Як НУО не губитися перед медіа

Громадський Простір

Нецiкавих новин не буває – є новини, нецiкаво поданi. Ми в цьому глибоко переконані і, продовжуючи тему альтернативних форм інформування громадськими організаціями про власну діяльність (за нашим напрямком “Комунікаційні стратегії розвитку для НУО”), Громадський Простір пропонує ознайомитися з практичними порадами щодо деяких медiа-технiк у взаємодії з важливим партнером – ЗМІ.

Інтерв’юІнтерв’ю – це добра нагода розповiсти своїм цiльовим аудиторiям про те, що нинi робить ваша Органiзацiя, ще раз представити її iнтереси. І ви можете зробити це у вигiдному для неї свiтлi. Втiм, спершу помiркуйте над тим, чи завжди пропозицiя дати iнтерв’ю є вигiдною для вашої Органiзацiї.

Серед PR-фахiвцiв немає однозначної думки щодо того, чи можна вiдмовлятися вiд iнтерв’ю. Однi запевняють: “У жодному разi!” Іншi твердять: “До кожної пропозицiї дати iнтерв’ю треба пiдходити обережно, зважувати, чи це вигiдно, доречно i т. iн.”

Не варто вiдразу вiдмовлятися вiд iнтерв’ю, у якiй би ситуацiї Вам його не пропонували. Бо якщо ви не дасте журналiстовi iнформацiї, то її надасть йому хтось iнший.. Або ж журналiст висвiтлить проблему так, як вiн її розумiє: але чи буде його погляд об’єктивним, таким, що вiдповiдає iнтересам вашої Органiзацiї?

А проте, iснують деякi обмеження, застереження та певнi технiчнi “рамки”. Ми подаємо їх у виглядi запитань, якi вам потрiбно задати собi перед тим, як погодитися чи не погодитися на iнтерв’ю.

• Яке видання (редакцiю) представляє журналiст? 
  Якщо вiн працює на “жовте”, бульварне видання, то краще делiкатно вiдмовити пiд правдоподiбним приводом. Навiть якщо Вас переконують, що дадуть Вам перечитати верстку Вашого iнтерв’ю, що матерiал буде абсолютно пристойним… Рiч в iншому: не можна допустити, щоб назва вашої Органiзацiї хоч раз асоцiювалася з назвою бульварного видання. Але будьте уважнi: за жодних обставин не можна образити цього журналiста (редактора) чи допустити до конфлiкту з ним!
• Буде прямий ефiр чи запис? (Якщо йдеться про радiо чи телебачення)
  Вiдповiдь на це питання дасть Вам можливiсть краще пiдготуватися до iнтерв’ю. Втiм, незалежно вiд варiанту вiдповiдi, вам варто заздалегiдь взяти в iнтерв’юера перелiк запитань, що прозвучать в iнтерв’ю.
• Чи ще хтось братиме участь у цьому iнтерв’ю?
  Якщо це iнтерв’ю вiдбудеться не “тет-а-тет”, то Вам треба з’ясувати, як саме передбачено розподiлити “ролi” в iнтерв’ю. Чи всi присутнi обговорюватимуть одну проблему? Хто висвiтлюватиме проблему, а хто – коментуватиме? Чи заплановано дискусiю мiж запрошеними? Вiдповiдi на цi питання дадуть Вам змогу уникнути прикрих несподiванок, краще пiдготувати аргументи й контраргументи.
• Скiльки часу вiдведено для iнтерв’ю?
  Маючи перелiк питань, ви можете передбачити перебiг iнтерв’ю i пiдготувати свої вiдповiдi так, щоб обов’язково встигнути сказати найголовнiше, найвагомiше. І не треба соромитися “перемикати” свої вiдповiдi. Це роблять дуже легко. Вислухавши “не головне” запитання журналiста, скажiть так: “Дякую за доречне питання! Бо воно передбачає маленький екскурс у суть справи…” Або: “Вiдповiдь на це цiкаве запитання я почну з того, що ознайомлю читачів, глядачiв (слухачiв) з дуже гострим аспектом проблеми”. Ось тут i прив’яжiть до другорядного суттєве!

Поради:
• Якщо у Вас просять про iнтерв’ю телефоном, спробуйте переконати редакцiйного працiвника все-таки зустрiтися для цього у вашому офiсi. Так ви зможете зробити iнтерв’ю повнiшим, бо пiд час iнтерв’ю ще й надасте журналiстовi рiзноманiтну друковану iнформацiю, фотографiї тощо.

• Викладiть на паперi вiдповiдi на головнi питання майбутнього iнтерв’ю. Кожна вiдповiдь має бути лаконiчною (i складатися з не бiльше нiж 6-7 речень). Говорити треба просто, зрозумiло й доступно. Уникайте складних термiнiв i професiйного жаргону. Якщо це буде телеiнтерв’ю, то варто влаштувати “репетицiю” перед колегами: нехай вони висловлять Вам свої зауваження.

• Якщо до Вас звернулися з проханням дати iнтерв’ю “вже зараз” (скажiмо, у перервi роботи круглого столу), то в будь-якому разi коротко обговорiть з журналiстом питання, якi вiн вам задасть, i вiзьмiть 3-5 хвилин (“тайм-аут”) для побудови вiдповiдей на цi питання.

• Заздалегiдь обмiркуйте й напишiть на папiрцi варiанти вiдповiдi на небажанi чи провокацiйнi запитання, щоб вони не застали вас зненацька. Вивчiть напам’ять цi вiдповiдi. Найкраще “вiдбивати” такi провокацiйнi закиди, застосовуючи спосiб вiдповiдi “питанням на питання”. Наприклад: “Дозвольте вважати це питання жартом?” або “А як би ви на моєму мiсцi вiдповiли на це питання?” чи “А як ви самi вважаєте – це питання передбачає логiчну вiдповiдь?” Вiдповiдаючи на небажане чи провокацiйне питання, обов’язково посмiхайтеся – легенько i з гiднiстю: так ви здобудете симпатiї глядачiв.

“Готове” iнтерв’ю (друковане)Чим таке iнтерв’ю (для газети, журналу чи Інтернет-медіа) вiдрiзняється вiд звичайного – того, яке бере у Вас журналiст з диктофоном? Насамперед тим, що Ви напишете це iнтерв’ю самi. Тобто задаватимете питання самi собi (чи керiвниковi Органiзацiї). І це будуть “запланованi” питання – тi, якi передбачають “запланованi” вiдповiдi.

Зрозумiло, що у свої вiдповiдi Ви закладете саме ту iнформацiю, яку прагнете донести до своєї цiльової аудиторiї. І розставите наголоси саме там, де Вам потрiбно. Зазвичай “готове” iнтерв’ю супроводжує в газетi якусь проблемну статтю, коментує її. Також “готове” iнтерв’ю варто подати до газет та журналiв тодi, коли у Вас з’явилися якiсь цiкавi факти, якi, проте, не настiльки вагомi, щоб задля їхнього оприлюднення скликати прес-конференцiю.

Порада
Побудуйте “готове”  iнтерв’ю за такою схемою:  “факти – коментар (аналiз) – прогноз”. Не забудьте додати до тексту 2-3 варiанти фотографiй людини, яка “дала iнтерв’ю”. Увага! Таке iнтерв’ю публiкують лише в однiй газетi (журналi)!

Спецiалiзована (“експертна”) статтяЗдебiльшого такi статтi публiкують на початку PR-кампанiї, щоб “розiгрiти” читача, привернути його увагу до певної актуальної проблеми, викликати цiкавiсть (занепокоєння, обурення, збудити громадянську активнiсть, здобути пiдтримку тощо). Спецiалiзовану статтю зазвичай пише вiдомий експерт (у будь-якому разi, саме його iм’я стоїть пiд текстом). У такому матерiалi Ви розставляєте наголоси на тих моментах, якi для Вас є принципово важливими (саме з огляду на цi моменти Ви й публiкуєте статтю, орiєнтуючись на читачiв, що належать до ваших цiльових груп). Змiст спецiалiзованої статтi будують у такiй послiдовностi.

У вступi за допомогою кiлькох цифр та фактiв треба пiдкреслити актуальнiсть проблеми. Основну частину статтi складають два-три блоки, у яких належить розглянути можливi шляхи виходу iз ситуацiї (або порiвняти рiзнi погляди на проблему). Закiнчує статтю добре аргументований висновок – той, який є, на Вашу думку, найрацiональнiшим (той, до якого Ви прагнете схилити свою цiльову групу).

Порада

Не забудьте додати до тексту iнтерв’ю фото автора, а також 2-3 ситуацiйнi фотографiї, що iлюструють проблему.

Увага! Таку статтю публiкують лише в однiй газетi (журналi)!

Технiчне зауваження: обсяг будь-якої PR-статтi до газети чи журналу не має перевищувати 7 тис. знакiв (скористайтеся опцiєю “Статистика” в програмi “Microsoft Word” на Вашому комп’ютерi). Виняток становлять матерiали до спецiалiзованого видання, обсяг яких може сягати 12 тис. знакiв.

Фотографiя як самостiйна публiкацiя (“Фотофакт”)Це проста, але дуже ефективна медiа-технiка, і поки що не дуже поширена в засобах масової iнформацiї, а надто у мiсцевих. Основним iнструментом у цiй медiа-технiцi виступає фотографiя в супроводi короткого пояснювального пiдпису, що розкриває суть подiї, зображеної на фото. Таку публiкацiю вiдносять до жанру “фоторепортаж”; її можна вважати варiантом звичного для всiх телерепортажу “з мiсця подiї”.

Ця медiа-технiка, хоч i не є основним елементом спiвпрацi зі ЗМІ, має цiлу низку суттєвих переваг. По-перше, iнформацiйна ефективнiсть таких публiкацiй дуже висока (читач бачить подiю, у текстi пiд фотографiєю знаходить найсуттєвiше й майже миттєво формує власне враження вiд подiї, яку Ви оприлюднюєте, “фiксує” її у своїй свiдомостi). По-друге, редактори сучасних українських ЗМІ залюбки беруть такi фоторепортажi до друку. По-третє, процес пiдготовки такого матерiалу до публiкацiї забирає максимум 3-4 години по закiнченнi фотозйомки. Це означає, що Ви можете розмiстити свою публiкацiю вже незабаром.

Перегляньте фотографiї й швиденько накидайте текст-супровiд. Майстернiсть його написання полягає ось у чому: повнiстю розкриваючи суть подiї, текст може складатися не бiльше нiж iз 60 слiв! Спочатку довiльно напишiть текст-супровiд так, щоб вiн вiдповiв на такi запитання:
• кого зображено на цьому фото й що ця людина робить? (спробуйте сказати це одним реченням);
• чому присвячено цю подiю? (або: якi причини стали поштовхом до того, що вiдбулося?);
• якими можуть бути наслiдки цiєї подiї?

Поставте на початку тексту дату та мiсце подiї i перечитайте написане “очима читача”. Чи все зрозумiло? Чи справить текст на читача саме те враження, якого ви прагнете?

Фоторепортаж може складатися i з двох-трьох фото. У такому разi зазвичай також пишуть лише один текст-супровiд. Втiм, це не є догмою, можна укласти й два тексти: один буде головним (про суть подiї), а другий – додатковим (вiн має пояснити власне сюжет другого фото).

Інформацiйний ефект однiєї-однiсiнької публiкацiї, яка з’являється хоча б у малотиражнiй газетi (припустимо, накладом 5 000 примiрникiв), значний. Для посилення ефекту можна робити з однiєї подiї не один, а 2-3 рiзнi варiанти “фотофакту”, щоб запропонувати їх одразу двом-трьом медіа. Завдяки цьому Ви легко збiльшите кiлькiсть поiнформованих членiв цiльової аудиторiї на кiльканадцять тисяч осiб!

Поради:
• Намагайтеся робити рiзноплановi фото, смiливо чергуйте крупнi й середнi плани, але не зловживайте загальними (бо, наприклад, тритисячний натовп вам просто не вдасться зняти аматорським фотоапаратом: для цього потрiбна професiйна технiка).

• Особливо цiнними є тi фото, де обличчя та жестикуляцiя людей яскраво вiдображають їхнi емоцiї (радiсть, гнiв, спiвчуття, задуму, стурбованiсть).

• Що менше Ви шкодуватимете плiвку, знiмаючи швидко й “усе пiдряд”, то бiльшою є ймовiрнiсть отримати з кiлькох десяткiв кадрiв такий, який виявиться унiкальним i зможе прикрасити обкладинку будь-якого журналу, експозицiю будь-якої фотовиставки (або, принаймнi, стiни Вашого офiсу).

• Не соромтеся надсилати вдалi фоторепортажi до редакцiй всеукраїнських видань, iнформацiйним агенцiям, громадським медіа, об’єднанням громадських органiзацiй тощо. Це дасть Вам змогу ширше повiдомити про свою дiяльнiсть, налагодити новi контакти, зацiкавити потенцiйних грантодавцiв, створити собi iмiдж вже не на мiсцевому, а на загальнодержавному рiвнi.

І ще одна порада. Нiколи не пропонуйте редакторам i журналiстам нецiкавих матерiалiв! Якщо редактор перегляне один такий нецiкавий матерiал, то є великий ризик, що наступний Ваш матерiал автоматично  потрапить до спам-кошика і залишиться не читаним. Яким би цiкавим вiн не був.

Матеріал підготовлено за розробками Андрія Куліша, PR-фахівця та журналіста (з люб’язної згоди автора).