Врятувати, не можна забути #2: Мрія Сікорського

17 серпня 2016 року наказом Міністра освіти і науки України № 992 Національному технічному університету «Київський політехнічний інститут» присвоєно ім’я його колишнього студента Ігоря Івановича Сікорського. Перейменування попередньо узгоджували з нащадками, що нині проживають у США. 22 березня 2018 року на засіданні Київської міської ради депутати прийняли рішення «Про присвоєння комунальному підприємству Міжнародний аеропорт «Київ» (Жуляни) імені Ігоря Сікорського»[1]*.

Таким чином українська спільнота та політики міського та державного рівнів увіковічнили ім’я відомого далеко за межами нашої країни авіаконструктора.

Практика надання аеропортам імен видатних діячів є поширеною в Україні та світі, зокрема летовище Праги носить ім’я дисидента і політика Вацлава Гавела, львівський аеропорт після бурхливих обговорень отримав ім’я засновника міста, короля Данила Галицького, паризький – на честь Шарля де Голля. Особисто я, не маю жодних заперечень щодо такого роду заходів. Це складова патріотичного виховання, усвідомлення величі митців своєї країни, міжнародний престиж.

Здається мені, що Ігор Іванович, який будучи корінним киянином, з 1918 року не мав змоги проживати на території України мав ще одну мрію крім польотів – повернутися в Україну та поділитися своїм досвідом. Його мрію могли б здійснити сучасники, відкривши тематичний музей, скажімо у відреставрованому родовому будинку на вулиці Ярославів Вал, 15 Б у місті Києві.

Триповерхова будівля у центрі міста (тодішня вулиця Велика Підвальна) була збудована в 1903 році на замовлення лікаря-психіатра Івана Сікорського. Крім житлових кімнат, лікар відкрив у ньому приватну лікарню.

У 2000 році між державним підприємством Міністерства оборони України «Готель «Козацький» та Міжнародним благодійним фондом «Музей історії повітроплавання і авіації ім. Сікорського» було укладено договір оренди нежитлової триповерхової будівлі площею. За умовами договору, орендар мав відремонтувати та забезпечити охорону будівлі. В. Ющенко особисто гарантував сину авіаконструктора Сергію Сікорському, що в будинку буде створено музей історії повітроплавання та авіації. Впродовж 15 років міжнародний благодійний фонд утримував будівлю з грубими порушеннями вимог санітарного стану, що призвело до знищення споруди.

В 2016 році рішенням Київського апеляційного господарського суду Будинок Сікорського було визнано історичною цінністю та повернуто до державної власності. В тому ж році Наказом Міністерства культури України від 06.12.2016 № 1162 будівлю було визнано пам¢яткою історії.

Новий статус та повернення до держави не вирішили проблеми реставрації будівлі.

Що є зараз і що можна змінити?

В 2017 році на пленарному засіданні Київської міської ради виноситься рішення «Про надання згоди на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва будівель, цілісних майнових комплексів закладів культури, фізичної культури та спорту», де серед ряду будівель фігурує Будинок Сікорського. За словами депутатів його прийняття сприятиме «скорішому проведенню консерваційних та протиаварійних робіт з подальшою реставрацією. Водночас виконати ці роботи за рахунок коштів бюджету міста можливо лише після передачі їх з державної до комунальної власності міста».

Якщо вважати, що рішення відповідних органів у Кабміні буде позитивним для київської громади, що ми отримуємо далі? Бюрократія у прийнятті на баланс міста, виділення коштів на консерваційно-реставраційні роботи, проведення самих робіт…

Оптимістичний варіант: до вшанування 50-ї річниці від дня смерті великого авіаконструктора Ігоря Сікорського, а це 2022 рік кияни зможуть відвідати відновлену пам’ятку історії, а в ній музей з громадським простором…

Чи зможуть політики міського та державного рівнів згуртуватися та залишити для нащадків будинок у дворі якого Великий конструктор відтворив задум Леонардо да Вінчі?

[1]*для порівняння в 1979 р. МАС (об’єднання астрономічних товариств всього світу) назвала на честь конструктора один з кратерів на Місяці