Тут потрібно бути трішки “ненормальними”, – команда проекту “Накипело”

Олександр Ярощук

Після революційних подій у Харкові виникла нова громадська медійна ініціатива — Харківський кризовий інфоцентр. Громадський простір поговорив з керівниками центру та натхненниками проекту “Накипело” Наталією Курдюковою та Романом Даніленковим про здобутий досвід й роботу молодої громадської організації в сучасних медійних реаліях.

Громадський простір: Ваша ініціатива з’явилася після подій на Майдані. Розкажіть,будь ласка, яким чином ті революційні події вплинули на створення Харківського кризового інфоцентру (ХАКІ)?

Наталя Курдюкова: Повністю, радикально.

Роман Даніленков: Насправді все почалося з розуміння, що виходити на вулицю з прапорцями і гаслами недостатньо — потрібно було щось робити. Звичайно, громадськіакції важливі, але ми розуміли, що можна щось робити з камерою, ми знали якперетворити це в продукт.

З самого початку ми ще не мали чітко окресленої форми. Були окремі відеосюжети. На той час також не було конкретного каналу, який би доносив до людей події. Була лишечернетка…

Ми об’єдналися, тому що Наталка режисер, а яекономіст. Ми почали обговорювати, що і як ми будеморобити. Кожен із нас мав свою суперсилу, аоб’єднавшись — спільний досвід. Ми вважали, щооб’єднавши наші вміння можна зробити якийсь продукт.

Почалося все з першого мозгового штурму, де миобговорювали, що саме ми будемо робити. З нами було багато людей, які пропонувалисвої ідеї, але з часом вони зникли. В результаті сформувалася група людей, яка почалапрацювати з відео. Тоді ми ще не мали приміщення - була лише ідея та купка людей.

Спочатку ми запустили кризовий інформаційний центр, який переїжджав, бо також не було постійного приміщення.

Н.К.: Ми орендували приміщення, де почали проводити прес-конференції — це булодуже необхідно. У Харкові на той момент взагалі не було соціальних ЗМІ. Ті медіа, що були, працювали на політичні сили та олігархів. Коли революція в місті лише починалася, була необхідність розповідати про людей, які брали участь в Євромайдані. Хтось мав це робити.

Г.П.: Тобто можна сказати, що ви, як спільна ініціатива, зародилися в кінці Євромайдану?

Н.К.: Це був березень.

Р.Д.: Перша чернетка була ще наприкінці 2013 року. Вперше на Майдан я приїхав за 10 днів до Нового року. Тоді був такий настрій, що люди будуть просто стояти і все закінчиться мирно. Потім почалися події в Києві — на це Харків реагував по-різному.

Н.К.: Коли у Києві закінчувався Майдан, у Харкові все тільки починалося.

Р.Д.: 20 лютого вперше багато людей — близько десяти тисяч — вийшли на вулиці Харкова. 21 лютого ми пішли до консульства Росії. Найбільше людей було 22 лютого, коли до Харкова на прес-конференцію з Партією регіонів мав приїхати Янукович. Ми також пішли туди; я взяв свою камеру. Того дня всі кричали “революція, перемога”; тоді я підійшов взяти інтерв’ю у Сергія Жадана, який сказав, що все лише починається. 22 лютого була перша спроба повалити пам’ятник Леніна, але громадськість вирішила цього не робити і дати владі вирішити це питання.

Н.К.: Всі казали, що Харків — неоднозначне місце і що не потрібно діяти так радикально.

Г.П.: Коли настав той момент, коли ви вирішили зареєструвати ініціативу в статусі громадської організації?

Н.К.: Коли ми зрозуміли, що ми необхідні, що нам не можна просто зникнути на один день, що потрібно конструктивно розвиватися. Ми розуміли, що для цього нам потрібна якась форма. Тоді найпростіше було зареєструвати громадське об’єднання, тим паче, що у нас вже був грант на організацію “Громадський форум”. Це організація, на базі якої ми сформувалися. Вона ширша за функціями і не займається інформацією, натомість ми — інформаційна структура. Зважаючи на це, ми вирішили відкрити ХАКІ саме як громадську організацію.

Р.Д.: Насправді, не було конструктиву, не було організацій, які справді щось робили. Однією з причин формалізації, зокрема, була необхідність діяти офіційно. Тепер ми — повноцінна інформаційна підтримка.

Г.П.: Коли саме ви зареєструвалися?

Н.К.: Рік тому. У листопаді 2014 року.

Г.П.: Наскільки велика у вас сьогодні команда?

Н.К: У нас 10 людей в команді, які займаються різними напрямками: у нас є медіацентр, є газета, є медіаресурс “Накипело”.

Г.П.: Чи змінилася ваша команда після заснування?

Н.К.: Ми розрослися. Після формалізації і появи приміщення стало зрозуміло, що нам потрібен офіс-менеджер, ще один журналіст та редактор. Всі люди в команді – активісти, всі зі своєю громадянською позицією, тому що інакше неможливо. Тут потрібно бути трішки “ненормальним”.

Г.П.: Наскільки вам, як громадській організації, легко працювати у Харкові?

Р.Д.: Ситуація змінилася, бо коли ми починали, ми приходили і стукали у двері до чиновників, тепер вони приходять до нас.

Г.П.: Чи мали ви проблеми з реєстрацією?

Н.К.: Ні. Були проблеми під час реєстрації газети, але це пов’язано з формальностями. Це — недосконалість роботи пострадянських структур.

Р.Д.: Головна проблема — заформалізованість процесу реєстрації.

Г.П.: На вашу думку, як змінилося громадянське життя Харкова після Майдану?

Н.К.: Принципово змінилося.

Яким чином?

Потрібно зізнатися, що, можливо, завдяки нам. До нас приходять громадські активісти, які кажуть, що без нас їм було б важко працювати. Це тому, що у нас є комунікаційниймайданчик. Всі знають, що можна прийти до нас, розповісти щось про себе, зібратижурналістів з гарячого приводу. Це — громадянське суспільство…

Зрозуміло, що це не всі харків’яни — це десь 20 відсотків, але вони дуже активні. Я длясебе відкрила це після того, як у Харкові відбулася презентація книги “Аеропорт” СергіяЛойка. У нас була найбільша кількість відвідувачів по Україні — більше 2 тисяч осіб. Длямене це було відкриттям: всі переживали, що ніхто не прийде.

Р.Д.:Активна частина суспільства завжди дуже маленька,але коли вона об’єднується і змінює світ навколо себе, тибачиш наскільки люди орієнтовані на подальшийрозвиток.

Г.П.: Романе і Наталіє, яку головну ідею ви б хотіли передати активним громадянам України?

Треба рухатися: кожна людина може щось змінити. Звичайно, будь-які зміни потрібно починати з себе. Коли розумієш, що хочеш бачити зміни у суспільстві, хочеш, щоб не було, наприклад, корупції, то повинен починати з себе. Кожен повинен розуміти, що своїм прикладом ми продемонструємо друзям, що змінюватися треба; хтось можливо повторить, а хтось ні — але результат буде. Ми повинні брати на себе роль маленьких, великих, середніх лідерів думок і починати зміни з себе. Якщо готовий рухатися, то роби все можливе, об’єднуйся з тими, хто так само готовий працювати.