської організації “Моштеніторій” (“Спадок”). Її очільниця Вікторія Гарбуз розповідає про труднощі та перемоги в роботі над курсами з освіти дорослих у Молдові.

Наскільки велика потреба в освіті дорослих у Молдові?

Вероніка Гарбуз: Коли ми давали інформацію в пресі про початок проекту, то географічно обмежувались північчю Молдови. У відповідь на оголошення ми отримали заявки з трьох регіонів, і почали співпрацювати з центром, північчю і півднем – цей факт говорить про потребу, що йде від самих громадян.
Що стосується державного рівня, то варто можна зазначити, що в Молдові є позитивна тенденція до більшої відкритості органів влади різних рівнів до діяльності НДО та сектору освіти дорослих загалом. Наші чиновники вже розуміють, що подібні проекти мають важливий соціальний імпакт, адже підтримують соціальну стабільність в регіонах країни.

Втім, крім розуміння, потрібні дії. Не може громадська організація постійно бути в стані «один в полі воїн», має бути підтримка на законодавчому рівні, що забезпечує фінансові та організаційні умови розвитку освіти дорослих у країні. Потрібно, щоб діяльність з розвитку освіти дорослих була регламентована і прописана в місцевих бюджетах.

Як Ваша організація намагається вплинути на стан справ і створити механізми регулювання політики в сфері освіти дорослих?

Вероніка Гарбуз: Разом з представництвом DVV International в Молдові ми проводили зустрічі в маленьких містах і районах, де виявили потребу місцевого населення в освітніх курсах. В результаті такого спілкування ми виявили, що суспільство в Молдові готове змінюватися, і для цього треба правильно подати інформацію про навчання дорослих, тоді ідея стане популярною і масово затребуваною.

Додам, що на такі зустрічі приходили місцеві чиновники, які часто негативно сприймають всі наші пропозиції та ініціативи. Серед них були і ті, хто прямим текстом заявляв, що ми забиваємо голови людям дурницями.

Але не завжди все погано. Ми маємо позитивні приклади роботи з місцевою владою. Наприклад, у районах Флорешти і Дрокія чиновники самі приходять вчитися на тренінги, люди бачать це і схвалюють.

Як Ви доносите ідею освіти дорослих до цільових груп проектів?

Вероніка Гарбуз: Головний спосіб роботи з цільовою аудиторією – це зустрічі, на яких ми доступними словами пояснюємо людям, чому їм буде корисно відвідувати наші курси і тренінги. Часто ми чуємо: “Ми не маємо що їсти, а ви розповідаєте нам про саморозвиток!”. Тоді я намагаюсь переконати їх, і даю зрозуміти, якщо в них немає роботи, але є навички, то їх можна розвивати, а в майбутньому й монетизувати. Ми допомагаємо людям не шукати смислів і кращого життя за кордоном, а створювати це все тут.

Ми співпрацюємо з п’ятьма районами Молдови, і в кожного з них є свій графік і своя програма проведення заходів, серед них і тренінги з проектного менеджменту. Нам важливо, щоб люди самі могли писати проекти і подаватися на гранти, і курси з рукоділля, і дебати з місцевою владою. Не забуваємо ми і про культурний компонент: наша організація активно працює з темою спадщини, і проводить фестивалі культурних ініціатив. Так ми сприяємо оновленню локальної культури і залучаємо людей до співпраці.

Яка роль у проектах з освіти дорослих Ваших партнерів – установ культури?

Вероніка Гарбуз: Наші партнери – це бібліотеки, до ефективного діалогу з якими ми теж докладаємо чимало зусиль. Ці інституції ще не прокинулись від радянського минулого. Бібліотеки в маленьких містах мають слабку матеріальну базу і застарілий кадровий склад. Вони поки що не готові проводити проектну діяльність. Але поступово, через діалог, ми допомагаємо їм зрозуміти, чому важливо зібрати людей на наші освітні заходи і дати їм можливість вчитися. Час – наш друг, що дає змогу терпляче плекати паростки нового. Головне – не опускати рук і йти вперед.

Текст: Юлія Голоднікова

Публікація створена в рамках комунікаційної програми проекту «Громада, що навчається: трансформація конфліктів в Україні та Молдові через активну громадську  участь». Мета програми — поширення досвіду успішних громадських організацій, які розробляють інноваційні підходи  до освіти дорослих.

Фінансова підтримка проекту: Федеральне Міністерство закордонних справ Німеччини