Сингапур і медіа у період реформ

МИ – СИНГАПУРЦІ
Тоді подумала – як? в Сингапурі, де в середині минулого століття майже 80% населення було китайцями, вдалося виховати такі відчуття себе?

Сьогодні сингапурці мають чотири офіційні мови: малайську, китайську (мандаринську), тамільську та англійську. Але саме англійська мова сприяла міжнародній інтеграції Сингапуру, появі транснаціональних корпорацій.

Мемуари реформатора й першого прем’єр-міністра Сингапуру Лі Куан Ю (на посаді 1959-1990 рр.) говорять про те, що десятиліттями державна політика здійснювалась виключно в інтересах Сингапуру: “Мої міністри й я співпрацювали й були друзями вже впродовж трьох-чотирьох десятиліть. Декого з них я знав ще з тих пір, як ми навчалися в Англіїї”.

Сингапур завжди переймав досвід кращих практик – Японія, Англія, Австралія, а Лі Куан Ю у 72 роки пройшов курс комп’ютерної грамотності й мемуари вже писав на ноутбуці. Всі рішення ухвалювались в результати експертного обговорення, аналітики. В особливо чутливих міжнаціональних питаннях інновації обговорювали публічно.

ЩОДО МЕДІА
Сингапур захищав свій інформаційний простір ще в минулому столітті. Наведу цитати з мемуарів Лі Куан Ю “Із третього світу в перший. Історія Сингапуру: 1965-2000″:

“З розвитком інформаційних технологій, супутникового телебачення, Інтернету західні медіамережі дедалі більше впливатимуть на нашу аудиторію. Країни, які намагаються обмежити користування інформаційними технологіями, безумовно програють. Ми мусимо навчитися управляти цим невпинним потоком інформації в такий спосіб, щоб не дати можливості іноземним медіа жодним чином дискредитувати позиції сингапурського уряду”.

У 1986 році було запроваджено закон, який обмежував поширення іноземних видань, якщо вони певним чином впливали на внутрішню політику Сингапуру. Перевірка щодо такого “впливу” – готовність опублікувати відповідь на неправдиву або викривлену інформацію.  Такі норми були застосовані на практиці. Першим кейсом стало американське видання Time у жовтні 1986 року, внаслідок чого уряд суттєво знизив дозволену кількість примірників для продажу. В результаті спростування фактів було опубліковано в повному обсязі й обмеження зняли. 

Цікавою була позицію Лі Куан Ю на напади з боку ЗМІ, який судився з виданнями за опубліковані матеріали, які, на думку колишнього прем’єр-міністра, не відповідали дійсності. Лі Куан Ю також запрошував на особисті зустрічі авторів й критиків. Тобто журналіст, або видання мали відповідати за інформацію. Особисто мені така позиція імпонує. Це піднімає відповідальність ЗМІ за достовірність фактів.   

Найпопулярнішою англомовною газетою у той час була Straits Times, а газети, що виходили китайською, тамільською та іншими мовами – орієнтувалися переважно на відповідні національні громади. 

//////

Готовність змінюватися, відкритість до інновацій, системність й жорстка позиція у відстоюванні власної держави – таким я бачу Сингапур, який знаходиться майже в 9 тис км від Києва.

Проте варто цікавитись світом, щоб світ зацікавився тобою:)