С. Батрин про судову реформу: відмовся від філософії кум-сват-брат

Любов Єремічева

Станіслав Батрин керує проектом “Відкритий Суд” . Саме під егідою  цього проекту 12 жовтня в Україні розпочався унікальний моніторинг діяльності судів всіх інстанцій в усіх регіонах держави – через конкурс “Репортер Відкритого Суду”. До того ж, “Відкритий Суд” заручився партнерством з Верховним Судом України.  До участі в конкурсі запрошуються всі громадяни, незалежно від юридичної освіти. Головна теза моніторингу: «Тобі не обов’язково бути юристом – будь громадянином!» Пан Станіслав розповів Громадському Простору про місію та призначення судової реформи, та специфіку конкурсу, організованого громадською ініціативою.

Г.П. Пане Станіславе, судова реформа для “чайників” – п’ять-сім пунктів, які всім варто знати і розуміти: для чого вона і що вона може дати?

Станіслав: Все дуже просто. Почнемо з того, якщо говорити для “чайників”, чи бачать люди цю судову реформу чи ні? На мій погляд, ніхто її не бачить – ні “чайники”, ні великі, знані фахівці, ні влада – шляху до того, щоб зробити суд в Україні судом, де б людина дійсно знаходила правду. У нас в Україні відповідей на ці питання не знають. На які б ефіри ми не були запрошені, де б ми не виступали, ми ставимо конкретні запитання і влада, і фахівці не бачать остаточного результату – як дійти до того, щоб суд в Україні працював. На наш погляд, головний інструмент, який може спрацювати в Україні зараз – це публічність, прозорість суду, тому що суд залишався такою собі оазою, де для людей було неприйнятним цікавитися, що там, якимось чином впливати… Але судова реформа має починатися з того, щоб була б створена інституція, не залежна від президента чи прем’єра, а була залежна тільки від людей, щоб вона була підзвітна людям. У кінці кінців, головне, тут можна погодитися із очільником проекту “Правосуддя в Україні”, суд має надавати послугу. У нас в Україні суддя – це бог-цар, можна його ще по-різному називати. Прокурор у нас теж бог-цар. Насправді, оскільки вони служителі державні, вони мають просто надавати послугу громадянам. Ми маємо розглядати – відповідає професійному рівню ця послуга чи ні.  Якщо не відповідає, має працювати замінність. Має людина бути від посади відсунута. Вона не має ставати на рівень президента. Це ключ до реформи – усвідомлення того, що змінити суд у розумінні, що це не влада, щось недосяжне, на те, що це елементарна послуга. В тебе виник спір, ти йдеш в суд, щоб суддя вирішив – він має це зробити за законом, ніяк не менше.

Г.П. Що має, на Вашу думку, зробити громадськість для того, аби це запрацювало? 

Станіслав: Ми щиро віримо в те, що ця зміна, яка була в несена в українське законодавство, ст.11 Закону України про забезпечення права на справедливий суд, тобто зміни, яка стосувалась можливості відеофіксації судових процесів, яка на сьогоднішній день є унікальною – вона змінить докорінно всю правосвідомість, всю систему. Вона не зруйнує її, як пропонував Соболєв, або як пропонують ввести люстрацію – всі механізми показали за два роки, що вони не працюють, немає сенсу від того, щоби взяти і ліквідувати суд, взагалі його знищити, бо хто буде відповідати перед правосуддям? Головне, на наш погляд, це те, що саме відеофіксація судових процесів встановлює прямий місток, пряму комунікацію між суспільством і судом, ми даємо людям можливість бачити, що насправді відбувається, і оцінювати гідно – якщо суддя, перепрошую, хамить, грубить людині, її правам, це очевидно – така людина є баластом для судової системи, вона має бути відсторонена. Але ми пропонуємо за допомогою відеофіксації збереження цілої бази відеоданих на дев’ять тисяч суддів в Україні – такою є наша мета. Тому що коли зберігається відео, і воно стає доступним 46 мільйонам громадян, тоді це питання репутації, питання кар’єрних ризиків, питання відповідальності. Тому що на сьогоднішній день суддя якийсь із прокурором про щось домовився, і все відбулося. Людина 5-7 років йде в Європейський суд з прав людини, виграє справу проти України, виявляється, що був арештований незаконно, але минуло 5 років, ресурс однієї людини в цій війні вичерпний. Ми вважаємо, що можливість відеофіксації, збереження даних по кожному судді як відеобази, дає колективну безпеку для людей, гарантію для всіх.  Але це не війна однієї людини проти системи, це війна за свої права сорока мільйонів людей. І це легше, це приємніше, коли тобі підставляють плече твої ж співгромадяни, які хочуть жити в нормальній країні.

Г.П. Скільки часу триватиме конкурс “Репортер Відкритого Суду”? Як можна взяти в ньому участь? 

Станіслав: Цей конкурс “Репортер Відкритого Суду” триває із 12 жовтня до 30 листопада. Півтора місяці, але робочих днів 36. Взяти участь дуже просто – зареєструватися на сайті, ми отримуємо відповідне повідомлення і реєструємо людину одразу, і вона, озброївшись буквально будь-якою фотокамерою, чи фотоапаратом, який має можливість відеофіксації, або гаджетом, або якимось іншим пристроєм,  йде в суд і фіксує судовий процес. Вона озброєна не тільки тим, що ми просто підтримуємо людей, тому що цей проект тут півроку в Києві працює на волонтерських засадах… Ми хотіли розширити, дати усвідомлення регіонам – відмовся від філософії кум-сват-брат! Відмовся, не стидайся, це суд, якщо ти хочеш мати правду, іди в цей суд, не сиди вдома. Більше того, для молодих фахівців, які вчаться 5 років юриспруденції або інших вузів, це ж практика, це жива практика. Ми даємо підтримку, тому що для цих людей, щоб вони бачили, ми уклали угоду з Верховним Судом України. Будь-який суддя в Україні із цих дев’яти тисяч, який буде перечити відеозйомці… Кожна людина, яка у нас зареєструється, зможе сміливо сказати: “Почитайте, будь ласка. Ми реалізуємо цей проект на підставі угоди з Верховним Судом України. Які будуть до нас питання?” Ми дали їм такий щит на цей період, щоб усе було добре. У Києві вже всі знають про проект “Відкритий суд”, і наших хлопців, дівчат, активістів приймають із великим задоволенням, навіть і в суді. Для них дуже важливо відзначити… Вони ж і самі розуміють, що їм не залишилося (суддям) на кого опиратися – президент тисне з одного боку, парламент з іншого. В них не залишилося більше союзників. І розумні прокурори розуміють, що тільки через цей місток із народом гідні  зможуть залишитися на своїх місцях, а негідники – система негідників вичистить із їхнього складу. Це така система, яка буде залежна від людей, а не від президента чи парламенту.

Г.П. Як гадаєте, чи не варто цю сторінку, яку ви створили під цей проект, зробити постійнодіючою, аж допоки в Україні не утвердиться чесний суд?

Станіслав: Звичайно. Це тільки конкурс, під час якого люди будуть робити зйомки і отримувати призи. Умовно кажучи, ти відзняв декілька судових процесів, отримуй флешку, зафіксував гідну/негідну поведінку – 14 грудня в палаці Верховного Суду України отримай пам’ятні нагороди, в тому числі, від відомих українців. Тобто треба долати на регіональному рівні стереотипи. Крім просто оголошення ініціативи, ми мали заохотити цих людей, особливо молодих. Так ми допоможемо зламати цю свідомість в регіонах. Я безпосередньо сам приїхав в Київ вісім років тому із Закарпаття, я знаю, що таке регіональні стереотипи. Тому ми даємо підтримку, трошки заохочуємо людей, і хочемо, щоб усі прониклися свідомістю, що це – можливо. І показуємо це і на своєму прикладі.

Г.П. На Вашу думку, Станіславе, скільки Україні треба часу, аби справді те, про що ми мріємо – гідний, чесний суд утвердилося нарешті в нашій свідомості? Чи є в нас на це шанси, як гадаєте? Судячи із того рівня свідомості, який є у нас зараз… 

Станіслав: Ви знаєте, я не можу насправді сказати об’єктивно – чи це буде півроку чи це буде рік. Знаю одне – якщо нічого не будемо рухати, не будемо діяти як громадяни, цей час ніколи не настане.  Як показала Революція Гідності, якщо ми самі цього не будемо робити, тоді це не станеться. Тому що дивіться: в парламенті є конституційна більшість – вони можуть прийняти будь-які закони, навіть змінити Конституцію. Але уявіть собі – який парадокс –  навіть конституційна більшість не може вирішити, щоб у нас був суд. Це означає, що є положення закону, а є їх реалізація на практиці. Я переконаний: які б у нас не були закони, вони не зможуть бути реалізовані, якщо ми, 46 мільйонів, не будемо перейматися цим питанням. Хочемо жити в цій країні далі, бути громадянами, маємо стати і доробити справу до кінця, тому що Революція ще не завершена сьогодні в Україні.